Я, як психолог, пишу як є:

1) Ніхто з психологів/психотерапевтів не виховує дитину за методиками та книжками. Бо розуміють, що в цьому немає сенсу ніякого(неможливо все встигнути). Так реально можно себе загнати у почуття провини і в погоні за «успех успешний, все суметь, жена/мать/любовница/бизнесвумен» можна легко втратити себе, тоді і починається депресія та вигорання.

2) Так, ми частіше використовуємо ту чи іншу практику чи методику, бо вони з нами на професійному рівні десь відкладені, тому ми не витрачаємо сил, щоб згадати що тут чи там можно зробити з дитиною, якщо вона «…». Але не завжди, бо також втомлюємось, голова не варить, зриваємось, плачемо, кричимо і таке інше; і це нормально 🤷🏻‍♀️

3) Кожен психолог/психотерапевт, який каже що ні разу не зривався на дитину, чи щось таке інше (у білому пальто) - нещадно піздить. Усі ми люди, усі можемо втомитись та не тримати емоціі, нічого страшного в тому що ти накричала на дитину, важливо після просто обсудити цей момент та вибачитись, якщо ти не правий.

4) В мене ж іноді почуття провини, що десь я можу недодала дитині, тут я з клієнтом могла зробити більше, а тут я чоловіку грубо відповіла, а могла би інакше, і таке інше. Але я в цьому не застрягаю, бо розумію що я жива людина, мені не потрібно бути «найкращою» всюди, я вибрала собі термін «достатьно хороша» і мені цього вистачає, щоб йти далі і не зайобувати себе (дитину / чоловіка).

5) Якщо після психологів вам ще складніше жити, посилюється почуття провини чи щось таке інше - змінюйте психологів)) їх дійсно багато, можливо то «не ваш варіант».

6) і така собі порада : орієнтуйтесь не на книги, не на поради з Інтернету, а на себе, свою сім’ю та свої звички: тобто, якщо десь написано (чи психолог сказав) що треба робити так, а вам та вашій сім’ї це не підходить, відкидайте цю пораду і йдіть далі, шукайте щось інше. Не зациклюйтесь що «ТАК ТРЕБА РОБИТИ». Не треба. :)

Треба так, як вам зручно) ❤️

Треба знати баланс у цьому всьому. Дуже багато писати, Нажаль не маю часу зараз.
Якщо хочете, можемо провести зум зустріч 🤍
Якщо є такі ж мами, з таким самим запитанням - з задоволенням.
Я мама трьох, та дитячий психолог. Консультую мам та допомагаю зрозуміти своїх дітей та не зійти з розуму ))

Можете зібрати дівчат і зустрінемося на цю тему 🤍 + зможете задати свої запитання )

Я притримуюсь правила: "Не треба лікувати те, що не болить." Більшість всіх ціх порад придумано для людей, у яких є реальні проблеми. У кого проблем немає, може цими правилами нехтувати. Мені здається, важливо приділяти багато уваги оцінці, де все іде норм, а де є реальні проблеми. І якщо є проблема (чи потенціал для її виникнення), то тоді вже прикладати сили для її вирішення. Бо якщо просто всюди намагатись соломки підсилити, то ніяких сил не вистачить.
Одна хороша жінка сказала: "Бути мамою, жінкою, спеціалістом, це як жонглювати над прірвою. Поки ти займаєшся одним м'ячем, всі інші висять в повітрі. Головне вчасно їх підхопити."

