#поговоримо? що б ви зробили в даній ситуації? В мене є двоюрідний брат, йому 23 і він ще та жопа моєї родини( Навчається він в іншому місті, і постійно влипає в проблеми, аргументує тим, що "його ровесники вже зараз багато живуть, а він ні" і що "пахаючи не можна заробити, треба шукати всякі пригоди". От і знайшов на 170 000 грн. З цих жоп його постійно витягували ми з мамою (в нього тільки мати і вона інвалід по зору) Навіть пропозицію своїй дівчині він робив за наші кошти. Але як витягнути його з цієї жопи ми незнаємо! Його мама запропонувала варіант закласти наш будинок, ясно що нам це не подобається і якось ми взагалі шоковані! Ми порахували, що можуть дати нам на 4 роки і з комісією вийде 5500 в місяць, а загальна сума 240 000. Ми тільки переїхали, ми довго збирали на цей будинок і при цьому жили на зйомних квартирах. Тут потрібно робити ремонт, а якщо на нас повішати цей кредит, то ми все разом не потягнемо( ще мама мала переходити на нову роботу, на керуючу посаду, а там спершу не буде великої зарплатні, тепер доведеться пахати тут((( У нього є квартира, в ній зараз живе його мати. Я думаю запропонувати щоб вони її продали, але вона 2-х кімнатна і без ремонту, тож за неї від сили дадуть 300 000, і що ми їй купимо за 130 000??? де їй тоді жити? та і не факт, що він її вже кудись не заклав((( Я дуже сподіваюся, що їм відмовлять в кредиті під заставу нашого будинку, бо а нас прописана маленька дитина((( Короче сил нема, голова пухне, хочеться його вбити! А ще його мати вже незнає що робити і каже, що повішається( у мене все
Питання 🙋 на засипку, або ще один пост #апоговоритьто Ми часто щось купуємо в інстаграмі чи на преггі, замовляємо товари через інтернет. Чи завжди ви пишете відгук після покупки? Чи рекомендуєте ви людину, якщо дійсно вам все дуже сподобалося, щоб інші про неї також дізналися? І чи пишете негативний відгук, якщо виявилось повною лажою, щоб інші на це не попались? Особливо, якщо це на преггі, і відгук (позитивний чи не дуже) може прочитати ця людина?
Накипіло... У мене чудовий чоловік: він обожнює дітей, працює з дому, коли має можливість допомагає, зранку може і кашу зварити, і суп часто варить, коли я не встигаю, і вечором може навіть по прибирати на кухні і запустити посудомийку, і купає малу і малого, і вкладає старшого, і спить з ним (раніше ще й суміш йому вночі робив), та і зараз син погано спить, плаче вночі, прокидається....Ідеальний, правда? А що б ви сказали, якби при цьому він майже щовечора агресивно на мене кричав при дітях, звинувачував мене в тому, що я не відчуваю своїх дітей, не люблю сина, бо весь час скаржуся, що він капризує, що він і досі їсть зблендеровану їжу і сам ложку не тримає, а я рукожопа і коли він щось не хоче їсти, то це я винна, приготувала те, що він ніби просто не любить і взагалі досі не знаю, що любить наш син і завжди повинна мати другий варіант їжі, якщо не зайде перший, а з донькою що я навіть не налаштувала їй режим і взагалі він би краще впорався без мене, якби я сціжувала молоко.... І так, зазвичай це сказано все в сердцях і потім він може підійти і мовчки поцілувати мене на ніч, але я вже місяць під цим тиском і цими постійними образами... Спершу я слухала від його мами, що я мати кукушка і взагалі не достойна її синочка і любимого онучка (онучку вона і досі не дуже сприймає), тепер все це я вислуховую від чоловіка... Якщо людині кожен день казати, що вона лайно, то вона і правда вважатиме себе лайном! От і у мене вже в голові засіло, що я більше люблю доньку, ніж сина, бо її повністю виховую я, а сина хай і зі мною поруч, але ростила свекруха, і він просто некерований, і я дійсно не можу з ним впоратися.... Але я стараюся, от прикро, що я дійсно стараюся!!! Я готую кожен день, кожен день у нам все свіже, кожен день я прибираю, перу речі, і не скаржуся - можу інколи понити, коли щось не встигаю, але чим я заслуговую на ці образи і приниження??? Якби не діти, я б зібрала речі і пішла.... Я вже казала, що нам треба до сімейного психолога, а у відповідь лише, що це тільки я психічка і мені треба лікувати нерви... Просто якесь замкнене коло... 😢
Це був самий класний рік, і закінчився він самим найкращим подарунком 💝 Сказати, що було важко, це нічого не сказати. Але воно того варте, і вся біль проходить коли бачиш, цей маленький комочок щастя!!! І ще якби не чоловік, я не знаю як би я справилася, люблю його ще більше! 💝 З наступаючим дівчатка 🎄🎁🎄🎋🎉🎇🎆🎊. P.S Історія пологів буде трішки пізніше.
