У меня наверное самая большая разница между детьми) Старшему уже 19, средней 10 и родилась ещё одна малышка)) Сейчас ей 1 месяц! Но мы счастливы что она у нас родилась
Через 7 років після народження сина,чоловік поставив питання ребром,бо я спочатку відкладала,бо ковід,а потім війна повномасштабна почалась,а насправді просто я відчула свободу,кар’єрний ріст і полюбила себе,якою я стала,і не хотіла з цим прощатись,бо прекрасно знала,що таке вагітність,пологи і виховання. Але ситуація в сім’ї накалялась,чоловік дуже хотів і ось якось так…)))але зараз я питаю сама себе «чого ти так тягнула?вона ж така прекрасна»😌
Це чудово що ви зараз прийняли ситуацію,що ви все таки щасливі!Але чесно мені не зрозумілий тиск вашого чоловіка,ви ж не інкубатор ви особистість із своїми бажаннями,це дуже егоїстично вимагати і ставити ребром такі питання.Бо впершу чергу міняється ваше життя ваше тіло!У чоловіка нічого не міняється.Для мене це червоний прапорець коли чоловік чи жінка проти бажання іншої половинки наполягає на дитині.
Просто до народження першої дитини чоловік дуже хотів дитину,просив у мене,казав що то його мрія.Я казала що я не готова і він чекав.Потім сказала які питання я хочу закрити перед плануванням дитини,ми їх закрили.
І тоді я і сама захотіла дитину.
Бо типу ставити питання ребром це якось дуже не правильно!
Сподіваюсь у вас в подальшому не буде таких тисків!
@m.sia, ну просто я зараз відверто говорю,чого не хотіла дитину а тоді я казала що не проти,але все в останній момент придумувала відмазки і чоловік справді подумав,що проблема саме в ньому
Я всегда хотела двоих)
И именно мальчиков)
Я росла одна и мне не хватало кого то рядом,потому что подруги это не то(
С мужем хотели не большую разницу,но что б старшему было хотя бы 2 года)
Это внутренне как то )Либо готов сам или нет )
Між старшими є боротьба за мою увагу. До меншого у них любов повністю, з головою 🥰
Ревність це те, що починається значно пізніше на мій погляд, ніж у дошкільному віці, скільки б не було дітей)
До сих пор не знаю готова ли я психологически🤣🤣
Маленькую разницу в возрасте мы точно не хотели, так как бабушки, дедушки далеко и самостоятельно все вывозить было сложновато.
Сейчас старшая стала самостоятельная, я наконец могу сидеть в кафе или на площадке и не бегать за ней. Наконец-то выселили в свою комнату и она к нам не бегает среди ночи. Я успела поработать в офисе и почувствовать себя свободным человеком.
И сейчас будет как в том видео "Все х***ня Миша, давай по новой"🤣
Но... наверное, чем старше становишься, тем больше отпадает желание снова ввязываться во всю эту история с памперсами, срыгиваниями, бессонными ночами. А мы хотели больше чем одного ребенка.
Все равно, когда ребёночек рождается все сомнения пропадают и появляется ощущение что так было всегда)
Так я розумію коли отримуєш уже незалежність та легкість,а тут як би знову треба переживати все це…
Але думаю коли зʼявляється дитинка то вже на досвіді то легше)
Бо перша дитина завжди важче бо ти не знаєш чого очікувати!А тут ти вже як би все знаєш і зробив якісь висновки
Я зажди хотіла двох, хлопчика і дівчинку🙄 і вважала різницю в 5 років ідеальною. Перша вагітність в 33. Я нагуляна, нароблена тому материнство було в кайф. Я відкрила для себе новий світ і нову сферу для вивчення. Другу дитину хотіла але колись потім у світлому майбутньому 😂 але мені не 16 і не 26, тому розуміла що мабуть вже не буде. А потім якось так сталось «тато дуже скучив за мамою» і в 38 народила дівчинку🤷🏻♀️мені важко, чесно! Бо я люблю все контролювати і щоб був порядок кругом: в будинку, в дворі, в голові, у дітей і т.д. А з двома дітьми то важко. Ще й чоловік далеко. Найбільше дратує, що не можу приділити достатньо уваги кожному. При наймі стільки скільки б мені хотілось. Собі в тому числі. Мене то бісить.