Тож, кому цікаво

Запрошую

ссылка

@katrina_kate, @2016705t, @kathrynhill, @vera9999, @pokerskoo,

Дівчата, вище пропонувала зустрітися у зумі.
Я мама трьох , онлайн психолог для мам. Та я дуже давно хотіла створити свій чат для матусь.
Тож запрошую вас у імпровізований чат)
Дякую за відмітку мене та зацікавленість у онлайн зустрічі.)
Додавайте інших дівчат, впевнена є ще хтось, кому буде цікаво )

Першу Зустріч онлайн проведемо на наступному тижні, а якщо сподобається, думаю зможемо створити регулярні зуми)

@katrina_kate, @2016705t, @kathrynhill, @vera9999, @pokerskoo,

Я думаю главное , что мы все стараемся и стремимся к тому ,что бы делать все правильно, но мы не идеальны все😌😊

Мой психолог - мой муж. Который может меня привести в чувство, когда я снова загоняют по поводу "идеальной матери". И после его холодного душа моя снова ест из банок, спит когда попало и делает что угодно 😄

Ой, я вже 2,5 роки з психологами працюю над малим, але саме в темі нормотиплвих діток дуже слабка.
Моя позиція зі сторони РАС, РДуГ але такого що пересічні люди думають, що він просто невихований.
Читаю багато літератури щоб його зрозуміти але впевнена на 100% він знайде що розказати своєму психологу в майбутньому

Як я вас розумію!!!!!
Як же я вас розумію!
Теж думала і думаю про все це!
Хотіла б написати розгорнуту відповідь, та як раз діти сидять на голові 🤪 може пізніше напишу, вночі)

Именно по-этому я действительно восхищаюсь мамами, у которых больше одного ребенка 🤗 я с одной - не всегда всё успеваю, при том что она будние дни в садике🤪 честно, да - психологи это конечно же хорошо, но самое главное что мама чувствует внутри себя и саму себя. Безо всякого, но дети наше отражение. Наше настроение, эмоции и чувства они очень легко перенимали и подражают нам. Дач сложно оставаться в ресурсном состоянии. Я, можно сказать, сама 24/7, как и большинство мам, с ребенком. Бабушек/дедушек/тёть/дядь и нянь нет и не было. Муж на работе, и я ему благодарна что он работает) ибо траты на жизнь всегда растут. Я всегда всё интуитивно решаю. Были моменты, когда у меня просто была апатия. И тогда муж меня "вытягивал" из того состояния. Да, сначала посремся конкретно, а потом он понимает что я иссякла, и берет всё в свои руки. Он мой личный психолог и наставник в серьезных вопросах) сейчас же, хоть дочь и в садике до 16:30, но быт, начало осваивания новой работы для себя, иногда с мужем на работе помогаю ему, а на выходных я полностью посвящаю себя ребенку. Прогулки, всякие интересные забавы выдумываю. И когда я с ней - я отключаюсь, и учусь у своей дочери ловить позитив и кайфовать) Я и муж очень хотим ещё одного/двоих детей) но мысль - "а успею ли я", "а хватит ли моего внимания на всех"... не оставляет) но я поняла одно, что женщина поистине сильное существо) и на женщине держится всё, как в семье, так и во многих аспектах. Я раньше истерила частенько, когда дочь не слушалась, я плакала от отчаяния, уходила в себя. Но однажды меня так это всё достало, что я изменила свою точку зрения, дети - реально, кто для них самые важные люди - родители, счастливые и любящие родители. И я просто стараюсь максимально не терять свой ресурс/баланс и равновесие в семье, чтоб все было гармонично. Но и не во вред себе. Кстати, вот вчера я психанула, и утром проснулась не в 6:30, как обычно (чтоб сделать свои утренние дела, разбудить семью - а мужа будить утром - это целая эпопея 🫠, накормить его, дочь привести в порядок и так далее) а проснулась я в 8, ибо заебало немного меня)) написала воспитателю, что мы опоздаем. И всё, утро началось идеально для всех) так как если у меня нет с утра настроения - страдают все. И я не преувеличиваю) и муж и дочь чувствуют меня ментально, и тогда начинается треш. А когда в ресурсе я, то в ресурсе вся семья. И даже птички и собаки на улице 😂 раньше я постоянно куда-то спешила, суетилась все успеть, полы помыть каждый день, то сё, а теперь я смотрю на многие вещи чуточку иначе. Очень важно для женщины, не терять себя, не забивать на себя, и быть в ресурсе. Все равно, наши дети подрастают, становятся самостоятельнее, но не без нашей помощи) просто нужно поймать эмоцию и прочувствовать её, понять что всё хорошо. И дорогие вам люди рядом с вами, а всё остальное - то такая ерунда)
У меня дочь научилась слезами давить на жалость, или что-то выпрашивать - раньше я велась на это, и угождать старалась. Теперь я объясню ей 100500 раз как и что правильно. И что слезами ни один вопрос со мной она решит, что-то хочет, пусть учится обсуждать это со мной или папой. Просто я накопила в себе тонну спокойствия и пользуюсь ей😂
Ещё в беременность читала литературу, типо готовила себя к худшему))) и поняла, что всё так индивидуально. Никто не знает по истине, как вести себя с чужим ребенком. Да, конечно есть дельные советы, но всё равно - мама единственный психолог сама себе.)

