Как справиться с болью и разочарованием в жизни?
Тема про підтримку.
Вже пройшло три місяця, як не стало мами.
У мене відчуття, що мені не легше, а гірше. В середині все наче застигло, ніби ревіти хочу і не можу. Тут ще нависає питання з маминим будинком. Оскільки будинок оформлений на тата - то його продавай хоч сьогодні. Я не можу його продавати. Не можу займатися цим питанням. А тато дзвонить і вимагає, щоб я приймала якесь рішення. Оскільки будинок порожній в зилишати погано (вода в трубах замерзне і розірве їх, та пліснява піде). Я була там останній раз на 40 днів. Я не можу туди їхати, це далеко 300 км в одну сторону і мені важко. Від тата підтримки немає - тільки тиск - вирішуй, думай, домовляйся. Все. А я коли думаю, що будинок продати і всі іі речі кудись діти - мені так ревіти хочеться. Я не вивожу цього. Мені так мами не вистачає. Розумію, що у людей є більше горе, але я не вивожу те, що зараз у моє у житті.
З цією війною я не бачу взагалі майбутнього. Живемо уже скільки - все одним днем.
Все це накладається одне на одне.
Мені не сила приймати рішення, особливо коли на мене тиснуть…
Прошу без порад психолога.
У мене бажання закритися вдома і не виходити декілька днів.
Я просто перестаю вивозити.
Бляха, моя свекруха ревіла бо щеня здохло (а вина була її - я їй говорила, що йому погано бо він отруївся, а вона мені доказувала, що в нього стрес, а вийшло що два дні втратили, вчора ми відвезли до ветеринара - купу уколів і лікування - сьогодні песик здох. Їй жаль песика - плакала…). Оце мене бомбить.
Люди дозволяють собі плакати за тваринами, а я забороняю собі оплакати найріднішу людину. Дійсно сльози підходять до горла в самі непідходящі моменти, і доводиться їх придушувати…
Люди, як ви справляєтесь із життям? В ньому стільки болю та розчарування. Які думки чи що вам допомагає не здаватися, а витерти соплі та рухатися далі?
Лилия·
Мама двоих (4 года, 10 лет)
Примите мои соболезнования🫂
Мне кажется Вам не стоит душить слезы, нужно дать выход эмоциям.
И не стоит преуменьшать свое горе-не представляю какое горе может быть у людей в сравнении с Вашей утратой😭
А папе так и скажите,что сейчас Вы не в состоянии принять решение. Дом моих бабушки и ледушки стоял 10 лет и ничего-брат двоюродный весной заехал туда и живёт,ремонтик сделал и норм. Дайте сеье возможность выплакать свое горе и прожить его🥺
Аня·
Мама сына (6 лет)
Я наверное посоветую вам книгу "Путешествия души"
мне помогает осознание того, что душа приходит на землю, зная что ее ждет, и сама выбирает свой путь и если человек уходит - значит его время пришло, и она возвращается домой 🙌
А поплакать стоит, даже включив какие-то грустные песни о родителях, дать себе волю, слезы очищают
1.5 года как не стало папы, но я и сейчас плачу временами, боль к сожалению не уйдет полностью, но помогает мысленно поговорить с ушедшим человеком, поплакать, вспоминая хорошее о нем, и жить дальше, идти свой путь
Аня·
Мама сына (6 лет)
А насчет справляться с жизнью - дело в фокусе, на что обращаете внимание - того будет больше в вашей жизни, попробуйте переключиться на хорошее, пусть даже вначале через силу, смотреть хорошее, слушать хорошее, читать хорошее, и жизнь изменится, наш мир подстраивается под нас, это давно доказанный факт
Надя·
Мама двоих (3 года, 6 лет)
вам нужно хорошо выплакаться, и это займет не один и не два дня,сама через это проходила, тогда для меня все остановилось , была как овощь , хорошо люди были,которые помогли справиться, держитесь, у вас есть для кого ❤️
Наталія·
Мама троих детей
В мене мами нема з 93 року. Виховувала бабуся і тато. Коли бабуля померла це якраз перед війною 21 рік. Після неї залишилась квартира, де пройшло все моє дитинство. Вона стояла порожня десь роки три і лише тоді я змогла її продати. І то досі сумую що вже не потраплю туди. Точно потрібен час. Але я навідувалась туди часто щоб вск ок було благо поруч. Вам звісно мотатист 300 км не камільфо. Але точно треба час. Якщо мама недавно померла. Як варіант домовитись з сусідами сами щоб навідувались приглядали за будинком за символічну плату. А продасте трішки пізніше.