Привіт! Розкажіть як ви вибирали ім'я своїй дитині? Мені дуже цікава ця тема, так як мені ім'я підбиралося не простим способом і моїй доні. Як мене назвати мама з татом спорили дуже довго мама хотіла Софія або Зоряна, тато хотів Ганна(так звати його маму) або Тетяна(так звати жінку старшого брата мого тата), мама була в жахливих стосунках з ними обома і категорично не хотіла мене називати ні один з цих імен. Після довгої сварки з татом мама пішла вкладати мене спати і задрімала. Їй поиснилося, що хтось сказав :" щоб уникнути сварки, назви Марія". Так мене і назвали. Коли я була вагітна ходила думала і підбирала імена, але для хлопчика щось не могла придумати вирішила думати для дівчинки, а тоді по ходу і для хлопчика придумаю. І як не дивно мені теж приснилося ім'я своєї доні, хоча я не знала навіть хто в мене буде, я ходила і називала свою дитину Даринкою. Але до вагітності мені подобалися зовсім інші імена і я була впевнена, що в мене буде Настя або Віка😁
Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її напишу. Я , як каже мій чоловік, живу в рожевих очках. Я погоджуюся, адже саме "рожеві очкі" допомагали мені знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Це була моя захисна оболонка від світу. Мені подобалося мріяти, мріяти про щасливе майбутнє , про коханого чоловіка та велику сім'ю. Усе здавалося так просто, так доступно . Особливо коли вже одружилися і поїздка на медовий місяць і тут заповітні 2 полосочки ... усе немов у казці. Я була на 7 небі від радості та щастя. Я відчувала себе мамою з перших днів, коли дізналася, що вагітна. Це була запланована , підготовлена вагітність. Я здала усі аналізи з чоловіком ще до весілля. Ми були розписані пів року а пізніш одружилися. І ці пів року я приймала протизаплідні таблетки ( так прописав лікар) приймала вітаміни і проходила обстеження . Лікар сказав після відміни плануємо адже ти здорова. Ми так і зробили. Вийшло, що завагітніла я відразу в перший цикл після відміни. Вагітність протікала добре, однак на 4-6 тижні я захворіла. У мене дуже боліло горло, ніс, температура була 37.2. Лікар сказав, що це може і на вагітність бути температура, але треба виключити вірусний грип. Я пішла в місцеву лікарню , там мені сказали, що нічим не можна лікувати. Лише деякими рослинними препаратами, як виключення. Я прийшла в норму десь за тиждень. Далі все було нормально.12 тиждень вагітності - плід розвивається добре. Однак вночі мені сниться сон, якась жінка говорить, що я не виношу це маля, що я або народжу і воно помре, або ж не доношу до 9 місяців. Я прокинулася зі сльозми, розбудила чоловіка. Він мене обійняв, говорить, все буде добре, це лише сон. Шо куди ніч туди і сон. Що це нормальний страх вагітної жінки за маля. Ішов 17 тиждень. Я відчула перші поштовхи маля , і навіть чоловік відчув. Це таке щастя. Словами не передати. Пам'ятаю досі, це була середа, ми мали їхати дізнатися стать дитини. Я прокинулася в поті. Мені знову снився сон, однак я не змогла сказати чоловіку, я не хотіла портити такий щасливий момент. Мені було страшно, чесно, уві сні я зайшла в приміщення, там було все незнайоме. По центру кімнати стояло ліжко, на ліжку сиділа дівчина і водила руками по моїй стороні( чомусь я почала кричати, шо це моє ліжко , що ти робиш???) в той момент я відчула біль , впала на коліна, у мене почалася нудота, я побігла в туалет і настільки все було чітко, неначе вживу. Я запам'ятала усі деталі, навіть що плитка в туалеті була жовта. Далі мені сниться шо животика уже немає, я плачу, а дівчина каже - усе, не буде більше болі. Я прокинулася і побігла вмитися. Мені було страшно. Я розуміла, що щось зі мною не так. Ми поїхали в лікарню. Я лягла на кушетку в очікуванні, ну хто ж там, дівчинка ? А