Я согласна и следую всему, что вы описали в начале поста. Мне это близко и я вижу как это подходит моему ребенку. Но у меня он один и я с этим справлюсь, может с двумя заговорю иначе 😅 Но я у себя на первом месте всегда и никогда не сделаю ничего в ущерб себе. Утром пока я не намажу на себе все, что хочу, пока не почищу зубы и не приведу себя в порядок, я не буду заниматься ребенком. Если я пью кофе, я не побегу на просьбы дочки, пока не допью, но конечно озвучу ей это. По дому у меня есть помощница. Я часто заказываю готовую еду или кормлю ребенка и себя в кафе. Мы выбрали дочке самый лучший сад (по нашим субъективным критериям), в котором она с 8:30 до 18:00. Дома у нее с 19 до 20 самостоятельная игра. А в 20 я уже включаюсь, кормлю, купаю, читаю, обнимаю, разговариваю, укладываю спать.
В общем, считаю что одной успеть все нереально и не нужно, тут или помощь сада, горничной, бабушки, мужа (кому что больше подходит) либо забить на половину задач типа глажки, уборки, 5 часов в день на свежем воздухе и пр. и любить в первую очередь себя. А когда мама спокойная, счастливая, наполненная и расслабленная, то дети это чувствуют и сами становятся спокойнее, легче идут на контакт, а совместное время с ними становится приятнее. Это проверено на дочке

Ну не знаю, мой психолог говорит, что нужно быть "достаточно хорошей матерью" и этого вполне достаточно, если на большее нет ресурса. Ребёнок накормлен, в тепле и безопасности? Значит вы достаточно хорошая мать.

А так-то да, к психологам надо всем. Более того, большей половине ещё и к психиатру не мешало бы

Приєднаюсь до обговорення 😅
Робити як радять психологи класно, але ж ми всі різні. Різні темпераменти, виховання, статут сім'ї і ТД.. під одну дудку всі плясати не можуть
Робіть як відчуваєте, як комфортно Вам, якщо ввечері хочеться провести час з чоловіком - кладіть малих спати раніше на півгодини. Не намагайтеся бути ідеальною мамою, адже ви і є саме така для своїх дітей 👌
Робота з психологом/психотерапевтом - клас!
Як все встигати - комбінувати заняття для малих, готувати з ними разом, залучати до всіх процесів, спрощувати собі життя тим самим роботом, чи якщо є можливість - найняти людину яка прибере за гроші. Ділити обов'язки з чоловіком/родичами. Ми можемо дати щось дітям тільки тоді, коли самі наповнені.

Когда родился третий я загонялась что не успею ничего и не отдыхаю и мы взяли няню . Сейчас когда я почти не вижу своих детей (особенно старших) из-за работы я могла бы загоняться из-за этого, но что я могу сделать? Ничего. Всё , что могу- я уже делаю, я самая лучшая для них мама уже. И вы тоже уже.