Давно тут не було постів #апоговоритьто На цей надихнула мене історія @natalishovka І я відразу пригадала схожу ситуацію у мене. Це було давно, старшому було лиш пару місяців, ми збиралися на прогулянку, одягнулись, поклала малого у візок, відкриваю я двері, і тут в отвір до мене ввалюється якийсь бомж!😧 Двері я до кінця не відкрила, але його голова і руки розплескались у мене на порозі і я закрити їх вже не могла! Мене охопила паніка, страх, я одна вдома, з малою дитиною, бомж у мене на порозі, не рухається, по ходу мертвий , двері закрити не можу, торкатись його тим паче, щоб випихнути назад....що робити? куди дзвонити? в міліцію? казати, що у мене мертвий бомж у квартирі, і мати купу гемороя на свою голову? Відразу цей варіант я вирішила трохи відкласти. Першим, кого набрала, був сусід, але він не відповідав. Далі подозвонила чоловікові, поки в паніці, дрожащим голосом, пояснювала чоловікові як мертвий бомж опинився у нас в квартирі, чоловік спочатку подумав, що я його підколюю взагалі🙈 але пару нецензурних слів, змусили його зрозуміти , що я не жартую!!! В цей момент трупак ожив, відкрив очі, оглянув мене з ніг до голови, і сиплим голосом ледь вимовив: "Води!" Я з паніки викинула телефон, він впав на плитку і розлетівся на окремі шматки, батарея, корпус, кришка, сімка...все валяється в різних місцях... В цей момент, не знаю звідки, у мене набралось сміливості, але я усією своєю силою схватила ручку дверей і прокричала: "А ну забрав свої ласти назад, а то я зараз їх відрубаю дверима, так, що ласти лишаться у мене, а твоя вонюча башка в коридорі, доречі, вони у мене броньовані, тому біль гарантую!"👌 Він секунду подумав, почав шорхатись, але сил у нього відповсти не було! "На п'ять закриваю...." - кричала я далі - " раз, два, три....", а він не рухається!!!😧 ".....чотири...." замружила очі "....п'ять" , і з усієї дурі замахнулась дверима, і захлопнула їх. Бабах!💣💥 Я довго не наважувалась відкрити очі й подивитися, що ж насправді сталось. Коли наважилась, з полегшенням зітхнула, бо бомжа у хаті вже не було. Зиркнула у глазок, а він продовжував валятись у мене ледь живий під дверима так, що двері я вже не відкрию, прогулянка у мене відмінилась остаточно! Але думка про те, що він може померти у мене під дверима, мене не лишала покою, і хай мене назвуть безлюдяною, але в той момент його стан здоров'я мене мало хвилював.🙀 Мене продовжувало трусити, я судорожно зібрала свій телефон, включаю, і тут відразу дзвінок, сусід, моє спасіння.🙏 "Привіт , мала! Я спав, не чув , що ти дзвонила, що трапилось?" (До слова сказати, у мене постійно трапляються якісь історії, і він постійно мене з них витягав🙈 Взамін, я займалась з його дитиною англійською 😊 бартер завжди спрацьовував💪😏. Я коротко описала йому проблему, він сказав : "Тю...зараз вирішимо👍" Я сиділа в коридорі, обпершись об візок, в якому спала дитина, і продовжувала труситись. Через п'ять хвилин подзвонили у двері, я підірвалась, але глянувши у глазок, побачила сусіда, бомжа вже не було.