Народилось наше Великоднє курчатко🐣❤ Поки все пам‘ятаю, напишу історію. Схватки почалися з 6 ранку, досить слабкі з інтервалом в 18 хв, ми з чоловіком прокинулись і пішли гуляти, гуляли майже 3 години, інтервал не зменшувався, але схватки ставали все відчутнішими. Прийшли додому, поїли, я навела марафет😂 і тут з 18 хв інтервал стрімко скорочується до 7 хв, кілька схваток і до 5 хв😳 Схватки при цьому вже досить сильні. Викликаємо таксі, їдемо. Це була 14:30. Поки доїхали (20 хв) і оформили була 15:00 - схватки кожні 2 хв. Відкриття всього 3-4 пальця, а я вже здихаю😂 але піднялися в родзал, глянули ще раз - 7 пальців, мені здається, що більшої болі бути не може і тут мене починає тужити, але шийка ще є, кажуть дихати. Я старалась слухати, але було важко навіть розібрати, що говорили лікарі, все як в тумані. І тут мені кажуть тужитись))) поки розібралась, як правильно...але все зробила, як говорили, тому жодної тріщинки чи розриву нема)) І того від приїзду в роддом до дочки на руках - 1 година🙀
S.O.S. !!! Ми в Єгипті, малий чимось отруївся. Весь день рвота, кілька разів понос. Давала смекту, хумана електроліт, воду. Ще давала атоксіл гель, але від нього зразу рвотний рефлекс. Останній раз вирвав всю смекту зразу після прийому і заснув. Що робити? Нехай спить чи будити відпоювати? Температури нема, але боюсь щоб не було повного зневоднення. Чи до лікаря по страховці? Я не довіряю якось єгипетським лікарям. Дівчата, що робити? допоможіть! До цього ніколи не було харчових отруєнь, тому я в паніці!
Треба з кимось поділитись, бо вже голова обертом🙄 Я вже два місяці за кордоном. Дуже сумую за домом. Скажу зразу, що їхати я не хотіла, але все якось вийшло, вибачте, через сраку і от я тут. Честно кажучи, якби не родичі, то як тут вижити вагітній з дитиною, я не знаю 🤷 Гуманітарку дають, але її вже мало, виплати теж малі, та ще й не прийшли досі(( Ви не подумайте, я дякую і за це, просто важко( Ще сходила в поліклініку, щоб уже здати хоч якісь аналізи і зіткнулась просто з хамським відношенням, вже доречі, не вперше, так і не здавши нічого( Лікаря я так і не знайшла, аналізи ніякі не здавала уже більше двох місяців. Дитина теж нудиться, бо до найближчого майданчика дуже далеко, там нема туалета, а мені вже важко і до туалета бігаю кожні 5 хв. В садочок черга, розваг щоденних ніяких немає(( Я все до чого, хочу повернутися до України, до Києва, але всі мене відмовдяють, хоча багато знайомих повернулися. Пологовий теж працює. Просто боюсь, щоб ці орки знову не почали оточувати Київ і трохи боюсь дороги не знаю що роботи. Прошу тільки без звинувачень і т.д. Просто цікава ваша думка, якби ви вчинили у моєму випадку, повернулися б?
Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її напишу. Я , як каже мій чоловік, живу в рожевих очках. Я погоджуюся, адже саме "рожеві очкі" допомагали мені знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Це була моя захисна оболонка від світу. Мені подобалося мріяти, мріяти про щасливе майбутнє , про коханого чоловіка та велику сім'ю. Усе здавалося так просто, так доступно . Особливо коли вже одружилися і поїздка на медовий місяць і тут заповітні 2 полосочки ... усе немов у казці. Я була на 7 небі від радості та щастя. Я відчувала себе мамою з перших днів, коли дізналася, що вагітна. Це була запланована , підготовлена вагітність. Я здала усі аналізи з чоловіком ще до весілля. Ми були розписані пів року а пізніш одружилися. І ці пів року я приймала протизаплідні таблетки ( так прописав лікар) приймала вітаміни і проходила обстеження . Лікар сказав після відміни плануємо адже ти здорова. Ми так і зробили. Вийшло, що завагітніла я відразу в перший цикл після відміни. Вагітність протікала добре, однак на 4-6 тижні я захворіла. У мене дуже боліло горло, ніс, температура була 37.2. Лікар сказав, що це може і на вагітність бути температура, але треба виключити вірусний грип. Я пішла в місцеву лікарню , там мені сказали, що нічим не можна лікувати. Лише деякими рослинними препаратами, як виключення. Я прийшла в норму десь за тиждень. Далі все було нормально.12 тиждень вагітності - плід розвивається добре. Однак вночі мені сниться сон, якась жінка говорить, що я не