В вашей ситуации я старалась раствориться в детях , пока я с ними. Плыть по течению, отдавать им себя всю. И даже тогда мне казалось, что я делаю мало и не правильно.

Но только есть возможность- сразу старалась оставаться наедине с собой.

@liudmyla003, когда у меня было двое детей, то няни у меня не было, бабушек тоже, только помощь мужа. Я даже не знаю , что посоветовать. Когда меня кто-то видел с моими детьми , мне всегда говорили, что я терминатор, что у меня железная психика, нервная система, что я наверное курю траву по вечерам или бухаю) а я не курила, не пила, и очень много мы ругались с мужем 😅 что тоже нифига не ок (мы то с ним и разошлись уже, но не из-за детей и нервов). У меня дети просто дико себя вели, крик и ор на улицах , в магазинах итд- неописуемый. Валяния на полу в конвульсиях… это пиздец)))) я не знаю, как я это вынесла 😂 мне соседи (даже соседки моего возраста и у которых тоже есть дети) говорили что уже пора по жопе надавать и наорать, у одной из этих советчиц было педагогическое образование для дошкольников😂 так что честно, я хз что посоветовать .
Я не убиралась дома почти никогда. Я всегда, когда можно было оставить детей на папу - оставляла и уходила из дома гулять. Тупо просто гулять , на подработки, куда угодно 😅 почти каждый вечер я после укладывания детей спать (с 2-3х их лет) уходила пройтись по району перед сном. Оставаться наедине для меня было критично важно.

Это не значит, что я не кайфовала от материнства - я кайфовала! Даже если иногда это было невыносимо, оно того стоит и я чувствую свое как бы предназначение в жизни рядом с ними. При этом я не олицетворяю и не отожествляю себя с ними. Они - отдельно, я - отдельно, личная жизнь и отношения с их отцами - отдельно. Не знаю что и сказать, я просто люблю детей и свою жизнь. Я сплю по 4-5 часов в сутки прерывистого сна кусками, хожу на работу , а если я не на работе - я с детьми. С мужем мы в последнее время встречаемся только в кровати . Не знаю как, но нам даже хватает сил на секс почти каждый день)) но тогда сон ещё сокращается🤪

Кризисный возраст ребенка - это тяжело безумно, как бы мы не любили своих детей. Что говорят психологи я считаю не так критично важно. Главное, что мы их оберегаем, заботимся, и любим, как мы умеем любить. И никто не застрахован от ошибок, но вы всегда можете извиниться и исправиться. Наши дети знают, что мы их любим, это главное.

Я, як психолог, пишу як є:

1) Ніхто з психологів/психотерапевтів не виховує дитину за методиками та книжками. Бо розуміють, що в цьому немає сенсу ніякого(неможливо все встигнути). Так реально можно себе загнати у почуття провини і в погоні за «успех успешний, все суметь, жена/мать/любовница/бизнесвумен» можна легко втратити себе, тоді і починається депресія та вигорання.

2) Так, ми частіше використовуємо ту чи іншу практику чи методику, бо вони з нами на професійному рівні десь відкладені, тому ми не витрачаємо сил, щоб згадати що тут чи там можно зробити з дитиною, якщо вона «…». Але не завжди, бо також втомлюємось, голова не варить, зриваємось, плачемо, кричимо і таке інше; і це нормально 🤷🏻‍♀️

3) Кожен психолог/психотерапевт, який каже що ні разу не зривався на дитину, чи щось таке інше (у білому пальто) - нещадно піздить. Усі ми люди, усі можемо втомитись та не тримати емоціі, нічого страшного в тому що ти накричала на дитину, важливо після просто обсудити цей момент та вибачитись, якщо ти не правий.

4) В мене ж іноді почуття провини, що десь я можу недодала дитині, тут я з клієнтом могла зробити більше, а тут я чоловіку грубо відповіла, а могла би інакше, і таке інше. Але я в цьому не застрягаю, бо розумію що я жива людина, мені не потрібно бути «найкращою» всюди, я вибрала собі термін «достатьно хороша» і мені цього вистачає, щоб йти далі і не зайобувати себе (дитину / чоловіка).

