Перший місяць материнства: як подолати страх і втому?

Никто не готов 😂 кто бы что не говорил. Первый год жизни это тяжело. Но это пройдет. Вы не одна такая

Бороться точно не стоит, нужно принимать любые свои чувства и мысли.

Во первых, ещё гормоны бушуют, а это очень влияет. Во вторых, для адаптации и чтоб втянуться, надо больше времени.

То есть скорее всего станет легче. Это если колики не начнуться 🙈 через пару недель или месяцев пропустит.

Но если будете замечать что-то явно неладное, и признаки после родовой депрессии (не путать с бейби блюз, почитайте об этом), то просить помощи у родных, говорить как есть и обращаться к специалисту обязательно.

Тримайтесь, мы почти все через это прошли! Не без потерь, но выжили)))

Моїй донечкі вже 3 роки, а я до сих пір не можу повірити в те, що моє життя змінилось 😅

Так, це важко. Але переживете, ви не одна така. Більше дитина не буде такою маленькою, насолоджуйтесь. Спіть з ним, більше гуляйте

У меня так было пол года примерно. Потом осознала,что я мама,привыкла,что есть ребёнок и как будто она всю жизнь жила со мной ☺️ изменила бы то,что больше гуляла с ней,в коляске катала и больше начлаждалась временем пока маленькая,до 3 лет это было прекраснейшее время😊,которое быстро пролетело.

Вам хоть муж с мамой помогает и вы еще в депрессию впадаете, а у меня вообще муж ушел к любовнице, мама далеко в другой стране, и я еще и заболела с температурой 39 с новорожденным, но он приходил и приносил продукты, помогал купать и уходил к ней . А я одна с малюткой больная после кесарево и еще помню шахеды так сильно бомбили. Так что у вас все круто 👍

Ой, а у меня с младшим наоборот было ) первые пол года кайфовала, такой хороший, маленький, потом начала уставать. После года-двух думаешь, блин, неужели я мама, а как же время для себя, а погулять одной, а поспать до обеда 🤣

Никто к этому не готов. Первый год, первый ребенок - это тяжело. Тем более у Вас ещё бушуют гормоны и это тоже даёт свой вклад. Помните, что все эти трудности временны и Вы со всем справитесь. Хорошо, что у Вас ещё есть поддержка в лице мамы и мужа. Поговорите с ними, с подругами. Не затыкайте в себе эти мысли и чувства. Порадуйте себя чем-то, что Вы любите.

Я до сих пор к этому не готова 😂 Хотя ребенку уже почти 5🫠

В мене перший місяць, а то і два після пологів теж так було. Що за першою дитиною , що за другою. Це гормони так впливають. Зараз не уявляю життя без них. Важко, але це любов на все життя!!!

Вас криють гормони, не тримайти в собі почуття, якщо треба поплачте, якщо треба поговоріть з кимось, не доводьте до депресій, це однозначно допомагає. Цей період мине, ви відновитесь, прийдете в норму, потроху зміниться все, прийде розуміння як налаштувати життя з немовлям і все буде ок, багато жінок проходять через ці почуття, ні в якому разі не соромтесь цього, це нормально

Беби блюз

Это норма

Поговоріть обов’язково з мамою чи зі свекрухою, якщо ви в гарних відносинах. Повірте, жодна жінка не забуде цього періоду. Народження саме першої дитини дуже великий моральний стрес, бо по факту ти на 200% починаєш залежати не від себе. Ви звикнете згодом. Спробуйте не думати про це як « не впораюсь» і «я так не хочу», бо виходу то у вас по факту немає… краще шукайте способи вести наближений до попереднього спосіб життя, і включайте туди дитину. В мене син вже «вливався» в моє життя серед роботи, дитячих гуртків, садочку, чоловіка, магазинів, подруг і тд. Життя ваше продовжується і живіть його щасливо! У вас все вийде, єдине не мовчіть, поговоріть про це з кимось. Те що я вам напишу, що так було у всіх вам може і допоможе, але не дуже, а от близька жінка тої важливо!

Перший місяць — це ад! Це пекло!!! Далі легше!! Згадуйте це частіше… бо власне ви ж не здасте його в інтернат?

З першою дитиною було схоже. З другою то кайф🥰 наче медовий місяць. Якби не лактостази і перший час болі від шва, було би ідеально.

