Сьогодні моїй донці 5 років.
Я, будучи людиною достатньо сухою на почуття, нікому в житі слів кохання майже не говорила. Мій чоловік чув від мене напевно один раз в житті.
Коли народилась мала, я чітко усвідомила, що моя донька заслуговує на дитинство повне емоційного проявлення і ніжності від мене, а не так як мама зі мною, слова доброго не сказала і я такою виросла.
І от, донька на руках, крихітка, я наодинці з нею буквально вчу себе вимовляти я тебе люблю. Як же це було важко вимовити вперше, немов рот свинцем залитий. Я відчувала любов до донечки, та не могла саме висловити її. Почала наодинці, перший, другий, п'ятий раз.. Поки це не стало звичкою... Поки я при цих словах не відчула себе нормальною. Що я про себе тільки не думала в різні часи! Та саме донька прийшла у цей світ і допомогла (і досі допомагає) мені змінюватись. Зараз між нами багато ніжності, любові і приємних слів. І чоловікові перепадає))
Дякую тобі, моє серденько, що ти обрала саме мене своєю мамою ♥️