Мені з дитинства хотілося мати рідке ім'я щоб я не могла зустріти свою тезку. В результаті 2 однокласниці, 1 одногрупниця, по сусідству бабуся, навіть колишню мого чоловіка звати так само як мене. З дитинства мені моє ім'я не подобалося, у 18 навіть змінити хотіла, але навколо це б не зрозуміли, інакше мене б всеодно називати не стали, тому далі подачі заяви в рацс на зміну імені це не зайшло. Зараз я вже звикла до свого імені, ніяк інакше мене і звати не може, хоча те що воно мені подобається, і те що я всеодно не мрію його іноді змінити сказати не можу. І сестрі моїй її ім'я не подобається, бо вона хотіла якесь жіноче ім'я, а її звати Олександра, і часом її називали Саша, навіть Шурік, як хлопця, і їй це дуже не подобається. А сьогодні у програмі хто зверху було запитання : "Скільком відсоткам жінок не подобається своє ім'я?". І опитування показало, що лише 13%. Що справді нас, тим кому можна сказати батьки не вгодили з ім'ям так мало? Вам подобається своє ім'я?
Матусі, накипілооооо 😡 У нас завжди є проблеми з однією вихователькою у дитсадку, сьогодні попросила одягти жилетку на спортивний костюм, зранку прийшли у куртці але з собою взяла бо бачила що потеплішає, зранку сказала що одягти, ввечері приходимо за донькою вона надягнула 4 слої одежі в +15 😡🤷 ♀ 🤦 ♀ донька змалечку звикла до 17-18 градусів і я ніколи її не кутала Лосіни, кофта з довгим рукавом х/б зверху костюм з тонким флісом зверху куртку зверху жилетку 😠 ну це просто капець На що вона відповіла що вітер, і на курточці капюшон тому вона одягла але яким боком там ще зверху жилетка я не знаю… Це вже не перша ситуація коли я кажу одне вона робить по своєму, що робити і як розмовляти я вже от не знаю від слова зовсім…
Моя донька від народження досить спокійна, безпроблемна дитина в плані поведінки. Була...ось їй стукнуло 7 років і це шок яка вона стала гостра на язик, капризна а інколи ахуєвша 😵 💫. Маніпуляції по будь якому поводу. То вона не буде їсти, то вона не буде робити і т.д. і головне так оборзєла що щодня мені висказує "зачем я її роділа" якщо я не можу зробити її щасливою 🤪. А я що? Я просто народила бажану дитину, любила і люблю, не била її, все намагаюсь пояснювати. Тепер вона сидить на голові міцно. А скільки я гідоти вже почула в свою адресу з вуст дитини. Я в шоці. Довиховувалась 🤪
Накипіло... У мене чудовий чоловік: він обожнює дітей, працює з дому, коли має можливість допомагає, зранку може і кашу зварити, і суп часто варить, коли я не встигаю, і вечором може навіть по прибирати на кухні і запустити посудомийку, і купає малу і малого, і вкладає старшого, і спить з ним (раніше ще й суміш йому вночі робив), та і зараз син погано спить, плаче вночі, прокидається....Ідеальний, правда? А що б ви сказали, якби при цьому він майже щовечора агресивно на мене кричав при дітях, звинувачував мене в тому, що я не відчуваю своїх дітей, не люблю сина, бо весь час скаржуся, що він капризує, що він і досі їсть зблендеровану їжу і сам ложку не тримає, а я рукожопа і коли він щось не хоче їсти, то це я винна, приготувала те, що він ніби просто не любить і взагалі досі не знаю, що любить наш син і завжди повинна мати другий варіант їжі, якщо не зайде перший, а з донькою що я навіть не налаштувала їй режим і взагалі він би краще впорався без мене, якби я сціжувала молоко.... І так, зазвичай це сказано все в сердцях і потім він може підійти і мовчки поцілувати мене на ніч, але я вже місяць під цим тиском і цими постійними образами... Спершу я слухала від його мами, що я мати кукушка і взагалі не достойна її синочка і любимого онучка (онучку вона і досі не дуже сприймає), тепер все це я вислуховую від чоловіка... Якщо