Втомилась. Опускаються руки. Живемо в Харкові, постійні тривоги, ці бабахи день через день, страшно виїхати день погуляти в центрі або в дитячі кімнати ходити. Коли це все закінчиться блін…ну коли 😢
Без чоловіка нікуди не поїду, закриті в країні з війною. По Україні їздили рік, тікали і шукали свого місця і просто повернулись додому.
Втомилась неймовірно і не розумію що робити з життям.
Ввечері сльози, вдень життя одним днем. 😭
Лучший комментарий
Ми теж в Харкові. За час війни встігли і закордоном пожити, і по Україні. Але повернулись додому. І я така рада бути в рідних стінах що навіть коли бахкає не хочу нікуди. Особисто мені допомогає абстрагуватись - меньше читати новин, зачиняти вікна і не слухати сирен. Зловила себе на тому що почала відноситись до всього, що коїться, філософські. Чому бути того не оминути. Тому живу життя і намагаюсь ним насолоджуватися
Комментарии
Дівчатка, Харків і Херсон, не сидіть з дітьми під вибухами, виїжджайте кудись по Україні. Допогесенькі, ви не уявляєте, скільки часу дітям потім знадобиться на психологічну реабілітацію 😢
С февраля отменяют впо, гуманитарки нет, куда людям ехать, и с чем? Это сразу нужна работа, квартира, возможно животные есть. Сейчас куда-то уехать уже сложнее чем по началу.
Полностью согласна - у меня в марте будет 2 года, как сестра 9 лет заграницей с мамой, выехали они с Запорожской области с под ужасных обстрелов, до этого ребёнок в 7 лет там 2 недели сидел, потому что некак было выехать, так вот это я к чему сколько времени уже прошло, а на Новый год, как запускали со всех сторон салюты у ребёнка ноги подкосились и началась ужасная истерика, что ещё час мама её успокаивала, так что дети главнее всего💯😔🙏
Ох…
Ви втомилися, бо Ви живі. Бо ж як добре, що у Вас є переживання. Як добре, що Ви ще можете відчувати. Що Ви памʼятаєте і знаєте, що таке любов і радість, і щастя.
Життя наче й вже два роки, як дуже різко перевернулося. І стільки незнайомих для нас емоцій, відчуттів, переживань. Наче й дорослий, а такий маленький… так хочеться сама себе пожаліти,.. хочеться завтра прокинутися і все, війна закінчилася і все відбудовується, і всі повертаються…
Життя треба жити. Ми не знаємо, що буде завтра, за місяць, за рік, за десять років. Але ми можемо наступну хвилину, наступну годину наповнити теплом і добром.
Ви не будете памʼятати і половини тих сильних відчуттів, які зараз в Вас клокочуть. Так, Ви будете памʼятати втому. Будете памʼятати страх. Але значно слабше, ніж зараз думаєте. Але Ви будете памʼятати обійми (Ваше тіло буде і Ваші діти будуть). Ви будете памʼятати якісь традиції, якісь цікавинки, сніданок у ліжко, квіти від сина, малюнок від доні…
Наповнюйте своє життя не гіпотетичне, не те, яке може бути за 10 років, а те, яке буде от завтра.
Хай поруч з Вами більшає людей, поруч з якими Ви зможете залишитися собою, витримати ці зовнішні випробування. Обіймаю.
типо мне тут ок , но мы жили в Киеве и после него мне Ха не заходит , хоть тут жилье свое и родители ближе 🙄
Может ещё у меня мама в Купянске , я туда езжу и там мне тоже норм.
Хз!
Но мой ребенок спокоен , без вопросов и без страха .
У вас старше вижу , ваша ж состояние подавленное правда может влиять ( может хоть на период выехать (
Согласна на счет вашего состояния, если у вас такая тревога, то и дети будут беспокойные, они же все чувствуют.
Мы так же с 24.02 в Харькове с ребенком…
У каждого конечно свой порог «не могу больше».
Могу сказать что я взяла себя в руки сразу же, абстрагировалась, живу жизнь, занимаюсь ребенком, положительный настрой🧘🏼♀️
По другому здесь не возможно)
Берите себя в руки, все наладится💪🏼
Так само накриває інколи, але теж намагаюся триматися. Бажання переїжджати по Україні немає, а за кордон з чоловіком не виїдеш, а без нього я не хочу їхати. Тримаймося!
Приезжала год назад не выдержала уехала но мы в разводе с мужем
Я не уявляю як там живуть люди 🥺
Може переїхати подалі від Сходу
Дуже вам співчуваю
Але дітям вашим більше
Вони не можуть обирати(((
У нас так же, такое же хреновое состояние, но увы домой мы вернуться не сможем уже это ещё больше добивает
Ми теж в Харкові. За час війни встігли і закордоном пожити, і по Україні. Але повернулись додому. І я така рада бути в рідних стінах що навіть коли бахкає не хочу нікуди. Особисто мені допомогає абстрагуватись - меньше читати новин, зачиняти вікна і не слухати сирен. Зловила себе на тому що почала відноситись до всього, що коїться, філософські. Чому бути того не оминути. Тому живу життя і намагаюсь ним насолоджуватися
Дуже дуже співчуваю! За Харків так сумно і страшно :( Всі ваші думки розділяю навіть будучи в Києві. Теж хочеться просто жити вдома ♥️🙏
У меня все тоже самое,только понимаю ,что если опущу руки то пойдет всё по одному месту,держусь и вам советую !
@anastasiia_siia я переїхала з Києва до Житомира. Тут значно спокійніше,вже навіть сприйняття тих сирен за пів року змінилося...
Те же мысли… тоже в Ха с двумя детьми.., мысли просто накрывает каждый день… гуглю Закарпатье подумываю сваливать …. Так как новости не утешительный и предчувствие у меня ой какое херовое😫
@anastasiia_siia, что ни день /ночь так прилеты( а за сирену молчу воет беспрерывно
Так само,ми були в Мукачево і Ужгороді там з 24 .02 не прилітало.
Я вже згодна їхати туди ,але чоловік не хоче .
Якщо у вас такий стан, то подумайте який стан у ваших дітей. Про дітей треба думати, а ні про те як вам не комфортно десь в іншому місті, в країні дуже багато переселенців яким теж важко, але життя важливіше ніж комфорт.
@levand так людині притаманно шукати де краще чому ні?Просто є місце де психологічно ваше ,а є ні .
Я думаю автор про це
@lady_in_red2015 действительно, вернутся где прилеты, это лучше. Заканчиваю разговор, у каждого своя история и наверное мы не в праве судить. Но автор написал сюда,поэтому могу и написать свое мнение. Хорошего вечера.
Якщо у вас такий стан, то подумайте який стан у ваших дітей. Про дітей треба думати, а ні про те як вам не комфортно десь в іншому місті, в країні дуже багато переселенців яким теж важко, але життя важливіше ніж комфорт.