може хлопчик? Мені так хотілося швидше почути ... а лікар сказав - це погана вагітність. Чоловік питає - що це значить? Він говорить- у вас у дитини вода у мозку. У мене був ступор. Чоловік заплакав... і мені стало так тяжко дихати. У мене весь світ провалився, мені було боляче, що мій чоловік плаче, що я нічого не можу зробити, шо моя дитина, з котрою я розмовляла, по словам лікаря не могла мене чути. Лікар каже- чому ти не плачеш? Трясе мене бо я не ворошилася. Я заплакала лише в машині , кричала до Бога, за що ти так зі мною, я ж нікому не бажала зла! Я любила дитинку більше за все на світі і ти її забрав! За шо ти караєш мене? Мене направили на мед комісію де діагноз підтвердили. Мене завезли в дивну лікарню. Я зрозуміла, шо це не роддом. Щасливих лиць там не було. Медсестра каже - шо з тобою? Я відповідаю: щось не добре. А вона - ну це понятно у нас всі такі тут. Ви знаєте про лікарів у мене до того була ше більш менш хороша думка, но те, що відбувалося далі, не входить ні в які рамки. Лікар забрав мого чоловіка на розмову, як потім виявилося- він сказав, що якщо чоловік залишить мене, то мені буде легше морально і якщо він хоче щоб я родила швидко за 2-3 дні то треба за один укол віддати 5.000 грн. А якщо два тижні то 2000 грн . Мій чоловік був розгублений, звичайно , в такій ситуації людина не може тверезо оцінювати ситуацію і згідна на будь яку ціну аби з коханою людиною все було гаразд. Коли я кричала на лікаря чому мені не можна бути з чоловіком? Він сказав - для його буде краще. Мене забрали , сказали ходи у перевязочну, ми просто подивимося. Мені було дуже боляче, шось вкололи всередину там. Завели назад у палату, сказали будеш родити покличеш. Я кажу: а як я знатиму коли я робитиму? А Медсестра каже - буде чути на вулиці. В палаті було дуже холодно, це було перше шо я відчула, я лягла в ліжко, мені болів живіт як перед місячними. Цілу ніч я лежала, під ранок знову шось вкололи , дали жменю таблеток. І тут воно почалося... не буду описувати бо це зрозуміло лише тим хто народжував штучно і тим хто знав що дитину на руки не візьме. Цю біль я відчувала довго в нічних кошмарах. Мені дуже хотілося шоб поруч хтось був, мені було дуже страшно. Страшно залишатися з бідою на одинці. Це вбиває ... я зайшла в туалет а там жовта плітка, я впала на коліна як у сні. Я кричала, шо ти знущаєшся наді мною. Навіщо ? Я просила побути поруч когось - вони відповіли - ми шо дурні? Я казала що в кошельку гроші візьміть , лише посидіть поруч! Ніхто! Ніхто не хотів поки не побачили мене біля унітазу відключеною! Вони покликали лікаря і той якось привів мене до тями. Лише одна жінка з усієї лікарні 10 хвилин побила мені в таз на спині бо це рятувало під час схваток. Вона казала, шо мій таз зараз розходиться тому така біль. І знаєте, прийшла інша Медсестра накричала на ту, сказала ти здуріла? Що ти їй робиш , вона нехай сама сидить . Звідки така ненависть? Я осталася знову сама, я кричала , просила про допомогу, кричу шо вот вот народжу. Мені сказали терпи бо занята перевязочна де ти маєш родити. Уявляєте стан мій, коли я вот вот народжу і розумію, шо мій мозок не зможе справитися з тим, шо на моїх руках опиниться дитина на 18 тижні розвитку. Нарешті вкінці кінців мені сказали вставай і ходи , я кажу не встану! Не можу, мені боляче!