5) Якщо після психологів вам ще складніше жити, посилюється почуття провини чи щось таке інше - змінюйте психологів)) їх дійсно багато, можливо то «не ваш варіант».

6) і така собі порада : орієнтуйтесь не на книги, не на поради з Інтернету, а на себе, свою сім’ю та свої звички: тобто, якщо десь написано (чи психолог сказав) що треба робити так, а вам та вашій сім’ї це не підходить, відкидайте цю пораду і йдіть далі, шукайте щось інше. Не зациклюйтесь що «ТАК ТРЕБА РОБИТИ». Не треба. :)

Треба так, як вам зручно) ❤️

у меня 3 ребенка с разницей 2.9 и 3 и мне очень помогают ясли /школы, так как там дети целый день. Про психиатров, очень скоро их вытеснит АI и у каждого ребенка будет свой ассистент, который будет отвечать на любые вопросы, в том числе аi заменит психологов, так как он уже очень качественно отвечает на вопросы

Ви знаєте, я чим більше читаю подібного в психологів, тим більше розумію, що більше читати не хочу, бо в мене виникає відчуття провини велике. Я, як мама, далеко неідеальна. Я працюю ще зранку, ввечері однією рукою намагаюсь відповідати колегам, то виходить так собі встигати все. В любому випадку всі сфери життя не будуть однаково «наповнені» вашою увагою.
Взагалі не думаю, що існують мами, які описані психологами. Їх не існує 😁 Без допомоги, з 2 дітками, і щоб чисто було, і щоб наготовано, і для чоловіка ти огонь-пожар на вечір, і сама доглянута з усіх сторін.
В мене не виходить так, тому старший син трохи страждає від того всього. Вік такий ще трошки коли балується, донька мамкає безкінечно і з рук не злазить….
В мене нема достанього ресурсу на те все, щоб вивозити в адекваті.

З сином у нас була няня на пару годин, якраз між снами, то тоді, здається, було дуже зручно і комфортно. Можливо це і є вихід…

Але в цілому, краще не рівнятись на інста експертів, бо можна ввігнати себе в страшну депресію, що не дотягуєш до того рівня….

Ще додам: подивіться "супермаму" і зрозумійте наскільки ви адекватна мати🤣🤣🤣
Мені дуже допомагає 🤣

В мене одна дитина і як бути з двома я десь-шось знаю тільки з різних джерел, але не на власному досвіді. Та навіть якщо б і на власному знала, це так індивідуально, що навряд чи щось допомогло)
Звісно можна контейнувати эмоції, втішати, чекати коли є час. В нас буває йдемо на її улюблені розвивашки і вона плаче бо не взяли пів літра мильних бульбашок. Я не можу стати її заспокоювати і контейнувати бо ми так запізнимось. На ходу говорю що їй там не знадобляться вони. Це аніяк не педагогічно і не монтесорі.
Як витримувати час сну з двома дітьми я не знаю... я думаю вам треба спитати у мам які книжки з виховання двох дітей прочитати. Вони є, я колись бачила такий пост)

