Урааааа)) Дівчинкаааа❤️ Тепер можна думати над іменем (Ані варіанти мені не заходять - Бель, Білосніжка, Скай🙈), в нас варіантів нуль, всі думали, що буде хлопець, для нього ім‘я було відразу😅 Я щаслива, якби був син - теж була б щаслива не менше, просто радісно, що все добре😌
мені теж подобалось, але почитала за ім‘я і відкинули його, це ще з першою дочкою було)
І мені все одно хто буде) по відчуттям хлопчик і імена придумали багато з чоловіком,а чоловіку здається,що дівчинка знов) а з іменем для дівчинки біда. Ми не співпадаєм. Мені одні подобаються,а чоловіку зовсім інші...
ой, в мене теж по відчуттям хлопчик був)) від чого мене тошнило при першій вагітності, до того ж мене тягнуло при цій вагітності, але от, дві дівчинки☺️
І в мене дівчинка буде.Чоловік хоче Діана,а я Мілана,або Еліна.Він категорично проти.Короче навіть не знаю
О, Юль серед малечі зараз дуже мало) я теж Юля) Даша тоже подобається дуже
Поздравляю, такой приятный момент, когда узнаешь пол крошки)
А мне нравится имя Кира
Ми свою Єлизаветку інколи так називаєм Ельза)) це ж з німецької вроді Єлизавета- Ельза))
я хотела еще Диана назвать, а вообще лично мне Элеонора нравится😂 но муж не понял😂 и мы выбирали ещё имена двум дочкам чтобы одинаково писались на многих языках, да и красиво Мария - Анна, можно еще подстраиваться под имя старшей, у вас можно Анна-Мария🤣🤣🤣
я теж думаю над Марією, сильне енергетично, але мені не подобається, коли скорочують Маша
а ви як називатимете,так і її будуть кликати. В мене мама Марія і при знайомстві казала Марія. Так її і кличуть. Знаю ще одну сім'ю,де дівчинку називають Марійка і коли її називають Маша,вона завжди виправляє)
у нас также было, думали Андрей, получилась Аня)) посмотрите из мужских имен что хотели может есть созвучное)) так легче выбирать😂
@makoolga, @mama-niki, Тільки-що, написала чоловіку, як йому Богдана (Дана), ніби погоджується) але я ще думаю☺️
Хотели Ярослава назовите девченку так же,очень красиво. У меня дочка Александра, а ждали мальчика сначала и имя не захотели менять))
Ярослава, сокращённо Яся, очень давно не встречала это имя, будет редкое
Тільки-що, написала чоловіку, як йому Богдана (Дана), ніби погоджується) але я ще думаю
Поздравляю! У нас тоже имя мальчику было готово, а с девочкой пришлось импровизировать... мало того, что пол только на третьем узи сказали, так ещё и поспешила к нам на встречу детка 🤷♀️
Дякую!) Тільки-що, написала чоловіку, як йому Богдана (Дана), ніби погоджується) але я ще думаю
Поздравляю 💐 Мы до сих пор определиться с именем не можем (те, что нравятся мне, отбрасывает муж, а те, что ему нравятся - я 🤦♀️🤦♀️🤦♀️).
Сказала, что посмотрим на дочку и решим🤭
согласна с Вами, поэтому и отложили окончательное решение до встречи с малышкой☺️
А какой вариант для мальчика? А то я до сих пор не могу определиться ?
мы тоже думали назвать Ярославом, если бы был второй мальчик , но родилась Мирослава 😉
Наша бірочка...така щаслива... хотя дуже тяжко було ... це.добре що чоловік був.поруч ... яб без него не впоралась... всім раджу.взяти с собою.чоловіка...
Ще питання, що для Вас була сама непотрібна річ,яку ви купили, коли зявилась дитина?)
Що їсти,пити щоб було молоко?