😏 Я відкрила двері, він мене вислухав і лиш посміявся з моєї історії, сказав, що бомж ще не всі мізки пропив, і коли побачив сусіда ( а він такий внушитєльний парєнь) , зрозумів, що ластами треба рухати швидко, і змився своїми силами.🙈 Попрощавшись з сусідом, я ще довго не могла прийти до себе, відмиваючи поріг усіма засобами хімії, що мала. Я лиш тоді почала розуміти, що взагалі трапилось. Не знаю в який момент той бомж злиняв, коли у нього вистачило на це сили,і не знаю, щоб я робила, якби він не уповз, коли я закривала двері, бо я б реально його прибила. 🙈 Коли розповідала про це своєму чоловікові , який примчався за пів години додому, в нього були очі по п'ять копійок. "Ні, я знав, що ти навіжена, але щоб настільки!!!!" промовив він. Але добре, коли все добре закінчується!!! А тепер питання до вас, чи потрапляли ви колись в казусні ситуації, чи мій чоловік правий, і я одна в своєму роді. "За то зі мною не скучно", відповідаю йому, і він зі мною погоджується.😅 Розкажіть, про ваші самі казусні ситуації, в які ви потрапляли! Чи часто з вами таке стається? Бо зі мною тупо постійно щось трапляється😂😂😂 Не знаю, чи стікер собі на голову почепити, чи сорочку навиворіт носити, чи просто змиритись, з тим, що я така і все😏 Що скажете?
Наталия ·
Мама двоих (4 года, 9 лет)
Тут немає про що думати, бо поки ви думаєте як бути ваш син знаходиться в небезпеці через гниле і небезпечне оточення. Шукайте варіанти зміни місця проживання дитини, поки він цілий і неушкоджений
Екатерина·
«Дуже вам співчуваю, це така страшна ситуація.Я в шоці. Коли син каже "якщо доживу" — це крайня межа. Жах.На вашому місці я б не чекала: безпека сина дорожча за навчання.
Якщо він проситься в Київ і він такий самостійний спробуйте відпустити. Одинадцятий клас зараз спокійно можна закінчити дистанційно. Головне витягнути його з того середовища, де йому загрожує небезпека, і дати відчути, що ви на його боці. Сил вам, тримайтеся!»
Надя·
Мама двоих (4 года, 7 лет)
У нас на учебе дети ездили в другой город учится и жить с 16 лет и не было никаких проблем. Я бы отпустила в такой ситуации лишь бы ребенок чувствовал себя лучше, держитесь ,сил вам 🩷
Inwonderland·
Мама двоих (1 год, 6 лет)
Я була в дитинстві у схожій ситуації.
Мама вирішила переїхати у передмістя, всього лише за 10 хвилин маршруткою від Харкова. Але однокласники вирішили, що повинні регулярно травити мене за те, що я "з великого міста".
Я не змогла там довго провчитися, зробила як і Ваш син - повернулася.
Ольга·
Мама двоих (6 лет, 8 лет)
Пусть снимет квартиру или комнату и живет отдельно. Я с 14 лет жила в Киеве, родители были в Кременчуге. Он то взрослый парень, зачем его калечить этим селом с жителями-дебилами.
Если Вы его таким образом типа от войны прятали - то это изначально неразумно было. Его нужно было за границу вывозить. Стресс тот же, решается проще, так как их таких за границей много сейчас, они и сами в групки собираются, если надо.
Проще всего - отпустите парня. Пусть снимет комнату/квартиру и живет счастливо.