Приділяти час собі... Випишіть що дійсно для Вас буде часом для себе, що вас наповнює. Бо для когось це ванна, а для мене наприклад лежати в ванній марна трата часу і потім відчуття що я себе змусила там лежати і це нудно і взагалі не відпочила. Краще б сорок хвилин пила каву) Нехай у вас буде список того що точно вас наповнить ресурсом. І в цьому потрібна допомога чоловіка чи рідних чи няні, хто зможе на себе взяти дітей.
А ці психологи і педагоги все встигають язиком робити😄
До цього треба прагнути, але воно недосяжне) ось наскільки вдасться, то і чудово! Треба виховувати це як звички, традиції сім'ї, згодом воно буде само собою зрозуміле і впишеться в графік життя.
Для старшої є гарні книжки про садочок, напевно їй треба більше розмов про те навіщо садок, як там добре... Чула від психолога що можна домовитися з батьками і повести всіх дітей або декілька з групи на атракціони наприклад. Щоб вони провели час разом поза садочком, тоді вони будуть дружніше. І практикувати час від часу. А щодо меншої яка заснула в слінгу, то це ж разова акція, не кожен же день так)
Почуття провини певно добре б було пропрацювати з психологом. Зараз на мам дуже багато покладено. Раніше "Ситий? Вдітий? Іди гуляй!", А зараз "ситий, вдітий, без психологічних травм? Без дефіциту уваги? Три гуртка досить чи ще на китайську записати? Сто сорок іграшок, але треба ще докупити монтесорі пазли...". Ви достатньо хороша мама. В це треба вірити, бо інакше можна закінчити в психлікарні)
Моя теж шукала маму, я не могла відійти, це такий період і він пройде коли навчиться ходити +-. Я пам'ятаю як спина боліла до сліз від тягання дитини. Але пройшло. Як і все пройде.
Щодо наших батьків і нас - ми як підемо до психологів, перші десять сеансів будемо тупо ридати. Не можна порівнювати виховання нас і наше виховання. Те виховання це "закрий рота", а зараз "ти не згоден? поділися будь ласка, що ти думаєш з цього приводу?". І в наших дітей набагато менше буде проблем, це сто відсотків.
До психологів треба всім підряд, але звісно спеціалістів на всіх не вистачить і не всі підуть. До психотерапевтів черга теж не менша.. навіть якщо здається що немає з чим ідти до психолога, то це здається.
Не знаю чи відповіла на якісь питання, я сама не психолог і не мама з великим досвідом.

Робіть те що можете найкращим чином там де ви зараз є. І цього буде достатньо.

Я думаю відповідь проста - вони не встигають 😁
Точніше встигають давати поради, але в житті цілком можливо у самих них все ще гірше ніж ми собі думаємо про своє батьківство
Бо (вибачте) п"здіти поради і критику молодих батьків - це не мішки ворочати
Ну пробачте, але більшість з тих хто публічно пише - хайпують і перегинють палицю
Особливо той кончений непрофесійний (пробачте фанати) Карпачов, який лише почуття провини і викликає мабуть

Лично мое мнение, что мамы двоих детей с такой разницей в возрасте, как у Вас герои почти в любом случае
Психологи во многом не проживают то, что другие и говорят с теоретической стороны. Также и психотерапевты, которые понятия не имею как это растить ребенка с проблемами, но они лечат 🙄
Для мужа время - главное понимание в семье, чтоб муж понимал сложности, помогал и тогда будет на него время. Разорваться? Не выход, можно с ума сойти
Я за то, когда 2 ребенка пару раз в неделю хотя бы уделять минимум час (прогулка, игры без второго ребенка) только наедине, чтоб не потерять эту связь и уменьшить ревность
У моей подружки двое детей и это пипец, я понимаю как сложно с малышом, но когда еще есть старший, который видит это через свою детскую призму сложнее в разы. Сложно оставаться мамой хорошей, потому что ревность и мир рушится у ребенка в голове, потому что мышление детское, они не могут воспринимать и понимать, что мама устала и мама не раздвоится
Я считаю, что в семье с двумя детьми, очень должен помогать муж, чтоб и иметь возможность уделять время двоим деткам, и чтоб мама была собой хоть немного. Психологов слушать можно, но не принимать близко, потому что это тоже угнетает, все зазывают, что это нужно, но не все могут. Не ставить себя на последнее место, потому что от мамы зависит в доме все, настроение всех, мама должна иметь возможность отдохнуть
Все сложности я проживаю в себе сама, потому что повторюсь, что теоретики советуют чушь, они не пытаются понять
Из разряда «Вы не можете повлиять на ситуацию, нужно жить, маме нужен ресурс, не зацикливаться»
Но на вопрос «как это возможно, как возможно не зацикливаться, если моя жизнь вертится вокруг того, что я ищу докторов, сдаем вечные анализы, пробуем много чего в лечении, ездим на обследования, ну как? Оставить это? Невозможно. А я должна это делать, потому что кроме меня дочку не вытащит никто, и какая жизнь у нас будет потом?» ответа на вопрос нет адекватного
Спасибо моему мужу за терпение и за то, что он старается и зарабатывает на это все
Конечно кому-то проще этого не делать, принять и жить всю жизнь обходить ребенка, знать, что у него не будет будущего, что жизнь будет всегда вместе, об отдельной нет речи
По этому этих психологов нужно сквозь глаза читать и брать то, что в Ваших руках из их слов
Не загоняться, Вы не робот
И все равно прекрасная мама для обоих
Подрастут обе и будет легче
И время на мужа, и им уже не так будет нужна мама, обе в сад и вечером будем время для них
Просто это нужно пережить в согласии, с пониманием мужа, это очень важно

