Що робити, коли зриваюся на дитину?
Дівчата, що робити.
Як себе контролювати і не зриватися на дитину.
Якось останнім часом, помітила, що можу його сварити чи накричати на нього.
І розумію, що не маю цього робити і, що буду дуже шкодувати, але ну іноді стає вже дуже важко, від того, що він мене не чує.
Він все розуміє, він розумний хлопчик я його дуже сильно люблю. Я все для нього і ради нього. Він у мене впертий, що просто🤯🤯🤯 🤯 хоч 100 разів повтори і як не чує.
Як мені себе контролювати, як мені не зриватися на ньому. Я розумом все розумію, що не можна, що це дитина і всі діти себе так поводять, що це період, що я маю набратися терпіння, що це характер, що сваритися не можна, кричати не можна.
А потім в мене душа не на місці, мені дуже боляче і сумно до сліз від розуміння того, що я свою дитину насварила😢😢😢
І кожного разу обіцяю, що цього більше не повториться і, що буду більш терпеливіше відноситися до всих його виходок, але….не так то просто.
KF·Мама двоих (младенец)
Думаю, всі Вас тут дуууже добре розуміють…
Можу поділитися хіба що своїм відкриттям. І воно буде не про очевидне, типу втома, ресурс, допомога тощо…
Я помітила, що мені ЗНААААЧНО легше сприймати і приймати старшу, якщо я розумію, чого вона так робить. Наприклад, я їй кажу «не лізь до Ясі!» Раз кажу, другий, третій!! А вона продовжує лізти. Аж потім придивляюся, а вона намагається комара зняти або поправити простирадло, бо на вулиці сонце, а з-під марлі нога вилізла.
Або сказали їй: Яся засинає, не кричи. І тут мала заходить (по плану в магазин), зупиняється в дверях, бо я затрималася з молодшою і мамою, скляні двері починають закриватися, старша починає кричати. Моя мама починає кричати на неї, якого вона молодшу розбудила. Я теж вже хотіла сваритися, але вчасно згадала, що це вже не вперше - вона просто боїться, що двері закриються, коли мама буде на вулиці, не з нею. Ми до цього епізоду навіть спеціально такі двері відкривали і закривали - я намагалася пояснити їхній принцип, щоб не боялася.
Звісно хотілося крикнути. Але логіка «що це дасть» взяла своє. Я вкотре почала розказувати, що робити в таких ситуаціях…
Або лізе на стола… а виявляється, вона хоче насолити ватку як мама і витерти малій за вушком. Або,.. або…
Майже завжди, реально більше 90% її дії мають абсолютно логічне з точки зору дитини пояснення.
Позавчора вона наступала мені на п’ятки, чим капець як дратувала звісно, бо, увага!, хотіла мені допомогти! Бо я в мокасинах, і вона вчилася поправляти мені заднік. І таки поправляє!
Коротше, кожного разу, коли я бачу дію, яка мене як дорослу нервує, бентежить, дратує, хвилює, я намагаюся знайти пояснення або зупиняюся і питаю, що насправді вона робить. Ну і відповідно завжди пропоную це робити інакше 😂
Ну і так, правила і договори… розкидаєш пісок, бо тобі подобається його текстура? Ок, на тобі пісок, але не на кухні, а на вулиці в парку (так, у візочку ми возимо скриню з піском, бо тут пісочниць нема). Хочеш погратися з водою? На полий квіти або давай я тобі у ванну воду наберу, або виходимо на вулицю - постріляй з пульверизатора на цю стіну.
Сваритися можна і треба. Але коли дійсно є за що. І пояснити, що я розізлилася на це і це. І я буду на це злитися кожного разу, як ти так будеш робити. І нанадувати і давати наслідки (якісь покарання: без печива, мультиків, вийду з кімнати тощо).
Я бачу зміни в своїй. І коли помічаю - кажу їй про це і хвалю. Можу навіть якусь пляшку запропонувати.
Але розумію, як Вам важко і неприємно (((
·4 отметок «Нравится»4·Ответить