виношу це маля, що я або народжу і воно помре, або ж не доношу до 9 місяців. Я прокинулася зі сльозми, розбудила чоловіка. Він мене обійняв, говорить, все буде добре, це лише сон. Шо куди ніч туди і сон. Що це нормальний страх вагітної жінки за маля. Ішов 17 тиждень. Я відчула перші поштовхи маля , і навіть чоловік відчув. Це таке щастя. Словами не передати. Пам'ятаю досі, це була середа, ми мали їхати дізнатися стать дитини. Я прокинулася в поті. Мені знову снився сон, однак я не змогла сказати чоловіку, я не хотіла портити такий щасливий момент. Мені було страшно, чесно, уві сні я зайшла в приміщення, там було все незнайоме. По центру кімнати стояло ліжко, на ліжку сиділа дівчина і водила руками по моїй стороні( чомусь я почала кричати, шо це моє ліжко , що ти робиш???) в той момент я відчула біль , впала на коліна, у мене почалася нудота, я побігла в туалет і настільки все було чітко, неначе вживу. Я запам'ятала усі деталі, навіть що плитка в туалеті була жовта. Далі мені сниться шо животика уже немає, я плачу, а дівчина каже - усе, не буде більше болі. Я прокинулася і побігла вмитися. Мені було страшно. Я розуміла, що щось зі мною не так. Ми поїхали в лікарню. Я лягла на кушетку в очікуванні, ну хто ж там, дівчинка ? А може хлопчик? Мені так хотілося швидше почути ... а лікар сказав - це погана вагітність. Чоловік питає - що це значить? Він говорить- у вас у дитини вода у мозку. У мене був ступор. Чоловік заплакав... і мені стало так тяжко дихати. У мене весь світ провалився, мені було боляче, що мій чоловік плаче, що я нічого не можу зробити, шо моя дитина, з котрою я розмовляла, по словам лікаря не могла мене чути. Лікар каже- чому ти не плачеш? Трясе мене бо я не ворошилася. Я заплакала лише в машині , кричала до Бога, за що ти так зі мною, я ж нікому не бажала зла! Я любила дитинку більше за все на світі і ти її забрав! За шо ти караєш мене? Мене направили на мед комісію де діагноз підтвердили. Мене завезли в дивну лікарню. Я зрозуміла, шо це не роддом. Щасливих лиць там не було. Медсестра каже - шо з тобою? Я відповідаю: щось не добре. А вона - ну це понятно у нас всі такі тут. Ви знаєте про лікарів у мене до того була ше більш менш хороша думка, но те, що відбувалося далі, не входить ні в які рамки. Лікар забрав мого чоловіка на розмову, як потім виявилося- він сказав, що якщо чоловік залишить мене, то мені буде легше морально і якщо він хоче щоб я родила швидко за 2-3 дні то треба за один укол віддати 5.000 грн. А якщо два тижні то 2000 грн . Мій чоловік був розгублений, звичайно , в такій ситуації людина не може тверезо оцінювати ситуацію і згідна на будь яку ціну аби з коханою людиною все було гаразд. Коли я кричала на лікаря чому мені не можна бути з чоловіком? Він сказав - для його буде краще. Мене забрали , сказали ходи у перевязочну, ми просто подивимося. Мені було дуже боляче, шось вкололи всередину там. Завели назад у палату, сказали будеш родити покличеш. Я кажу: а як я знатиму коли я робитиму? А Медсестра каже - буде чути на вулиці. В палаті було дуже холодно, це було перше шо я відчула, я лягла в ліжко, мені болів живіт як перед місячними. Цілу ніч я лежала, під ранок знову шось вкололи , дали жменю таблеток. І тут воно почалося... не буду описувати бо це зрозуміло лише тим хто народжував штучно і тим хто знав що дитину на руки не візьме. Цю біль я відчувала довго в нічних кошмарах. Мені дуже хотілося шоб поруч хтось був, мені було дуже страшно. Страшно залишатися з бідою на одинці. Це вбиває ... я зайшла в туалет а там жовта плітка, я впала на коліна як у сні. Я кричала, шо ти знущаєшся наді мною. Навіщо ? Я просила побути поруч когось - вони відповіли - ми шо дурні? Я казала що в кошельку гроші візьміть , лише посидіть поруч! Ніхто! Ніхто не хотів поки не побачили мене біля унітазу відключеною! Вони покликали лікаря і той якось привів мене до тями. Лише одна жінка з усієї лікарні 10 хвилин побила мені в таз на спині бо це рятувало під час схваток. Вона казала, шо мій таз зараз розходиться тому така біль. І знаєте, прийшла інша Медсестра накричала на ту, сказала ти здуріла? Що ти їй робиш , вона нехай сама сидить . Звідки така ненависть? Я осталася знову сама, я кричала , просила про допомогу, кричу шо вот вот народжу. Мені сказали терпи бо занята перевязочна де ти маєш родити. Уявляєте стан мій, коли я вот вот народжу і розумію, шо мій мозок не зможе справитися з тим, шо на моїх руках опиниться дитина на 18 тижні розвитку. Нарешті вкінці кінців мені сказали вставай і ходи , я кажу не встану! Не можу, мені боляче!