Те що ви бачите частіше всього ідеальна картинка - з водієм, нянею, і тд.
Ви жива людина, тому у вас є різні емоції, їх також важливо показувати і розказувати дітям "мама втомилась, мамі важко"
Я завжди прошу вибачення, якщо накричу, кажу що не хочу ні кричати, ні злитися, але так трапляється, але я їх все одно дуже люблю

"Спочатку одягніть маску на себе, потім на дитину"
Тобто ви повинні бути в ресурсі, щаслива, весела, щоб справлятись з усіма дитячими істериками і викидонами
Вам потрібна допомога - бабусі, подруги, няня, хоча б на декілька годин 2-3р на тиждень , людина якій ви довіряєте будуть довіряти і ваші діти (усе перевірено особистим досвідом)
Сил вам 🫂🙏🏼

Щаслива мама = хороша мама.
Моя дитина віддзеркалює мій стан, коли він крейзі і я не справляюсь, кажу собі "стоп! А у тебе все ок?", в більшості випадків не ок, загнала десь себе.
Тільки привожу себе до емоційного ладу і дитина одразу котик-муркотик.

Коли не знаєш як врегулювати свій стан, то про яке контейнерування казати..

Психотерапія потрібна кожному. Але не заганяйте себе цим.

Хороший допис. Дякую, що відмітили 😂 відповісти на все не встигну зараз, бо маю зробити роботу, поки молодша спить 😂😂😂
По-перше, щодо старшої. Так, мами «мають» приймати емоції дітей, але одне з найважливіших завдань для дитини/мами в цьому віці - навчатися справлятися з емоціями і знаходити баланс між «я хочу-я можу-я маю (обмеження суспільства, правила родини тощо)»
Тому плач старшої по дорозі до садочку - якраз про це. Вона в цей момент вчилася приймати те, що не може змінити. Ну а що поробиш… таке воно життя.
Також є два терміни про такі сльози: сльози прийняття і адаптаційні сльози. Це нормально, і це добре. Памʼятайте про це.
Друге (хоча перше): вітаю зі сніданком, вмитися і почистити зуби! Я рідко це все зранку встигаю ((
А все встигнути неможливо ніколи. Життя - це завжди баланс і вибір, чим наповнити кожну хвилину: взути старшу, бо в ній терміново прокинулася потреба мами, чи зробити собі каву? Що найважливіше? Що Ви хочете дати дитині в пріоритетності? Наприклад, є родини, де чистота на першому місці, потім знання, потім всі ці контейнування.
З появою молодшої для мене пріоритетом були нормальні стосунки між ними. Потім емоційний інтелект (якого у мене не було) і вже потім зарозумність (оці вміння рахувати/читати тощо)… ну і тощо. Які у Вас «принципи», основи? Це допомагає не розпорошуватися енергетично і часово на менш важливі штуки.
Що стратегічно важливіше? Я додаю «звички» або правильні штуки поступово. Щоб були маленькі перемоги, а не одразу ідеальність. Я ніколи не буду ідеальною…
Ви реально дуже багато робите і встигаєте.
Пізніше, можливо, ще щось додам. А якщо готові поговорити/почути голосом - напишіть в Приват, обміняємося телефонами.