А у меня такие чувства были как только узнала о беременности. Именно в тот момент осознала что моя жизнь изменится безповоротно (неделю рыдала). Потом просто приняла, смирилась.

Все ваши чувства это нормально, у многих бывает послеродовой блюз.

Марина, цей стан пройде. Нам теж було важко, і разом готувались і чекали на малюка, але щось іде не по плану. Ви не одна така. Тільки не тримайте все в собі, плачте разом з чоловіком, потім з мамою, відкрийтесь рідним це нормально. Нам допомогло. Перший місяць нам всім було тяжко. Якщо не справитесь самостійно, зверніться до спеціаліста. Я вже десь на другому місяці зрозуміла що був депресняк, поки все не виплакала ( періодами накривало)

Це добре, що вам допомогають, користуйтесь цим по максимуму, відпочивайте, вийдіть самі на вулицю, побудьте довше в душі і т. д. Ви від цього мачухою не станете а будете щасливішою, тому що малюку і чоловіку ви потрібні щасливі. Ви стали мамою і життя змінилось, прийміть цей дар.

Хоч це звучить дико, но ставте себе на перший план, чоловік на другий а дитя на трій, це працює.

Перший місяць, теж було дуже тяжко.

Зараз трішки легше бо є якийсь режим, але ми не висипаємось як раніше.

А коли він почне вам посміхатись, то взагалі забуваю про все, він наче надихає жити і радіти далі😍

З першою дитиною, перший рік був дуже складний. Було відчуття ніби все проходить повз мене.

З другою все по іншому, бо я зробила висновки. Одразу намагалася частіше виходити в людні місця, навіть якщо це лише супермаркет в ТЦ. Ходили з чоловіком в заклади, до друзів (все це звісно з дитиною) і за рахунок цього я не відчувала особливих змін.

Вдень багато спала, поки спить донька, щоб була можливість відновитися. Перший місяць не готувала взагалі, цей обовʼязок взяв на себе чоловік. Не прибирала.

Якщо Вам допомагають, то сконцентруйтеся лише на собі та дитині, хочаб перші місяці і можливо стане легше. Можна ще до психолога звернутися

перший рік то було щось жахливе. недосипання, постійні лактостази, неспокійна дитина. зараз теж не легко, але вже щось інше) думаю далі теж легше не стане, але хоча б з іншим,ьщо вважаю за зміну картинки)))) якщо чесно, то я перший місяць була просто в ауті, мені жити не хотілось) можливо, була післяпологова депресія, але з часом стало трошки легше... і ще така порада вам - поведінка дитини - відображення вашого настрою....якщо ви сердитесь, то і дитина капризує більше

Це нормально! Мені теж наче і помагали, але було важко перші місяці. Причому з обоїми доньками. Головне дійсно давати собі відпочивати, хоча в мене так не виходило 😅

Це нормально!!!Це повна норма, тому не думайте що ви якась не така. Мені легше стало близько 2.5 місяців. Але ось сьогодні я ридала пів дня) Це нормально))

Подивиться ось цей випуск

https://youtu.be/9cP7cy7nDbE?si=HUGRIYmpjy5EYIVI

Добро пожаловать в клуб мам 🤝🏻

Это норма 👌🏻

Отныне вас ждут вечные качели чувств и эмоций, но вы научитесь адаптироваться 👍🏻

Я вас дуже розумію, і обіймаю. Мої перші 2-3 місяці пройшли як в тумані, я теж не уявляла що з появою дитини моє життя настільки зміниться. У нас ще й з ГВ були складнощі, тож я взагалі ледь витримала. Обов'язково з кимось про це поговоріть, можливо навіть з психологом кілька сеансів візьміть

Первые пол года было очень тяжело, сложно привыкнуть. Нервы шалили, терялась полностью в этом всем. Прям очень сильно было морально и физически тяжело. После полугода начало потихоньку легчать. Вот сыну год и я наконец начала наслаждаться материнством, а не страдать. У каждого свой опыт, я вот попала в тот, где первый год жизни самый тяжёлый.

Це все нормально! Мені було так само як ви описуєте, досить складний час, до 2 місяців я була в такому стані, що він мене лякав чесно кажучи. Потім ставатиме легше і легше.