Наталия··
Мама троих детей
Дякую,за кордон теж думали але дуже важко наважитися на такий крок,коли немає знайомих за кордоном і куди саму дитину відпустити...щось 💔
Лера ·
Мама двоих (младенец)
Я би повезла сина назад до Києва, жити самому в 16 років ще небезпечно, закінчить 11 клас, піде десь вчитись, тоді вже сам зможе жити
Лера·
Мама сына (5 лет)
Я б на вашому місці не чекала, а вже б забрала його с того середовища. А як далі, то вже наступне питання
Сядьте, поговоріть, послухайте які в нього є пропозиції, також поясніть йому свої переживання, думаю разом ви знайдете компроміс який всіх влаштує
Хоча, якщо йому вже дійсно страшно за своє життя, думаю він на будь які ваші умови погодиться, аби тільки подалі
.·
Услышьте ребенка. Ему там плохо.
Мы страну поменяли, потому что ребенка буллить начали.
Мой муж с 16 лет жил отдельно, снял себе дом, учился, работал. Вашему ребенку это может пойти на пользу.
Я·
Мама двоих (11 лет, 18 лет)
Мой в 16 лет сам уехал в Швейцарию. 11 класс заканчивал онлайн в Оптима . Уже 2 года там. Всё супер
Наталия··
Мама троих детей
Дякую за коментар,скажіть будь ласка син виїхав до когось?бо для мене чомусь дуже страшно якщо немає нікого з знайомих хоча б на перший час
Я··
Мама двоих (11 лет, 18 лет)
выехал,как все беженцы в никуда). Автобус со Львова подвозит прямо к бункеру, где первый лагерь беженцев. Через пару дней его переселили в общежитие, живёт один в комнате. Весь этаж подростков, которые приехали без родителей. Кормят три раза в день. Выплаты на мелкие расходы. Курсы французского год были. Потом год школы. Летом заканчивает её. Сдаёт на В1 французский. Собирается через год поступать в университет.
Алла·
У Вас возможности вернуться с ним обратно в Киев нет?
Не стоит его уже сейчас отпускать в местную школу Переведите уже, например, в Киев на онлайн обучение, если не можете на офлайн его туда отпустить. А на следующей год будете думать. Но честно, это не вариант для подростка забирать его из школы, друзей, круга общения и Киева и перевозить в маленький городок :( Не дайте ребенку через все это проходить.
lilies·
Мій брат у 17 років поїхав в іншу країну навчатися. Не знаючи мови (бо батьки були проти щоб він їхав. І дозволили в останній момент)
Він приїхав до свого учбового закладу там, і дізнався, що немає денної форми навчання.
Він знайшов інший універ в другому місті тієї країни. Забрав свої документи, предоплату, поїхав в інше місто, там заплатив за перший семестр, заселився в гуртожиток і тільки тоді проінформував батьків.
2014 рік, тоді ще не було гпт і інших моделей аі для більш менш коректного перекладу.
А, і він був супер не самостійним! У 11 років йому бабуся допомагала перевдягатися, бо йому було лінь😁 він ліжко за собою застелити не міг / не хотів.
Inwonderland··
Мама двоих (1 год, 6 лет)
О, знайома історія.
Здається, в якийсь момент таким дітям набридає ця гіперопека й з'являється прагнення до сепарації. Моя сестра так у 16 років поїхала до Німеччини сама. До цього моменту навіть яєшню самостійно приготувати не могла - все мати за неї робила.
А тут все змогла, як виявилося))
Оксана ·
Мама двоих (8 лет, 12 лет)
Це куди ви переїхали?
Наталия··
Мама троих детей
Хмельницька область
Elmira_emirbekova·
Мама двоих (3 года, 7 лет)
Вам треба повернутися в Київ
Клементинка·
Мама двоих (5 лет, 18 лет)
Дуже цікаво, що це за містечко таке, відкрийте карти...
Ми пару років жили в Житомирський області, також були "білі ворони", але слава богу не було ані словесних сутичок, а тим паче фізичних. Просто у місцевих хлопців не було розвиненого кругозору, вони навіть не знали, куди прямувати, до чого прагнути.
А ви де, в якому містечку?
Наталия··
Мама троих детей
Хмельницька область