Ну, з урахунком, що ми «якось виросли» то так, ледь не кожному першому треба до психолога.
І так, у мене один, і я не встигаю, як бути з двома, для мене загадка 😬 певно, якщо наважусь на другу дитину, то спочатку організую няню, бо без поїде.
Де брати ресурс то питання до самої себе. Що вас наповнює, що розслабляє, отам і брати.
Моє бачення таке, на першому місці маєте бути ви самі. Поки із собою не поладнаєте, діла не буде. Потім стосунки з чоловіком. Якщо не ок з чоловіком, то над вами буде ще одна хмара, яка дратуватиме. А потім в тандемі виховання дітей, тому що не ви одна «батьки».
Для того аби все встигати, скупо, треба мати адекватну голову, підтримку, ну і звісно кошти.
Знову ж, це виключно моя думка.

Треба знати баланс у цьому всьому. Дуже багато писати, Нажаль не маю часу зараз.
Якщо хочете, можемо провести зум зустріч 🤍
Якщо є такі ж мами, з таким самим запитанням - з задоволенням.
Я мама трьох, та дитячий психолог. Консультую мам та допомагаю зрозуміти своїх дітей та не зійти з розуму ))

Можете зібрати дівчат і зустрінемося на цю тему 🤍 + зможете задати свої запитання )

Я із категорії "пофіг" на деякі речі, аби собі чи нам з чоловіком виділити час. Діти зараз не те, що кричать, а вже битись починають 🤦‍♀️старшому як щось не так відразу крик і сльози, я вже іноді просто не знаю як реагувати, молодший поки ттт більш спокійніший, а я все в страхк чекаю кризу одного року. Мене, мабуть, витягає з трешу "щасливого материнства" те, що у мене є допомога від двох бабусь які щовсім поруч. Старший часто на вихідних в гостях у них, було таке що і двох залишали, особливо як вимикали світло, свекра забрала малих на два тижні до себе, бо там газова плита і друрий поверх, легше виходити гуляти. Відверто, як би не допомога від бабусь то я б навряд погодилась народжувати другу дитину, хоч і молодший це моя міні копія і я дуже рада, що він в нас є. Але іноді хочется вийти в вікно 🤣

Я вважаю, що з психологом або психотерапевтом працювати потрібно всім. Взагалі всім. І наші діти будуть до них ходити, як би ми не старались))

У два-три-чотири роки своїх дітей - я вішалась))) але була щасливою)) у мене є пунктик з побутових домашніх справ - це готування хорошої , свіжої їжі та здорове харчування. Все. В інших хатніх справах у мене 3,14здець)) я майже взагалі не прибираю. Краще цей час провести більше з дітьми.

Няня з’явилась у старших, коли три місяці було молодшому і я вже зовсім не справлялась навіть з готуванням їжі. Потім у нас було важко з грошима і няня відпала. Коли меншому було 9 місяців я вийшла на роботу, тому потроху почали залишати дітей на бабусю. Менший звикав потрошку, мабудь з місяць десь, тато його забирав раніше від бабусі, ніж я верталась зі своєї роботи. Декілька істерик мабудь їм прийшлось пережити у бабусі, але я цього не знаю напевно, близькі люди бережуть мою нервову систему.

Ха-ха малий оре, потім допишу 😂

😅 коли побачила що мене відмітили, думала якийсь срач зараз буде🤣
Зараз не маю часу, пізніше обдумаю, напишу)

Це ж треба, я навпаки стараюся не коментувати такі теми, бо вони важкі і провокуючі. А виявляється я навпаки часто це обговорюю 🤪