Моє щастя) ми це зробили, було дуже важко але воно того варте) тепер щаслива мама
Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її напишу. Я , як каже мій чоловік, живу в рожевих очках. Я погоджуюся, адже саме "рожеві очкі" допомагали мені знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Це була моя захисна оболонка від світу. Мені подобалося мріяти, мріяти про щасливе майбутнє , про коханого чоловіка та велику сім'ю. Усе здавалося так просто, так доступно . Особливо коли вже одружилися і поїздка на медовий місяць і тут заповітні 2 полосочки ... усе немов у казці. Я була на 7 небі від радості та щастя. Я відчувала себе мамою з перших днів, коли дізналася, що вагітна. Це була запланована , підготовлена вагітність. Я здала усі аналізи з чоловіком ще до весілля. Ми були розписані пів року а пізніш одружилися. І ці пів року я приймала протизаплідні таблетки ( так прописав лікар) приймала вітаміни і проходила обстеження . Лікар сказав після відміни плануємо адже ти здорова. Ми так і зробили. Вийшло, що завагітніла я відразу в перший цикл після відміни. Вагітність протікала добре, однак на 4-6 тижні я захворіла. У мене дуже боліло горло, ніс, температура була 37.2. Лікар сказав, що це може і на вагітність бути температура, але треба виключити вірусний грип. Я пішла в місцеву лікарню , там мені сказали, що нічим не можна лікувати. Лише деякими рослинними препаратами, як виключення. Я прийшла в норму десь за тиждень. Далі все було нормально.12 тиждень вагітності - плід розвивається добре. Однак вночі мені сниться сон, якась жінка говорить, що я не виношу це маля, що я або народжу і воно помре, або ж не доношу до 9 місяців. Я прокинулася зі сльозми, розбудила чоловіка. Він мене обійняв, говорить, все буде добре, це лише сон. Шо куди ніч туди і сон. Що це нормальний страх вагітної жінки за маля. Ішов 17 тиждень. Я відчула перші поштовхи маля , і навіть чоловік відчув. Це таке щастя. Словами не передати. Пам'ятаю досі, це була середа, ми мали їхати дізнатися стать дитини. Я прокинулася в поті. Мені знову снився сон, однак я не змогла сказати чоловіку, я не хотіла портити такий щасливий момент. Мені було страшно, чесно, уві сні я зайшла в приміщення, там було все незнайоме. По центру кімнати стояло ліжко, на ліжку сиділа дівчина і водила руками по моїй стороні( чомусь я почала кричати, шо це моє ліжко , що ти робиш???) в той момент я відчула біль , впала на коліна, у мене почалася нудота, я побігла в туалет і настільки все було чітко, неначе вживу. Я запам'ятала усі деталі, навіть що плитка в туалеті була жовта. Далі мені сниться шо животика уже немає, я плачу, а дівчина каже - усе, не буде більше болі. Я прокинулася і побігла вмитися. Мені було страшно. Я розуміла, що щось зі мною не так. Ми поїхали в лікарню. Я лягла на кушетку в очікуванні, ну хто ж там, дівчинка ? А може хлопчик? Мені так хотілося швидше почути ... а лікар сказав - це погана вагітність. Чоловік питає - що це значить? Він говорить- у вас у дитини вода у мозку. У мене був ступор. Чоловік заплакав... і мені стало так тяжко дихати. У мене весь світ провалився, мені було боляче, що мій чоловік плаче, що я нічого не можу зробити, шо моя дитина, з котрою я розмовляла, по словам лікаря не могла мене чути. Лікар каже- чому ти не плачеш? Трясе мене бо я не ворошилася. Я заплакала лише в машині , кричала до Бога, за що ти так зі мною, я ж нікому не бажала зла! Я любила дитинку більше за все на світі і ти її забрав! За шо ти караєш мене? Мене направили на мед комісію де діагноз підтвердили. Мене завезли в дивну лікарню. Я зрозуміла, шо це не роддом. Щасливих лиць там не було. Медсестра каже - шо з тобою? Я відповідаю: щось не добре. А вона - ну це понятно у нас всі такі тут. Ви знаєте про лікарів у мене до того була ше більш менш хороша думка, но те, що відбувалося далі, не входить ні в які рамки. Лікар забрав мого чоловіка на розмову, як потім виявилося- він сказав, що якщо чоловік залишить мене, то мені буде легше морально і якщо він хоче щоб я родила швидко за 2-3 дні то треба за один укол віддати 5.000 грн. А якщо два тижні то 2000 грн . Мій чоловік був розгублений, звичайно , в такій ситуації людина не може тверезо оцінювати ситуацію і згідна на будь яку ціну аби з коханою людиною все було гаразд. Коли я кричала на лікаря чому мені не можна бути з чоловіком? Він сказав - для його буде