На годиннику перша ночі , а мені знову не спиться!

Завтра ж буду воскресати, знаю себе, та нічого зробити не можу.

Мене усі питають, чому так давно не було постів #апоговоритьто та коли нарешті я допишу кінець #мояісторія .

Я не строчу тексти, щоб збільшити підписників, або щоб мене читали.

Мені інколи, дивно, що мене взагалі люблять читати, хоч не буду приховувати, це страшенно приємно чути і я завжди цього прагнула, не маю на увазі преггі, а взагалі!

Коли я щось пишу, воно само з мене виходить, я не сиджу і не вигадую тему посту, просто натискаю "створити пост" і коли починаю писати, ніколи не знаю, про що він буде, і яким буде його кінець. Я просто пишу, все, що приходить до голови, потім натискаю "надрукувати", і тільки потім разом з вами читаю те , що вийшло. Бо зачасту забуваю з чого взагалі починала😂😂😂

Але коли в житті проблеми, а ще гірше, коли проблеми в сім'ї, мені важко щось писати, бо я думаю лиш про це, а скаржитись і виливати душу я не люблю. Ні , за пляшкою хорошого винця, в компанії хорошої подруги, звичайно, так @oxana01? Але не чужим людям, не в інтернеті, не усім впідряд.Така от я закомплексована особистість🙈

Та сьогодні прочитала пост @intuitive25 і хоч мало що спочатку зрозуміла, та наче пригадала як колись дивувалась з родичів свого чоловіка, і як мені було важко влитись в їх родину. Та й навіть зараз, після одинадцяти років, до сих пір інколи важко.😏 Але разом з тим, серед них я знайшла свою куму, найдобрішу і найвеселішу людину у своєму житті, і разом з нею, кожну ситуацію, яка раніше викликала плач і сльози, ми переводимо на сміх, і навіть сміх крізь сльози😂😂😂.

Розкажу вам сьогодні одну із них. Ну для початку хочу відмітити, що я везунчик на такі історії🙈.

Значить, вирішили ми з невісткою мотнутись у Карпати на відпочинок. Мій чоловік з м. Коломия, що знаходиться зовсім поруч з такими місцями як Шешори, Яремче, Микуличин, Буковель. У нього там свій будинок, за яким тимчасово приглядає його бабуся, хоч у неї теж є свій будинок, але його вже давно окупувала її донька зі своєю сім'єю, а бабку вигнали в сарай, поруч з курочками, головна квочка насідниця🙈 , щоправда там спочатку вони зробили ремонт, дві кімнати, але потім одну віддали на туалет з винною. Тому кімнатка у баби лишалась просто люкс, з одної сторони курятник, а з іншої сирятник 💩💩💩. А хатку то бабуля сама своїми ручатами побудувала, камінчик до камінчика зносила, але то таке, треба вміти ділитися😺.

Короче, зрозуміло, що перші роки її нагляду за будинком, коли ми приїздили , бабця збирала речі і їхала додому. Але тепер їй то їхати нема куди, тому вона й не поспішає, ну а виграти її теж не гарно, бо ми ж приїздимо максимум на місяць, а частіше на тиждень, ну пару раз на рік. А вона ж там живе постійно!!!

Ну якось раніше вона питала нас де що лежить, або куди що краще покласти. А тепер ми питаємо це все у неї🙈 Єдине, що ми робимо, це стабільно пересилаємо гроші на рахунки, суму вона називає сама, квитанції ми не бачили в очі ніколи, але то теж таке, треба вміти ділитися😺.

Так от, я себе там без чоловіка почуваюсь некомфортно, хоч звичайно зручніше зупинитись у себе вдома і їздити куди тобі треба на машині, бо до Буковеля нам 30 хвилин їзди, наприклад. Але коли я їду без чоловіка, я зупиняюсь в готелі. І я настільки люблю спілкування з його родичами, що в готель їду безпосередньо з вокзалу, проїзжаючи зовсім поруч з нашим будинком, але мимо.😼

Цей випадок був таким самим.

