Просто хочу виговоритися, бо ніхто не розуміє мене, може і тут не зрозуміють, а може і є така сама як і я…що хочу…

Просто хочу виговоритися, бо ніхто не розуміє мене, може і тут не зрозуміють, а може і є така сама як і я…що хочу написати…народжувати дитину в країні де війна це дуже складно. І мені досі не стало легше. Так, з малою дитиною складно, але найважче для мене виявилося- це наша родина - бабусі та дідусі. Враження, що ще трішки і я просто поїду на дурку. Воно і до дитини було важко, під час вагітності ще складніше, а зараз я навіть не можу слів підібрати. Складно, тому що чоловік не виходить з дому вже більше року і не може мені допомогти за межами будинку (працює віддалено) по зрозумілих причин. Складно, що мої батьки в іншому місті і тато не може приїхати до мене та побачити свого онука. Складно, тому що мені всі питання потрібно вирішувати самостійно. Так, є чоловік, він підтримує, але за межами квартири він нічого не може зробити. Кожен раз, коли мені потрібно кудись поїхати з дитиною - це адський стрес для мене. Так, батько чоловіка нас возить, але це бляха ТАКИЙ СТРЕС. На вулиці спека неймовірна і людина навіть не може додуматися охолодити машину для дитини. Просто тому що він НЕ ДУМАЄ про такі речі. Кожного разу людині потрібно говорити НЕ ЧІПАТИ ДИТИНУ БРУДНИМИ РУКАМИ, НЕ КЛАСТИ СВІЙ ТЕЛЕФОН У ЛІЖКО ДИТИНИ/НА ПЕЛЕНАТОР чи будь яке інше місце дитяче. Кожного бляха разу людині потрібно пояснювати! Бо людина не ДУМАЄ за такі речі. Тому кожна вилазка для мене це стрес. Мати чоловіка постійно навʼязує себе, але вона НЕ ДОПОМАГАЄ МЕНІ! Вже 100 раз пояснювалась тема з прогулянками, що коли я буду готова довірити СВОЮ дитину на неї, то я скажу. Але кожного разу мені виносять мізки цим. Можливо, лише можливо, я би до цього вже давно прийшла, якби вона не задовбувала мене цим з перших днів життя моєї дитини. Можливо, якби її чоловік не лишив візочок без нагляду, поки ми відлучалися на 3-5 хв, то я би довірила візочок. Просто бляха чувак залишив візок, перейшов дорогу у дворі та сів на паркан лупитися в свій телефон👀 Кожного разу, коли вона готує щось нам, то їй бляха обов’язково зайти в лишитися, щоб дитина гуляла, щоб вона могла провести з ним час. І кожного разу, коли я годую і не хочу, щоб до мене заходили, чи дитина спить, вона дує губи свої. Людині вже 61 рік!!! Коли через кілька днів ти їй про це говориш: я дякую вам що ви нас годуєте, але ви ж розумієте, що в дитини немає графіка, коли вона має бути в гарному настрої або не спить, або їсть певну кількість часу. Вона лише: та я все розумію, розслабся. А потім через деякий час я чую: то скільки ви будете по часу їсти? 🙄 і вона все подає це з того боку, що вона переймається за мене, щоб я кликала її на допомогу. Але бл@# я щось не пригадую, щоб вона пропонувала помити підлогу ю, попрати речі, чи купити щось мені. Але ж прийти потусити з дитиною, то залюбки. Але мені в цьому допомога не потрібна! І це я написала лише малу частину всього цирку…

Я не можу нікому пожалітися, щоби просто отримати підтримку, та бляха понити я не можу, бо я тільки і чую: може в тебе мало молока? Може воно не жирне? Потрібно водичку давати. Потрібно вже сік давати. Навіщо так часто годувати? Ти ж тільки-но годувала. Ото покупати у ромашці треба і все пройде. Ці сучасні педіатри кончені, от ми вас виростили без всього цього і нормально! Тобі треба раніше вставати. Ти сьогодні гуляла на вулиці? Ні? А чому? Дитині потрібно гуляти. А коли ти зможеш на роботу вже виходити? Ну хоча б на годину-дві. Треба пробувати. Тебе ніхто не підганяє, всі все розуміють, але ж роботу твою треба комусь робити..(та я можу зуби тільки почистити о 20:00 та поїсти в 18:00. Де тут ще робота?!). Цей перелік можна продовжувати вічно….

