В мене якийсь когнітивний дисонанс по вихованню дітей останнім часом. О_о
Всі психологи, як і Монтессорі-педагоги говорять, шо потрібно приймати, контейнувати емоції, втішати, чекати поки сама дитина заспокоїться, придумувати різні активності по віку, але так щоб не перезбуджувати, витримувати час активності і правильно витримувати час сну, долюблювати/дообнімати старших дітей, щоб не провокувати ревнощі, але при цьому якісно проводити час з меншими. І при цьому звісно ж встигати приділяти час собі і спільному проведенню часу з чоловіком.
Як ці психологи і педагоги все встигають? Тоді коли вони живуть своїм життям звичайним, як вони справляються зі своїми дітьми? Моя 3х-річка сьогодні з та-а-акою істерикою їхала на самокаті в садочок, що 3 вулиці поряд чули. А менша заснула в слінгу, бо мамі треба в лабораторію сходити здати аналізи. Старшу я звісно обіймала, і розказувала коли заберу з садочка і що ми будемо робити разом (менше плакати вона не стала, а в садочок треба завести до 8:30, так що сидіти чекати поки переплаче часу не було), меншій я дала трішки походити-погратися перед тим як посадила в слінг. І взагалі супер, що я встигла всіх зібрати-погодувати і навіть вмилася, почистила зуби і нанесла крем спф. Але, блін, чим більше читаєш-слухаєш про психологію - тим більше з'являється почуття провини, що я постійно щось не встигаю зробити. Про спільний час з чоловіком я взагалі мовчу - старша виє по будь-якому приводу, менша весь час шукає маму по квартирі, навіть коли я готую їсти в сусідній кімнаті - коли і на яку "няню" їх залишати? Як цих дітей виховувати, якщо по рекомендаціям психологів все робити? Де брати самій терпіння, ресурс та й взагалі бажання щось робити? Дійсно, наші ж батьки не робили все з рекомендованого, бо іноді просто не було часу навіть за роботою і хатніми справами(роботів-пилососів і т.д.тоді не було, а ще був город і поля, і худоба, якщо жили в селі як я), і всі виросли - і що тепер всім до психологів ходити? Психотерапевти, ті, що професіонали - круті і дійсно допомагають. І мені дуже допомогла одна із них прожити і прийняти ятрогенне ДЦП і смерть сина старшого. Але ж не треба всім підряд до них ходити. Які Ваші думки, мами?
П.С.Запрошую до дискусії @muslimom_00 , @pokerskoo , @khomulya , @kamila_3mom , @kirana @alexandra-os, @nata_wa , @dkdk , @janebu , @jusi-ka , @judoka , @barbadoss , @aleksa.liss , @yulechka1809 , @l_d , @kamboja , Ваші коментарі найчастіше бачу в обговореннях з цього приводу, буду рада почитати для себе щось нове. Могла когось не відмітити, вибачайте - мені цікава думка всіх кому є що сказати
1) Ніхто з психологів/психотерапевтів не виховує дитину за методиками та книжками. Бо розуміють, що в цьому немає сенсу ніякого(неможливо все встигнути). Так реально можно себе загнати у почуття провини і в погоні за «успех успешний, все суметь, жена/мать/любовница/бизнесвумен» можна легко втратити себе, тоді і починається депресія та вигорання.
2) Так, ми частіше використовуємо ту чи іншу практику чи методику, бо вони з нами на професійному рівні десь відкладені, тому ми не витрачаємо сил, щоб згадати що тут чи там можно зробити з дитиною, якщо вона «…». Але не завжди, бо також втомлюємось, голова не варить, зриваємось, плачемо, кричимо і таке інше; і це нормально 🤷🏻♀️
3) Кожен психолог/психотерапевт, який каже що ні разу не зривався на дитину, чи щось таке інше (у білому пальто) - нещадно піздить. Усі ми люди, усі можемо втомитись та не тримати емоціі, нічого страшного в тому що ти накричала на дитину, важливо після просто обсудити цей момент та вибачитись, якщо ти не правий.
4) В мене ж іноді почуття провини, що десь я можу недодала дитині, тут я з клієнтом могла зробити більше, а тут я чоловіку грубо відповіла, а могла би інакше, і таке інше. Але я в цьому не застрягаю, бо розумію що я жива людина, мені не потрібно бути «найкращою» всюди, я вибрала собі термін «достатьно хороша» і мені цього вистачає, щоб йти далі і не зайобувати себе (дитину / чоловіка).
5) Якщо після психологів вам ще складніше жити, посилюється почуття провини чи щось таке інше - змінюйте психологів)) їх дійсно багато, можливо то «не ваш варіант».
6) і така собі порада : орієнтуйтесь не на книги, не на поради з Інтернету, а на себе, свою сім’ю та свої звички: тобто, якщо десь написано (чи психолог сказав) що треба робити так, а вам та вашій сім’ї це не підходить, відкидайте цю пораду і йдіть далі, шукайте щось інше. Не зациклюйтесь що «ТАК ТРЕБА РОБИТИ». Не треба. :)
Треба так, як вам зручно) ❤️