Як пережити смерть бабусі? Почуття провини та спогади про дитинство
Пост болі..
Мені потрібно кудись написати..
Померла бабуля моя. Моє дитинство пройшло у бабулі з дідом. Дуже любила в них бути, завжди сама просилась.
Останій раз ми були в гостях в неї тиждень тому. Але були так мало. Донька прихворіла і капризувала. Ми збирались в неділю поїхати ще в гості..
Бабуля телефонувала на днях, я не взяла трубку Бо з дитиною в лікарні було не зручно говорити.. Тепер вона більше ніколи не позвонить.. Ніколи...
Я почуваюсь такою виною перед нею.. Не благодарною..
Бабуля моя.. Тепер з дідом поруч..
Я не знаю як прийняти цей факт.. Як перестати почуватися виною..
Моя бабуля все моє життя говорила"дочекаюсь від тебе правнучку, по тримаю на руках і можна помирати"
Дочекалась, потримала і навідь привітала з роком.
Дякую бабуля за все, сподіваюсь ти мене почуєш. Вибач за все.
Сподіваюсь ти пішла від нас без образи в серці..
Татьяна·
Мама дочки (6 лет)
Не вините себя, это жизнь, и смерть - ее часть. У меня так было с братом, лежал в больнице, я все думала позвонить и не позвонила. А он умер. (
Очень вам сочувствую, бабушка будет смотреть на вас с неба
Зая·
Мама дочки (6 лет)
Тримайтесь. Минулого року я втратила тата. Також не можу пробачити собі, що не подзвонила йому. Він потрапив у лікарню в тяжкому стані, постковідний інфаркт. І мені всі забороняли йому дзвонити. Мовляв, йому важко, треба щоб трошки стало краще і тоді набереш його....не стало йому краще, і набрати я його вже не зможу
Ivanova Tanya·
Мама дочки (5 лет)
Це так тяжко... як я розумію вас... Минулого року, я подзвонила своїй двоюрідній сестрі, виник сімейний конфлікт, маштабний... накричала на неї, наговорила багато... вона переважно мовчала, не сказала що у лікарні... наступного ранку її не стало... Як я кораю себе до нині, ця провина на завжди зі мною. Ми були дуже близькі, як рідні... тяжко, дуже