Ми дуже класно відпочили тиждень, і в нас лишалось ще три дні, але чоловік набридав по телефону, що не гарно не показати внука прабабусі, давно не були , заїдь хоч на добу. Тому нам прийшлося перебронювати готель і на 9 день відпочинку вранці ми поїхали до бабці.

Зустріла вона нас як завжди поганим самопочуттям та високим тиском. Не знаю чому, але як тільки я туди приїзжаю сама, я вічно мушу викликати їй швидку, хоч її рідна донька і сестри живуть зовсім поруч. Саме цікаве, що коли приїзжаю з чоловіком, бабуня живчик як огурчик, тільки сама - швидка по розкладу! Мій кум каже, що це не спроста)

Так от, тиск 180 на щось там, бабі реально погано, і я з порогу не розпакувавши речі набираю швидку. Невістка тим часом на чужій кухні сама розгрібається з сніданком та двома дітьми. Швидка приїздить, тиск збивають, але через пів години він знову піднімається. Мені стає страшно не на жарт, дзвоню її доньці , у відповідь чую "О, то магнітні бурі, я сама вмираю, дай їй цитрамон, мені поміг! " WTF 😨 Дзвоню її внуку, куму, прошу , щоб приїхав , відповідь, "приїду ввечері, після роботи, ти молодець, гарно справляєшся, продовжуй в тому ж дусі, доречі з приїздом!" Дякую!!! 😈

Викликаю другу швидку, знову приїздять, укол, бабі легше, баба заснула.

Тільки ми з невісткою сіли поїсти ранкової каші на обід, як чуємо дикий гвалт, крик, курки видають щось, зовсім не схоже не "кококо", пес гавкає, ми до вікна, а там якийсь чужий велетенський пес бігає по нашому подвір'ї з нашою куркою в зубах, наш пес прив'язаний на нього гавкає, решта курей тікають хто куди, гелготячи, наче їх ріжуть. Баба спить! За курей вона готова прибити, так їх любить! Розмова з невісткою:

"Треба нашого пса спустити, хай розбереться"

"Я туди не піду, той пес страшний, фіг його знає, може скажений, 40 уколів від сказу"

"І я не піду"

"Треба вікно закрити, щоб баба не почула, а то прокинеться , розпереживається , і привіт третя швидка"

Закрили ми вікна, й дивимось у вікно. По подвір'ю купа пір'я , скажений пес ганяється за рештою курей, попередній по ходу вже хана, і скоро буде наступна. Наш пес вискакує, але його спиняє ланц, і відтягує постійно назад.

"Не можу на це дивитися"

"І я! Давай закриємо занавіски"

Закрили. Сидимо біля вікна слухаємо.

Каша знову холодна.

"Наче затихло все! Треба виглянути"

"Треба"

Ще сидимо. Десь через пів години відкрили занавіски, вікно, а подвір' я біле-біле, пір'ячко всюди, літає як мильні кульки. Пес наш втомлений спить, курей не видно, злого пса теж.

"Треба було б туди сходити глянути, що там"

"Я боюсь"

"І я"

Дзвоню куму, каже буде не раніше через дві години. Дзвоню кумі, його дружині, відповідь "зараз приїду".

Продовження історії буде завтра, якщо вам буде цікаво . А поки на ніч, у мене до вас питаннячко!

Чи є у вас в житті такі подруги, що з ними хоч в бій , хоч на.п'янку, хоч в вогонь, хоч в стужу, куди завгодно! Приїдуть по першому дзвінку, і ви до них так само! Розвеселять, піднімуть настрій, винце, розмова по душах, походи в ресторан, театр, дискотеку, все з ними легко і весело! У мене раніше було багато таких подруг, а тепер стало значно менше, пальців однієї руки з головою вистачить, щоб порахувати. А як у вас?