вони поклали мене на кушетку і повезли. По дорозі я бачила ікони, там було таке місце де такі жінки як я молилися за своє життя. Я спитала в Бога, за що ти так зі мною? Завезли мене до лікаря , всі робили своє, хтось розказував шо їв, хтось говорив по телефону, а рижа жінка Медсестра кричала на мене з матами чого я кричу. Я родила в той момент коли лягла на крісло, це було швидко, я відчула як моя дитина упала на землю. Лікар сказав - забирайте " оте" я не можу на таке дивиться. Я побачила, як вони Замотали мою дитину в тряпку з підлоги і винесли... анестезіолог хотіла робити наркоз , я кричала вже сама не пам'ятаю що. Мені було страшно, шо раз темніє в очах я не зможу контролювати те, що вони будуть робити. Я боялася настільки, що мені було тяжко думати навіть. Коли я прийшла в себе, уже в палаті , я почула , як медсестри спілкувалися між собою. Говорили, що нехай хтось залишиться з нею, бо вдруг " загнеться" ше винні будемо . Говорили а де її чоловік, чого не був з нею. Я знайшла телефон під подушкою бо сховала перед тим, як все це сталося. Набрала до чоловіка і за 9 хвилин він був уже поруч. Пам'ятаю, що лікар просив могорич, бо був день ангела його, гроші просили медсестри, бо все бігали біля мене. І я не мала сили навіть сказати не давай їм грошей. Коли я прокинулася вдруге то виявилося, шо кожна отримала по 200 грн бо такий тариф, і так далі. Ви можете уявити? Чому у нас такі жорстокі люди? За що вам платити? Вибачте, що пишу з помилками, просто пишу те, шо на душі, не думаю, як то правильно. Я думаю ви зрозумієте ... Після того звісно життя моє змінилося. Змінилося відношення до усього. Змінилася я. Мені часом так хочеться вернутися в те безтурботне життя. Де мої рожеві окуляри рятували мене від усього. Три місяці я жила з фізичним болем у снах. Прокидалася зі страхом , мені було страшно спати без світла бо це нагадувало мені, той момент коли потемніло в очах і мені стало страшно... Пройшло 8 місяців. Сни бувають коли стрес. Біль в серці та страх . Я планую вагітність , але хочу планувати з своїми рожевими очками. Де світ добрий та щасливий. Дякую, хто прочитав. І надіюся, що той, хто втратив маля, зрозуміє, що не один. Бо мені ця підтримка була необхідна. ❤ 🙏🏻
Стурбована жінка прийшла до гінеколога і сказала: "Лікарю, у мене серйозна проблема, я в розпачі, мені потрібна ваша допомога! Моїй дитині ще немає року, а я знову вагітна. Я не хочу, щоб мої діти були майже одного віку." Тоді лікар запитав: "Добре, а що ви мені пропонуєте?" Вона сказала: "Я хочу, щоб ви перервали мою вагітність, я розраховую на вашу допомогу". Гінеколог трохи подумав і після недовгого мовчання сказав жінці: "Думаю, у мене для вас є рішення краще. І до того ж менш небезпечне для вас." Вона посміхнулася, вирішивши, що лікар згоден виконати її вимогу. Тоді він продовжив: "Я пропоную ось що - для того, щоб вам не піклуватися відразу про двох дітей, давайте вб'ємо ту дитину, яка у вас вже є. В такому випадку ви могли б трохи відпочити, поки не народиться друга. А якщо ми збираємося вбити одну дитину, то немає різниці, кого з них. Ви не поставите під ризик своє здоров'я, якщо вб'єте народжену дитину". Жінка з жахом вигукнула: "Ні, лікарю! Який жах! Вбити дитину - це ж злочин!" "Згоден, - відповів доктор. Але, на мою думку ви були ГОТОВІ йти на це, і я подумав, можливо це було б найкращим рішенням." Гінеколог посміхнувся, розуміючи, що досяг своєї мети. Він переконав молоду маму в тому, що немає різниці між вбивством народженої дитини і тієї, яка ще знаходиться в утробі матері. Злочин одне і те ж! Якщо ви згодні, будь ласка, поділіться з друзями. Разом ми зможемо допомогти порятунку дорогоцінних життів! Спаси Вас Господи !!!
Леся·
Ok,чекаю 🙂
Леся·
І чим закінчилася історія?
flowergirl ··
У мене буде кілька публікацій, скоро розповім))
Трішки терпіння)