вони поклали мене на кушетку і повезли. По дорозі я бачила ікони, там було таке місце де такі жінки як я молилися за своє життя. Я спитала в Бога, за що ти так зі мною? Завезли мене до лікаря , всі робили своє, хтось розказував шо їв, хтось говорив по телефону, а рижа жінка Медсестра кричала на мене з матами чого я кричу. Я родила в той момент коли лягла на крісло, це було швидко, я відчула як моя дитина упала на землю. Лікар сказав - забирайте " оте" я не можу на таке дивиться. Я побачила, як вони Замотали мою дитину в тряпку з підлоги і винесли... анестезіолог хотіла робити наркоз , я кричала вже сама не пам'ятаю що. Мені було страшно, шо раз темніє в очах я не зможу контролювати те, що вони будуть робити. Я боялася настільки, що мені було тяжко думати навіть. Коли я прийшла в себе, уже в палаті , я почула , як медсестри спілкувалися між собою. Говорили, що нехай хтось залишиться з нею, бо вдруг " загнеться" ше винні будемо . Говорили а де її чоловік, чого не був з нею. Я знайшла телефон під подушкою бо сховала перед тим, як все це сталося. Набрала до чоловіка і за 9 хвилин він був уже поруч. Пам'ятаю, що лікар просив могорич, бо був день ангела його, гроші просили медсестри, бо все бігали біля мене. І я не мала сили навіть сказати не давай їм грошей. Коли я прокинулася вдруге то виявилося, шо кожна отримала по 200 грн бо такий тариф, і так далі. Ви можете уявити? Чому у нас такі жорстокі люди? За що вам платити? Вибачте, що пишу з помилками, просто пишу те, шо на душі, не думаю, як то правильно. Я думаю ви зрозумієте ... Після того звісно життя моє змінилося. Змінилося відношення до усього. Змінилася я. Мені часом так хочеться вернутися в те безтурботне життя. Де мої рожеві окуляри рятували мене від усього. Три місяці я жила з фізичним болем у снах. Прокидалася зі страхом , мені було страшно спати без світла бо це нагадувало мені, той момент коли потемніло в очах і мені стало страшно... Пройшло 8 місяців. Сни бувають коли стрес. Біль в серці та страх . Я планую вагітність , але хочу планувати з своїми рожевими очками. Де світ добрий та щасливий. Дякую, хто прочитав. І надіюся, що той, хто втратив маля, зрозуміє, що не один. Бо мені ця підтримка була необхідна. ❤ 🙏🏻
Modena·
Мама двоих (6 лет, 16 лет)
Да , я очень хотела наоборот девочку
Я плакала сильно , я думала :
Боже как же я его буду любить если я не хочу мальчика а хочу девочку .
Господи что я только не думала 🤦♀️
Я помню как на Узи мне сказали у вас мальчик , я резко подорвалась и говорю как мальчик ??????
И слезы !!!
Но !
Как только родила все мои мысли ушли .
Люблю безгранично его , и понимаю что была дурочкой , какая разница мальчик или девочка - если это твое родное то будешь любить все равно
Татьяна··
Мама дочки (4 года)
И откуда они беруться эти ожидания 🫣 так порой могут портить жизнь.
И как хорошо, когда удается отпускать свои "идеализации"
Ксюша·
Мама сына (3 года)
А я так хотіла дівчинку, прям дуже , але коли тільки побачила ті дві смужки, знала буде син, на інтуїтивному рівні відчувала, хоча мріяла про донечку Євусю, і дозволяла собі мріяти про неї до 16 тижня, того дня я дізналася , що буде Марк , такі змішані емоції були , трішки хотілося щоб лікар напутав, але потім звикла )
Татьяна··
Мама дочки (4 года)
Добре, що призвело до затяжного розчарування 🙏
Іноді мені здається, що наша жіноча сила в гнучкості :)
Катерина ·
Мама сына (4 года)
Була б у Ваших рядах, бо теж все життя мріяла про хлопчика, так як мрія здійснилася - дітей більше не хочу, але суспільству треба обов'язково тикнути своїм "коли за дівчинкою" 🤦♀️ і такі очі👀 як це? Жінка, що не хоче дівчинку🤪
Татьяна··
Мама дочки (4 года)
Пощастило, витягли щасливий білет 😄👌
Ооо, моє улюблене "як це ти не вписується в придумані нами рамки" 😂
Aurora·
Мама сына (3 года)
Дуже цікаво, у мене не було ніякого очікування, взагалі. Я просто хотіла дитину, головне здорову, пол неважливо.
Коли думаю про другу, то хотіла б дівчинку, але якщо хлопчік, то теж добре, по накатаний 😊
Татьяна··
Мама дочки (4 года)
👏👏👏 мені здається це прямо така зрілість душі 👏
Ви мабуть легка характером людина 🌷
Aurora··
Мама сына (3 года)
не впевнена що у мене легкій характер.