Мене задовбало бляха абсолютно все: що якщо мені потрібно кудись поїхати, то це потрібно узгоджувати та підлаштовуватися. Що якщо мені щось потрібно купити, то просити, а не чоловік наприклад пішов і купив, чи з дитиною він посидить, а я піду. Бо він працює у другій половині дня та майже постійно зайнятий протягом свого робочого часу, що логічно. Мене задовбало вислуховувати з усіх боків усе це про дитину. Бо їх багато, а я одна. Моя мати приїхала до мене 1 раз на 2 тижні і все. Це також мене бісить. Хоча вона не зобовʼязана тут і бути в принципі, але. Ось ці: ой, так хочу до вас приїхати/мабуть я приїду. А коли питаєш її, то: ой, та автобусом я не поїду, так я теж не поїду, ой а хто з бабусею буде і блаблаблабла. За бабусю то взагалі окрема тема…. Вона жахливо ставиться до моєї мами та не цінить її турботу, а от синочка-корзиночка, якому чхати на власну матір та живе в іншому місці от він золотий просто, і дуже в нього складне життя, і йому важче за всіх на всій планеті Земля, і бідний він бідолашний просто. І моя мати постійно прикривається тим, що їй потрібно до бабусі та не їде до мене. Але це лише виправдання. І ще кожного дня я маю вислуховувати як її все бісить, як її все дістало. І тато не такий їй мій, дістав вже, і от бабуся така-сяка, і взагалі мама моя не висипається і втомилася. Увага: моя мати не працює, батько повністю забезпечує родину. І при цьому мати мою дістав батько, який просить її приготувати/ попрати/прибрати🫠 а вона бідолашна не відпочивала вже 10 років ніде. Батько пропонував їй вже сто раз: на гроші, бери подругу та їдь. Але це їй все не так🤣 і я все це маю вислуховувати кожного дня. І коли мені хочеться просто поділитися з мамою як мені важко, як я втомилася, то я чую лише: ти сильна, ти розумна, ти впораєшся. І все! А коли в неї поганий настрій, що дуже часто, то я лише і чую: вже пора в самій готувати/ а мені з тобою ніхто не допомагав і все робила, все встигала.

Я і так не можу нормально спати через обстріли, я не сплю нормально з квітня місяця, бо малюк в животі був активний. Я не можу нормально спати, бо я майже весь час з ним сама. І через це я досипаю з ним вранці, коли він просинається на годування (так, я знаю що так не можна) і тоді мій день з ним починається пізніше.

Зі слів педіатрів він набирає мало ваги ( народився 3050, виписка 2900, 1й місяць 3615, 2й 4400, 3й 4970). Один педіатр каже максимально часто поикладати, перевіряти прикладання і кожного візити вона мені каже, що він набрав мало/менше норми тощо. Просить разувати діурез регулярно та робити контрольне зваження. До неї я не можу постійно їздити зважуватися, тому зважую дитину в іншому місці. В останній раз взагалі сказала, якщо контрольне зважування буде не дуже, то здіджувати молоко і лише вручну, бо автоматичні не так відсмоктують як дитина і це може зашкодити і вона проти соски, хоча ми з другого місяця даємо її дитині на сон, бо тоді я б вже давно вийшла у вікно. Інший педіатр мені постійно каже, що проблема може бути у молоці, що його немає/недостатньо і треба пити заспокійливі та порошки для лактації, купити суміш та можливо зціджуватися електричним, бо механічне зціджування травмує груди. І жодна з них мені не пояснила як зціджуватися правильно, хоча я казала що не вмію цього робити, не виходить у мене.

Через те, що я постійно з дитиною, в квартирі регулярно не можу прибирати, або прибираю щось вночі. А безлад в квартирі для мене це завжди стрес та думки не на місці. Так було і до дитини. Мені важливо, щоб усі речі були на своїх місцях, било чисто все та охайно. Зараз цього немає і це також на мене тисне.

Я б ще могла писати дуже довго все це…але я думаю і цього достатньо, бо і так намагаюся написати це вже кілька днів, все не могла дописати. У результаті: я відчуваю, що наче в мене нічого не виходить, а в усіх інших вийшло. Що я лінива, не зібрана, нічого не роблю. Що я слабка, тривожна, ще й сплю пів дня з дитиною і нічого не встигаю. Що я не можу впоратися з власною дитиною, навіть нагодувати не можу. Що всі навколо мене не розуміють, а лише повчають…я дуже часто плачу…день зважування для мене як екзамен якийсь. Я через вагу дитини дуже сильно переймаюся😭😭😭

Він в мене доношений, здоровий, життєрадісний хлопчик, який гарно розвивається. Але я себе відчуваю повною невдахою, в якої нічого не виходить…

У людини, яка завжди все встигала, планувала справи, займалася спортом, працювала, дуже відповідальна, активна та життєрадісна