Зрозуміла за ці два роки, що в цьому житті треба розраховувати лиш на себе. Нікому ти окрім себе і своїх дітей і близьких не потрібен. Тому всі свої сили та час треба витрачати виключно на себе на свою родину, а не на так званих друзів, які потім на тебе хрін забили. Чим менше людей пускаєш в душу,тим вона міцніша і здоровіша.
Моя перша вилазка на тусню з колегами минулої п'ятниці. Боже ми просто відпочивали, сміялись, ні слова про какашки, колір соплів і т.д. Люблю свою роботу) Інший світ, він існує. Після 5 років декрету це було незвично, корисно і головне спокійно.
Вчора в нас під вікнами якийсь неадекватний папаша орав не своїм голосом покривав трьохповерховим матом свою дочку. Звичайно ми не залишились осторонь, заспокоїли.
Але в ту мить я повернулась в своє дитинство. Я згадала як зі мною майже постійно так розмовляв мій батько. І мені так стало шкода ту дитину. Якби ж той тато знав, що потім виросте з такої дитини. Що це буде забита, зацькована, постійно шукаюча в собі недоліки людина, яка так і не змогла знайти себе в житті, яка ніколи в себе не вірила, бо їй весь час доказували власні батьки, яка вона нікчема.