Дівчатка ,дитинці вже майже місяць ,а я все ще в себе прийти не можу . Наче розумію що я мама ,але мені так страшно від цих думок ,боюсь не впасти в депресію . Мені здається що я не справлюся ,це так складно ,безсонні ночі ,життя змінилося кардинально ,я не була готова до таких різких змін . Дивлюся на нього і радію що він в мене є ,і в цей же час хочу плакати ,бо шкода себе ,що я не готова виходить так жити .Мені не комфортно вести такий спосіб життя хоча допомагає мама постійно і чоловік . Я боюся признатися їм про свої думки та почуття щоб їх не налякати та не розчарувати ((( Дуже надіюся ,що це таке часто трапляється і проходить з часом ,поділіться вашим досвідом як у вас перші місяці з дитиною пройшли ? Як бородися з такими думками та відчуттями ?
Я одна не розумію чому ми так прагли і прагнемо до Європи. Я дуже вдячна всим європейцям за допомогу. Але відверто Україна на багато кроків попереду. В багатьох аспектах. Вартість житла в Європі для звичайних людей не досяжна, багато людей просто все життя орендують. Звісно простіше і набагато дешевше придбати машину. А на комунальні послуги теж космічні ціни. Медицина взагалі, ніби ми на різних планетах. Ніяких обстежень перед вакцинацією лікар не робить, я записалася в клініку до лікаря, а потім до медсестри. Лікар дитині не зробив ніякого огляду, все що ми дізналися це вагу дитини. Якщо дитина на розсуд мами добре себе почуває, вперед. Ніяких, а послухати, а подивитися, а про аналіз крові взагалі мова не йдеться. Навіть коли у дитини було акне, нам лікар без різних аналізів в 3 тижні призначає антибіотик. Коли я сказала, що ще не давала дитині води, всі були в шоці. Зібрали пів лікарні консиліуму, що дитина без води. Всим колективом мене переконували, що це не правильно. Для кого ті рекомендації ВООЗ тільки для українців?? Банківська система. Я два місяці робила і чекала на відкриття рахунку, в результаті sorry, в нашій системі зникли всі ваші дані( і знову чекаю. На вулицях люди смітять не соромлячись і, ще ти не маєш права робити людям зауваження, не тому, що ти не європеєць, а взагалі ні в кого не має такого права. В Україні до цього ставляться відповідальніше, звісно і в нас є такі люди. Але… Люди привітні, дуже нам допомагають, але і не задоволених я теж зустрічала, наприклад місцевий хлопець накинувся на дівчину(нашу) з двома маленькими дітьми прямо на дитячому майданчику. Поліція сказала, що нічим допомогти не може. Це було жахливо….і плював в обличчя і взуттям кидався. У нас це один майданчик, до якого йти більше ніж пів години. Але і туди ми вже місяць не ходимо. Та ситуація досі перед очима. Я до того, що такого ставлення до нас дуже багато, часто чую: «Чому ви не робили нічого 8 років?», «Світ здурів, коли відкриють очі?», «Що це за цирк?», «Для чого ці привілегії українцям?» Звісно, що та підтримка яку ми отримуємо, перекриває ті негативні вислови людей. І ти відчуваєш ніби весь світ з тобою, а потім отримуєш: «З України? Ну зрозуміло, понаїхали, халявщики.» А я що можу казати?? Батько чоловіка був і в АТО і зараз в ЗСУ. Але у мене і до того АТО багато питань, коли вторгаються зі зброєю і технікою, ми організовуємо лиши антитерористичну організацію. То дійсно питання, чому? За, що гинули тоді люди, і зараз. А КРИМ взагалі, хочете беріть, ми поговоримо, що він наш, але робити нічого не будемо. З Росією все і так зрозуміло, ненавиджу всим серцем. Тварюки. Гидко і бридко від тих людей. Які вбивають і ґвалтують. Мені іноді здається, що це страшний сон, від якого я не можу прокинутися. Просто питання, чому ми не можемо бути незалежною країною, як Швейцарія наприклад. Ми хочемо до Європи, а нас не беруть. То можливо і не треба? Чому нам все кудись потрібно? Україна переможе. Я вірю в те, що справедливість має бути. Але для мене та ціна страшна. Ця ціна це - життя, життя людей. А життя у людини одне! А ще українці найпрацьовитіший і найвідповідальніший народ. І дуже розумний.
