Почему не стоит пугать молодых мам?

Блин, читаю этот пост, наверное такое окружение просто попадается, но это не значит что таких большинство. Мне никто никогда не рассказывал как будет сложно, даже лучшие подруги, ни родители, тем более незнакомые люди. Я просто всем жаловалась как тяжко иногда было и мне сочувствовали 😂 Советовали конечно высыпаться в шутку, но потом я Поняла чего советовали )))

А я с вами соглашусь, поняла посыл. Не люблю тоже, когда начинают вот это «подожди, потом просрешься». Да я и так знаю, что может быть трудно, прекрасно понимаю, что дети болеют, плачут, у них бывают истерики, непослушание и так далее. Но такой посыл звучит как будто человек прям ждет, когда же мне наконец будет трудно. Как будто иначе не может быть, как будто тебе хочется, чтоб я страдала. У меня мама каждый раз на протяжении двух с половиной месяцев задает один и тот же вопрос, который выводим меня из себя: «ну он вам хоть дает поспать?». И я каждый раз отвечаю, что он нам дает спать все время, начиная с рождения, практически. Он спит всю ночь с перерывом на одно кормление. Почему меня это злит? Потому что она как будто игнорирует мои ответы, что все нормально у меня. Как будто не хочет принять, что так бывает, что я не страдаю, что я высыпаюсь, у меня есть время на себя и я действительно счастлива. Я не знаю, как будет через неделю, месяц, год, я не загадываю, но и в облаках не витаю. Просто решаю проблемы по мере поступления. Я живу сейчас, сейчас у меня счастливый вечноулыбающийся ребенок и счастливая я.

Когда будет сложно, с радостью приму помощь или просто слова поддержки.

Я навпаки очікувала, по описасах подруг, що буде пздц якись. Але в мене все Ок, мені вистачає часу для дітей, працювати, а також готувати, прибирати)

В мене немає ні няні, ні бабусь, дідусів тут, чоловік з пн до пт на роботі зранку до вечера, приходить тільки купає дітей і укладає спати)

Мені здається (чи можливо це тільки в мене таке оточення було), що навпаки мало говорять і показують яке материнство насправді. В мене були геть інші очікування, я не знала що буває аж так складно. І здавалася що ти одна така, в якої дитина не спить/ не вміє сама какати/ не любить прогулянки/ не виходить гв і багато іншого.

Я згодна, що саме формулювання «почекай, і твоя дитина не буде спати…» звучить дивно і нав’язливо. Але нічого поганого в тому аби ділитися власним РЕАЛЬНИМ досвідом не бачу.

Я стикнулася навпаки с осудженням, що я недостатньо щаслива і не ціную, що дитина гарна та здорова. Зараз у нас близькі друзі чекають дитину, то я їм розповідала, що має сенс вивчити не тільки питання гв, а й поцікавитися, що таке, наприклад, післяпологова депресія, про яку вони, до речі, навіть не чули.

Підтримую на всі 100% попередні коментарі. Ще більше навіть харить ось це замилювання очей… і відчуваєш себе навіть якимось обманутим, що в книжках розказують про це таке ванільне материнство 🤣. Аж тошнить деколи. Краще гірка правда, чим солодка брехня. І готуватись до материнства просто неможливо , просто пливеш по течії, бо ніхто не знає, яким буде твоє дитя: характер, фокуси, і всякі приколи). А тим хто хоче і так тебе підтримають , без питань чи треба тобі та допомога чи ні, бо знають шо треба ).

Ну незнаю, мені ніхто не казав що буде так важко, а краще б казали, може я б тоді зняла свої "рожеві окуляри"