Заряд батареї 1%..... Саме так сьогодні почуваюся. Виснажена до неможливого. Вбита до напівсмерті. Розчавлена вщент.…

Заряд батареї 1%..... Саме так сьогодні почуваюся. Виснажена до неможливого. Вбита до напівсмерті. Розчавлена вщент. Світ не милий... Втекти б кудись Світ-за-очі... Чоловік... Стільки надії і сили в цьому слові. Але тільки в слові. А в житті? А в житті сама і діти... Думала, з другим чоловіком буде краще, ніж з тим. А виявляється, що всі такі? Чи це я така? Чому вони позволяють собі так мене принижувати, робити боляче настільки, що навіть очі боляче відкрити!!!! А потім поводяться, ніби так і треба було... А я ще декілька місяців не можу відійти, воно згадується і болить... Бо не вперше, бо не кається, бо не цінує, завжди вважає себе правим. Дозволив собі виносити сміття з хати... Випливло. Тепер знаю, звідки ноги ростуть. Знову його родичі. Скільки ще вони лізтимуть в нашу сім'ю? Мене вчора просто вбило! Мій чоловік дозволив собі погуляти цілу ніч(івана купала). Прийшов о 9. 30 ранку додому... Пяний. Де був- не знаю. Перед цим ми разом були на святкуванні з дітьми. Посиділи з кумами, відпочили, потанцювати. Збиралися додому. Нічого не віщувало біди. Підійшла його сестра(30 р незаміжня). Сказала, що їй скучно, нема з ким погуляти. Посиділа з нами усіма. Тут моєму чоловіку захотілося відвезти дітей до мами. Старшим всеодно, бо часто у бабусі ночують, а мала навіть вдень не хоче з мамою моєю гуляти, тим більше спати, бо звикла зі мною. А це було 1 ночі! Мама давно спала! Я з малою на руках сиділа в машині. Ми вже погрузили коляску в багажник, завели машину... Підходить сестра його і питає, чи можна до нас, посидіти. В час ночі. У нас маленька дитина, і тим більше ніхто гуляти вже не збирався! Спитала чи я не проти. А що сказать? Кажу, ні. Чоловік сказав їй сідати в машину... А вона жалібним голосом: так кума проти... І тут понесло... Чоловіка... Вискочив з машини, почав кричати, що він хоче ще погулять, давай дитя до матері. Я стояла на своєму, що ми їдемо додому, бо мала всеодно не буде у мами! Мене послав на.... Я сказала, що чмирити мене не треба перед сестрою своєю! Сказала, гуляй, а сама з дитиною на руках і двома старшими пішла додому. Йти з півтора км. Надіялась, що дожене ззаду... На наздогнав. Нести сплячу дитину було дуже важко! Ще й темно і страшно... Вдома мала розкричалась, бо пляшечка залишилась в машині... Позвонила, щоб привіз... Думала, приїде, нормально все буде. Приїхав, я сама вигрузила коляску, відкрила двері, щоб забрати ще деякі речі... А там сестра сидить, з цигаркою, і друг не жонатий... Зрозуміла, що їде гулять далі.... І поїхав!!!!! Покинув мене з дітьми і поїхав! Бо сестрі скучно, і її треба вигуляти... Проплакала півночі, заснула... Приїхав додому півдесятої ранку..... З невинним п'яним лицем зайшов в дім... З трояндою якоюсь... Я за ту квітку викинула, і дала йому ляща(що для мене взагалі табу)!! Сварка... Я не витримала, позвонила до його тьоті, думаю, може вона йому мізки прочистить, якщо мене не слухає... І потім я сто раз про це пожаліла... Да, вона поступок його не оправдовує, але він молодий, і захотів погулять. Він працює, приносить гроші додому, картоплю посадив, підсипав, на подвір'ї викосив!!! Старається! А я повинна насипати йому поїсти і дати поспати, бо йому знов завтра на роботу. Я повинна його поважати, і розуміти... Я щось почала оправдовуватися, що я ж теж не лежу днями!!! У мене 3 дітей, ми живемо в селі, у мене город, хозяйство! У мене немає машинки-автомат! Я все роблю вдома сама з дітьми! І все одночасно! Бо ніхто не чекатиме, поки я закінчу стірку, тоді дам поїсти, чи попити, чи покакать, чи попісять... Все робиться одночасно! Я інколи так виматуюсь, що вже нічого не хочу, хочу полежати спокійно, хоч півчасіка. А не можу, бо знов треба йти давати їсти, чи попити, чи пампеос поміняти... У тьоті немає дітей, і їй не зрозуміти... Я замовкла після її слів: синок, я сама бачу і знаю як ти стараєшся. Мене накрило, просто... Кучою гів**. А він, опустивши голову, почав говорити, що мені завжди все не подобається... Що один раз не пустила його ночувати... Він десь сидів у сестер пив пиво після рибалки, хоча годин як 3 мав би бути вдома. Явився після 12 додому, пяний... Ну я і не відкрила двері, сказала де гуляв, там і спи. Я погана... А він має право, бо важко працює і молодий! Я пропонувала йому сидіти вдома, робити мою роботу! А грошей я і сама можу заробити!!!! Хай спробує моє життя вдома! Як каже, а що ти робиш??? Та лежу днями!!!!! Короче, тьотя його підтр мала. Сказала мириться. А в мене камінь... Відвернуло від чоловіка... Впав в очах моїх як чоловік-мужчина... Тряпка... Я тепер не знаю, як? Куди з дітьми? Що робити? Що буде? Це якась остання крапля... Останній відсоток.... Змиритися з тим, що я і діти не на першому місці і жити далі з ним, прийняти закони його родини, робити все самій, а він має право погуляти, бо гроші приносить... Ні!!! Я не можу так! Я тоді сама себе перестану поважати... Чи в сотий раз поставити його на місце, показати ще раз, що я не з помойки, дати ще раз шанс зберегти сім'ю... Мені набридли ці шанси, бо все повторюється через місяць.... Важко настільки морально, аж дихати боляче...