людині кожен день казати, що вона лайно, то вона і правда вважатиме себе лайном! От і у мене вже в голові засіло, що я більше люблю доньку, ніж сина, бо її повністю виховую я, а сина хай і зі мною поруч, але ростила свекруха, і він просто некерований, і я дійсно не можу з ним впоратися.... Але я стараюся, от прикро, що я дійсно стараюся!!! Я готую кожен день, кожен день у нам все свіже, кожен день я прибираю, перу речі, і не скаржуся - можу інколи понити, коли щось не встигаю, але чим я заслуговую на ці образи і приниження??? Якби не діти, я б зібрала речі і пішла.... Я вже казала, що нам треба до сімейного психолога, а у відповідь лише, що це тільки я психічка і мені треба лікувати нерви... Просто якесь замкнене коло... 😢
Страшно мені писати цей пост, бо боюсь коментарів. Надіялась, не прийдеться питати "як розмовляють ваші дітки у нашому віці?". Але доводиться. Нашому педіатру, яка по своїй спеціалізації ще й невролог, не подобається як говорить дитина. Сказала, після трьох вже має бути фразове мовлення. Сильно вона не діагностувала саме цю проблему. Ми прийшли на прийом з соплями, я заїкнулася, що з мовленням у нас не дуже. Вона задала пару питань: як тебе звати, як маму звати, як звати котика, скільки тобі років. Мала все відповіла,я навіть була здивована. Але сказала, що після трьох мову треба двинути препаратами і дала такі призначення. Тепер постараюсь описати, як говорить мала. Вона говорить давно і багато, але по-китайськи. Її розумію тільки я. Навіть тато не все доганяє. Речення складаються з фрази "я коцю" і далі йде асоціація "ням-ням, а-а (спати), какао, ооко (молоко), касю (кашу), діка (до діток гуляти). На тваринок довго говорила не назвами, а гав-гав, кря-кря, мяу.. зараз каже котік, песік, біка (білка), ак (рак), иба (риба), тако (тато), мама, яя (ляля), на-на (танцювати), це мой (це мой мама, це мой котік). Тобто речень у нас не багато: Я коцю ... Яя коче аа (ляля хоче спати) Мама, котік фу ( кожен ранок її робота -це відкрити, закритого наніч у ванній кота, і доложити мені, що він покакав). Тако брум-брум і далі ротиком показує як робить рибка (тато поїхав на рибалку). Якщо вона будить тата, і він просить передати мені, що хоче каву, то вона каже "мама, тако кулютюлюко (китайська) кау (каву)". Я то її розумію, але ніхто інший не почує у цьому лепеті повноцінне прохання зробити каву. Дитина дуже хитра і розумна. Вона знайде заначку татиних цукерок, використовуючи фонарик і табуретку. У неї розвинена логіка. Якось я сховала пульт і сказала, що рибка з'їла. Ми поїхали до озера, і вона вела тата і показувала йому, що треба зловити рибку, щоб забрати пульт. Доречі,слово "пульт" каже чисто. Ми дуже зловживали мультиками, от і маємо результат. Одне з наших небагатьох речень "мама, а де пульт?". Любить говорити по телефону. Веде повноцінну китайську розмову з бабусею. Тобто, слухає, коли бабуся говорить, і відповідає на її запитання довго і по-китайськи. Дівчата, що робити? Пульти від всіх телевізорів з'їла рибка. Я намагаюся займатися з нею більше, роздивлятися книжечки, вчити слова. В садок пішли, і там наче непогано все, але часто хворіє і рідко ходить. Але як змусити її говорити речення, не повторювати, а самій будувати. Ну сказала вона мені пару нових тваринок з книги, і то не чисто (иба (риба), ось (лось). А далі? Ви б давали препарати? І звичайно, напишіть, як говорять Ваші діти в нашому віці.
Лилия·
Мама дочки (6 лет), беременна (38 нед.)
Сказали бы своей дочери отойти от этой странной мамаши и не играть с ее сыном, вдруг он заразный)
Ксения··
Мама дочки (1 год)
Точно🤭👍
Renata·
Мама двоих (2 года, 4 года)
😬😬после «грався сіськами» мне плохо😂🤪