Питання. Що вам дарували чоловіки на народження дитини? І що ви хотіли, чи співпали очікування? :) П. С. Питання саме до тих кому дарували:) якщо ви проти/не приймаєте/ і тд, то ніжно пролистуйте далі:)
Дівчата, таке питання, до повномасштабного вторгнення ми були російськомовною родиною. Дитина почала розмовляти у 3 роки на російській звичайно як і ми і всі наші родичі. Після 24 лютого 2022 року ми с чоловіком перейшли на українську мову. Нам було спочатку важко, але десь вже рік розмовляємо з дитиною виключно українською. Бабусі і дідусі продовжують розмовляти з сином російською. У садочок він не ходить. він усе розуміє але все одно відповідає все російською. Чоловік вже почав його виправляти, виправляє постійно і я бачу що дитина псіхує, я не дуже впевнена що це норм метод «переходу на українську». Мені здається що у дитини таким чином зʼявляється погана асоціація з укр.мовою і він тоді ніколи не неї не перейде. Як ви вважаєте треба виправляти дитину постійно чи просто чекати ще? Взагалі може порадите якісь ще методи? ПС: після декількох відповідей хочу зазначити: ваші думки з приводу А ЗАЧЕМ ВОБЩЕ ПЕРЕХОДИТЬ И ТД. Мене не цікавлять!!! Я запитую просто може якісь лайфхаки які допоможуть дитині привчитись розмовляти державною мовою. Все! Усі свої внутрішні протести на цей рахунок будь ласка не треба мені писати! Не гайте не мій не свій час!
Треба порада🙏 Ми живемо на зйомній квартирі, спимо разом ( я , чоловік, дитина) на ліжку 140🥹 це ппц Місця для дитячого ліжка немає, що придумати? Відсилити дитину на диван не виходить, часто просинається і я буду пів ночі до нього бігати
S.K.·
@anna_nikolaevna, ага😄
Annа Rudenko·
Мама сына-младенца
@svitlana_bogdanova, ага, і це ж він ще пішов🙈далі веселіше😊
S.K.·
@anna_nikolaevna, а зараз важче, бо такий непосидючий, в автокріслі сидить півтори години максимум, а далі «тримай на руках, ма, бо крику нароблю»🤦🏻♀️
Annа Rudenko·
Мама сына-младенца
@svitlana_bogdanova, та Ви взагалі екстремали, в хорошому сенсі цього слова💪🏼😊я через тиждень сама себе ще до купи не могла зібрати🙈а от через місяць вже почали виїзджати потихеньку:)
S.K.·
@anna_nikolaevna, ми народили Давида і вже через тиждень поїхали з ним в першу подорож на авто😁 З появою сина життя стало яскравішим і набуло більшого сенсу💝 Твої слова дуже правильні☺️😍
Annа Rudenko·
Мама сына-младенца
@marmoladochka, ну насправді це нормально, що чоловік поки не відчуває такого піднесення. Просто Ви жінка і в Вас живе життя від зачаття і до народження Ви з малюком одне ціле. А от чоловікам цього не дано відчути. Мій чоловік коли була вагітна ніби розумів але не відчував, що буде батьком хоч дуже цього хотів. Потім коли ми народили Платона (кажу Ми бо він був зі мною на пологах від початку і до кінця, і я безмірно вдячна йому за підтримку) це почуття батьківства не виникло в одну секунду, пройшов місяць поки ми всі прийшли в себе, звикли і усвідомили, що ми таки батьки і за цим усвідомленням приходить величезна хвиля любові і енергії:) А зараз чим старшим стає Платон тим більше чоловік привязується, цікавиться і закохується в нього, якщо можна так сказати 😊🤷♀️Тому не засмучуйтесь, все прийде просто трошки більше часу потрібно на це чоловікам😉
Tanya·
В ожидании первенца
гарно написано. і я це вже відчуваб. дитина ще в животикк, а мене нвби пррорвало читати/вчитися/планувати. шкода,,але чоловік поки ніби на гальмах...
Annа Rudenko·
Мама сына-младенца
@ludlen, Дякую!
Ludmila·
Мама двоих (младенец)
@anna_nikolaevna привлекательно очень вышло, здесь много фото выкладывают,но эта совершенно иная, естественная, излучающая счастье, тепло, любовь! Всего наилучшего Вашей семье!
Annа Rudenko·
Мама сына-младенца
@ludlen, знаєте фото підібрала підсвідомо і не надто турбувалась про його смислове навантаження, а Ви знайшли в ньому багатозначність і вона таки там дійсно є🤷♀️
Ludmila·
Мама двоих (младенец)
Фото такое многозначное, малыш превыше всего,женщина прикрывает тыл мужчины и выглядит защищенной. Мысли вслух...
Екатерина ·
Мама сына (3 года)
Прям мои мысли вслух 👍💪