Мама в розпачі 😭😭😭 Можливо серед нас є дитячі психологи, чи люди з досвідом... Синочок геть не хоче ніде сидіти, ні автокрісло, ні коляска, ні машинки... Стільчик для готування рівно 15 хв поки їсть... Взуття вдягати відмовляється, кричить, пищить, ридає. Ні тапки, ні туфлі ні сапожечки.. Я намагаюсь пояснювати, говорити, показувати і ніфіга... Чому можуть бути такі протести? Що може послужити, як боротись? Чи це моя десь вина, чи я не знаю вже. Просто в відчаї. Настільки вибиває з колії це, що ппц. Поможіть, розрадьте. Бо він спить а я вию...
І знову'пост #апоговоритьто . Чи ви колись мріяли помінятись місцями з чоловіком? Щоб він сидів у декреті, з дітьми, прав, прибирав, готував, а ви ходили на роботу і приносили в сім'ю гроші? П.С. Усім хто, колись про таке думав чи мріяв раджу переглянути фільм "По ту сторону ліжка". Якраз фільмець під суші з винцем🍷🍷🍷. І коробку цукерок😱🙈 Весна? Ні, ні не чула😂😂😂😂
Дівчата, мої нерви почали здавати. У мене дитина ниє і плаче плстійно....спочатку коліки, ну зараз нам майже 6, вони би мали уже пройти. Він просто постійно ниє, хниче, або плаче. Його майже не можливо нічим забавити. Іграшки ні, швиряє, музика ні, на руках ні, на животі ні, у шезлонгу ні. Робили узі голови, робили узі черевної порожнини. Чотири неврологи сказали що все норм. А хібо норм що дитина в такому стані 27/7 з народження??? Порадьте може невроголога? Чи куда іти? Що ще провірити? Я вже ридаю разом з ним
Питання. Що вам дарували чоловіки на народження дитини? І що ви хотіли, чи співпали очікування? :) П. С. Питання саме до тих кому дарували:) якщо ви проти/не приймаєте/ і тд, то ніжно пролистуйте далі:)
Накипіло... У мене чудовий чоловік: він обожнює дітей, працює з дому, коли має можливість допомагає, зранку може і кашу зварити, і суп часто варить, коли я не встигаю, і вечором може навіть по прибирати на кухні і запустити посудомийку, і купає малу і малого, і вкладає старшого, і спить з ним (раніше ще й суміш йому вночі робив), та і зараз син погано спить, плаче вночі, прокидається....Ідеальний, правда? А що б ви сказали, якби при цьому він майже щовечора агресивно на мене кричав при дітях, звинувачував мене в тому, що я не відчуваю своїх дітей, не люблю сина, бо весь час скаржуся, що він капризує, що він і досі їсть зблендеровану їжу і сам ложку не тримає, а я рукожопа і коли він щось не хоче їсти, то це я винна, приготувала те, що він ніби просто не любить і взагалі досі не знаю, що любить наш син і завжди повинна мати другий варіант їжі, якщо не зайде перший, а з донькою що я навіть не налаштувала їй режим і взагалі він би краще впорався без мене, якби я сціжувала молоко.... І так, зазвичай це сказано все в сердцях і потім він може підійти і мовчки поцілувати мене на ніч, але я вже місяць під цим тиском і цими постійними образами... Спершу я слухала від його мами, що я мати кукушка і взагалі не достойна її синочка і любимого онучка (онучку вона і досі не дуже сприймає), тепер все це я вислуховую від чоловіка... Якщо людині кожен день казати, що вона лайно, то вона і правда вважатиме себе лайном! От і у мене вже в голові засіло, що я більше люблю доньку, ніж сина, бо її повністю виховую я, а сина хай і зі мною поруч, але ростила свекруха, і він просто некерований, і я дійсно не можу з ним впоратися.... Але я стараюся, от прикро, що я дійсно стараюся!!! Я готую кожен день, кожен день у нам все свіже, кожен день я прибираю, перу речі, і не скаржуся - можу інколи понити, коли щось не встигаю, але чим я заслуговую на ці образи і приниження??? Якби не діти, я б зібрала речі і пішла.... Я вже казала, що нам треба до сімейного психолога, а у відповідь лише, що це тільки я психічка і мені треба лікувати нерви... Просто якесь замкнене коло... 😢
Вика·Мама сына-младенца
Було мені таке.. Тільки мы дітей не мали а просто жили разом 5 років. Я відчувала велику образу і не могла собі пояснити що й чому. Мені здавалося що це мінімум кінець світу. Пройшло не багато часу, пару місяців і я зустріла свого чоловіка. Того чоловіка про я кого я мріяла але боялась щось змінити в своєму житті... Я б його і не зустріла якби то не звільнив місце біля мене. Я це все до того що, щоб не відбувається воно для чогось потрібно. Дякую колишньому що у нас немає спільних дітей і ми як у морі кораблі, дякую що наважився сам на цей крок і зробив мене цим щасливою! Не гнівайтесь і зрозумійте нічого просто так не стається
·1 отметок «Нравится»1·Ответить