Я ще не розумію як можно щось там відчувати після двух смужок на тесті 😂 Я поки живіт на лоб не поліз і рухи не з’явились не відчувала ничого, навіть не дуже вірила мабуть 🤷🏻♀️ хоча вагітність планована, перша і очікувана. Дійсно не розумію коли хтось пише що вже в 12 тижднів якісь речі купував, що там можно відчувати, нічого не змінилось, крім легкий нудоти 🤷🏻♀️
Лилия·
Мама двоих (3 года, 9 лет)
Я з першою теж чомусь чекала на хлопчика, але не дуже засмутилася якось коли сказали стать.
А з другою ,я так боялася вже,що буде хлопчик і не одразу повірила щастю,що буде ще одна дівчинка)))
Татьяна··
Мама дочки (4 года)
Угум, вдруге дівчинка - вже простіше )))
Боже, щойно подумала, що це в нашому суспільстві ще немає оцього "потрібен наслєднік", як ще 100 років тому. Коли треба було народжувати до тих пір, поки князь отримає таки свого спадкоємця 😱 (щось навіяло таку думку)
Tania·
Мама сына (1 год)
А я впевнена була що буде хлопчик от не знаю, прям відчуття таке було. Можливо мої думки посилались у Всесвіт занадто сильно про бажання мати першого хлопчика 😂 гендер паті і тадам! Пацан 🥳 на другу дитину я чекаю дівчинку 😂 але навіть і якщо буде пацан я не засмучусь))) я якось простіше до цього ставлюсь 😄
Татьяна··
Мама дочки (4 года)
Це чудово💖 "не очаровываясь не разрчаруешься"
Я намагаюся прагнути до этого в своєму житті. Не створювати собі ідеалізацій
Алина·
Мама дочки (4 года)
Ой,а я всю жизнь хотела девочку и я так и представляла и имя выбирала за долго. Когда пошла на УЗИ первое и мне сказали,что девочка я была рада очень,но это было внутри для меня ожидаемо😊 у нас в семье у всех одни девочки,у сестры только мальчик.
NiKa·
Мама дочки (7 лет), беременна (39 нед.)
Ох яка болюча тема для мене. Ще і досі. А ви уявіть коли ви перший раз так мріяли, що зʼявиться хлопчик, зʼявилась дівчинка, а потім через n-нну к-ть років не дивлячись на свої болячки і вік все-таки наважуєтесь на другу дитину в надії що це таки буде син, бо вам всі гадалки, всі родичі, всі-всі навкруги знаки вказують чітко на те, що таки мрія здійсниться і буде син... а тут одне узі, друге, третє... і всі лікарі впевнено вам заявляють, що це дівчинка. Знову 🙃 Я змирилась, я люблю її, дається вона мені нереально важко, моя крихітка, чоловік неймовірно щасливий, що буде ще одна дівчинка, бо старшого сина він має і не дуже в захваті... З приводу тендітної дівчинки, в нашому випадку хлопці більш тендітні ніж моя перша, це мужик з яйцями, кремінь, спортсменка, там, де хлопці не витримують і намотують соплі на кулак, вона слова не скаже, все стійко винесе, пишаюсь нею неймовірно. Та тепер мабуть і не проти якщо друга буде таки "тендітною". Це мої кровиночки, плоди мого неймовірного кохання, люблю їх не дивлячись на те, що не хлопчики 😊
Татьяна··
Мама дочки (4 года)
О, так, можу собі уявити, наскільки це може бути болюче 🙈
Цікаво, а як старша? Чекає на сестричку?
NiKa··
Мама дочки (7 лет), беременна (39 нед.)
вона уже дуже давно просила братика або сестричку, їй все-одно було хто, і зараз, мабуть, більше всіх чекає, каже, що це буде її ляля, її донечка 🥹 Їй просто одній самотньо. Я знаю як це коли немає рідної душі, у мене немає ні братів, ні сестер, навіть двоюрідних. Надіюсь, що сестри будуть ближчі ніж якби це були брат і сестра, будуть дружити, підтримувати одна одну