Головне це говорити про все що турбує, не замикатись, знайти мам з дітьми вашого віку, гуляти разом. Мене дуже підтримували тут на Мамлайф. І вживу почала знайомитись на районі (хоча була впевнена, що ні з ким не буду спілкуватись серед мамочок…ага 😂)

У меня было так же. 3 месяца как в аду((( очень хотела ребенка и вроде как все знала, но вы правы, готовой быть невозможно(

Конечно, это пройдёт, только в моменте от этого не легче. Легче становится когда начинаешь принимать. Я, например, дико расстраивалась, что не могу элементарно посмотреть фильм. Один фильм растягивался на весь день. Но потом я просто перестала рассчитывать на это)) и стало легче. И так во всем. Просто надо выстроить новую рутину без ожиданий времени на себя. Примерно с 2 месяцев ребенка я начала работать над сном. К 3 месяцам приучила его спать в своей кроватке все сны, и вуаля - время на себя.

Ну и обязательно просите помощи. У вас выбора нет, обратно уже не засунешь, так что перестроитесь.

Лично мне чем дальше, тем легче. Поэтому по моему мнению сейчас у вас самый ад, но дальше - легче)

Держитесь 🫶🏼

Нам с мужем было очень тяжело первые месяцы. Особенно мне, малая на мне жила (не могла даже спать переложить), в туалет извините не могла пойти, ни поесть нормально. В общем все было как в тумане. Уже более/менее наладилось к 3 месяцам. Это очень тяжело и физически и морально. Хорошо, когда есть помощь, особенно в первое время.

Не переживайте это пройдет, все будет хорошо. У меня так же само было!

У меня тоже жизнь изменилась после родов кардинально: постоянно дома, не красишься , хоть бы голову помыть😁 швы болят, грудь болит бо разгрыз соски, кажется что эта боль не пройдет никогда, гормоны вообще это отдельная тема… у меня до сих пор иногда эмоциональные качели. Еще и родственники по началу тот то советует, а тот говорит нет нужно так…🙄🙄🙄 нифига вообще не понимаешь что с тобой происходит… но понемногу в голове со временем все утрясется . Когда смотришь на своего кроху то откуда-то и силы прибывают!)

В мене так було приблизно до 4 місяців,потім вже трошки легше

Ми сина чекали 10 років, місяць після народження був у реанімації. Але після виписки відчувала аналогічні емоції і дуже їх соромилась.

Мені задається що зараз Найважливіший відпочинок фізичний і турбота про здоровʼя , а далі -однодумці, компанія, зустрічі, психолог.

Тримайтеся❤️

Для меня первые 2 месяца были самыми жесткими, потом выбралась из этого периода «4 триместра», начала заниматься другими делами и для себя тоже, стало легче. Периодически сильно накрывает, вот как сейчас, я чувствую что у меня нет энергии и сил на ребенка, но со временем это проходит. До сих пор не могу свыкнуться с мыслью, что как раньше уже не выйдет ни высыпаться, ни полноценно отдыхать и побыть в уединении тогда, когда мне хочется, а не когда ее бабушка может забрать малую к себе. При том, что мне тоже муж очень помогает, все равно бывают точно такие же мысли, как у вас, что мне не комфортно и я не готова так жить. Временами скучаю по прежней спокойной жизни, когда моя жизнь принадлежала только мне.

Говорят после года станет легче. В каких-то моментах стало, в каких-то наоборот сложнее. Ребенок и его требования меняются, но легко не становится. Просто свыкнитесь с этой мыслью, старайтесь отдыхать, заниматься любимыми делами и делать для себя что-то приятное.

Зараз переживаю теж саме 💔 Обіймаю вас

Якщо є можливість зверніться до психолога щоб не скотитися ц післяпологову депресію

Нормально бути розгубленою і мати сумніви

Нормально - поговорити про свої страхи

Нормально бачити все в панічних тонах, бо бляха кардинально багато чого змінилося в вашому житті за один день можна сказати.

Да мне кажется у всех так) пройдёт скоро) потом будете думать , что уже не помните жизни без ребенка 😁😁🤗

Я так само думала. Нащо це все і я не готова була до такого…. але з 3 місяців стало легше. Поговоріть з кимось, бажано з подругою або близькою людиною, якщо не хочете то вже з психологом.