краще. Мене забрали , сказали ходи у перевязочну, ми просто подивимося. Мені було дуже боляче, шось вкололи всередину там. Завели назад у палату, сказали будеш родити покличеш. Я кажу: а як я знатиму коли я робитиму? А Медсестра каже - буде чути на вулиці. В палаті було дуже холодно, це було перше шо я відчула, я лягла в ліжко, мені болів живіт як перед місячними. Цілу ніч я лежала, під ранок знову шось вкололи , дали жменю таблеток. І тут воно почалося... не буду описувати бо це зрозуміло лише тим хто народжував штучно і тим хто знав що дитину на руки не візьме. Цю біль я відчувала довго в нічних кошмарах. Мені дуже хотілося шоб поруч хтось був, мені було дуже страшно. Страшно залишатися з бідою на одинці. Це вбиває ... я зайшла в туалет а там жовта плітка, я впала на коліна як у сні. Я кричала, шо ти знущаєшся наді мною. Навіщо ? Я просила побути поруч когось - вони відповіли - ми шо дурні? Я казала що в кошельку гроші візьміть , лише посидіть поруч! Ніхто! Ніхто не хотів поки не побачили мене біля унітазу відключеною! Вони покликали лікаря і той якось привів мене до тями. Лише одна жінка з усієї лікарні 10 хвилин побила мені в таз на спині бо це рятувало під час схваток. Вона казала, шо мій таз зараз розходиться тому така біль. І знаєте, прийшла інша Медсестра накричала на ту, сказала ти здуріла? Що ти їй робиш , вона нехай сама сидить . Звідки така ненависть? Я осталася знову сама, я кричала , просила про допомогу, кричу шо вот вот народжу. Мені сказали терпи бо занята перевязочна де ти маєш родити. Уявляєте стан мій, коли я вот вот народжу і розумію, шо мій мозок не зможе справитися з тим, шо на моїх руках опиниться дитина на 18 тижні розвитку. Нарешті вкінці кінців мені сказали вставай і ходи , я кажу не встану! Не можу, мені боляче!вони поклали мене на кушетку і повезли. По дорозі я бачила ікони, там було таке місце де такі жінки як я молилися за своє життя. Я спитала в Бога, за що ти так зі мною? Завезли мене до лікаря , всі робили своє, хтось розказував шо їв, хтось говорив по телефону, а рижа жінка Медсестра кричала на мене з матами чого я кричу. Я родила в той момент коли лягла на крісло, це було швидко, я відчула як моя дитина упала на землю. Лікар сказав - забирайте " оте" я не можу на таке дивиться. Я побачила, як вони Замотали мою дитину в тряпку з підлоги і винесли... анестезіолог хотіла робити наркоз , я кричала вже сама не пам'ятаю що. Мені було страшно, шо раз темніє в очах я не зможу контролювати те, що вони будуть робити. Я боялася настільки, що мені було тяжко думати навіть. Коли я прийшла в себе, уже в палаті , я почула , як медсестри спілкувалися між собою. Говорили, що нехай хтось залишиться з нею, бо вдруг " загнеться" ше винні будемо . Говорили а де її чоловік, чого не був з нею. Я знайшла телефон під подушкою бо сховала перед тим, як все це сталося. Набрала до чоловіка і за 9 хвилин він був уже поруч. Пам'ятаю, що лікар просив могорич, бо був день ангела його, гроші просили медсестри, бо все бігали біля мене. І я не мала сили навіть сказати не давай їм грошей. Коли я прокинулася вдруге то виявилося, шо кожна отримала по 200 грн бо такий тариф, і так далі. Ви можете уявити? Чому у нас такі жорстокі люди? За що вам платити? Вибачте, що пишу з помилками, просто пишу те, шо на душі, не думаю, як то правильно. Я думаю ви зрозумієте ... Після того звісно життя моє змінилося. Змінилося відношення до усього. Змінилася я. Мені часом так хочеться вернутися в те безтурботне життя. Де мої рожеві окуляри рятували мене від усього. Три місяці я жила з фізичним болем у снах. Прокидалася зі страхом , мені було страшно спати без світла бо це нагадувало мені, той момент коли потемніло в очах і мені стало страшно... Пройшло 8 місяців. Сни бувають коли стрес. Біль в серці та страх . Я планую вагітність , але хочу планувати з своїми рожевими очками. Де світ добрий та щасливий. Дякую, хто прочитав. І надіюся, що той, хто втратив маля, зрозуміє, що не один. Бо мені ця підтримка була необхідна. ❤ 🙏🏻
Людмила·
Мама сына (1 год)
Амина, Анжелика
Людмила··
Мама сына (1 год)
@jujuvov Зоряна, Христина
Yuliia··
Мама дочки (4 года), беременна (18 нед.)
Чоловік хоче «наші» імена, слов‘янські))
Катя·
Мама двоих (4 года, 6 лет)
У меня Даша и Юлия.
Yuliia··
Мама дочки (4 года), беременна (18 нед.)
О, Юль серед малечі зараз дуже мало) я теж Юля) Даша тоже подобається дуже