Вона сиділа на канапі, тримаючи келих вина в руці і томно дивлячись йому в очі, розглядала його скуйовджене волосся, суворі насуплені брови, великі чорні повіки, в середині яких ховається глибокий серйозний погляд, і глибоко в середині запитувала себе, "чому він?", "а що якби не він?"

Вона, та, яка жагала свободи як ніхто інший, захищала права жінок, відстоювала їх можливість будувати кар'єру, а не лише сімейне гніздечко, склала свої повноваження ще в 18 років, і вийшла заміж, народила дитину, та закрила себе в чотирьох стінах, за семи замками,як вважають більшість її тодішніх друзів.

Доречі, друзі, це таке ж швидкоплинне поняття як і час. Вони так швидко змінюються, одні зникають, залишивши шрами на серці, інші з'являються, і лиш декілька вірних, перевірених часом, завжди з тобою, як морщини у чоловіків, нагадують, про пережиті разом події і з роками лиш роблять тебе мужніше і красивіше!

Вона тримала в руках келих вина, прокручуючи його крізь пальці, вдихала його п'янкий аромат, а в голові, разом з вином прокручувала події свого життя. Ось вона вчиться у одній з кращих шкіл міста, відвідує семінари, лекції, їздить в Італію, вчить іноземні мови і журналістику. Потім педагогічний коледж при Шевченка, з думками про факультет журналістики. Багато виграних дитячих міжнародних конкурсів з літератури, здавалося, мрія от от, поруч, не за горами, лиш пару років навчання 📚

Аж раптом, школа, лише для підпрацьовки, лише на пару років, ВІН, і все... Життя зупинилося.

Вона так і лишилась працювати у школі, так і не закінчила Шевченка,так і не стала журналістом... Після п'яти курсів стаціонару, з маленькою дитиною на руках, вступати в університет Шевченка, готуватись до іспитів ночами, чи автоматично зачислитись в педагогічний університет на бюджет, без вступних іспитів... Питання у неї навіть не стояло!

Вона так і не написала своєї книги, не побувала в Берліні, не об'їздила весь світ до 30 років, і фраза "у тебе ще все попереду" на неї більше не розповсюджувалась!

Думка змінювалась, одна за іншою, ковток за ковтком, а келих вина вже пустів. Аж раптом, дзвінкий голосок "мааааам" ввірвався в її підсвідомість. "Я покака"

"Ну ось, куди ти докотилась" не встигла подумати вона, як він взяв дитину і поніс у ванну, щось весело примовляючи. І серйозний суворий погляд чоловіка змінився на дитячий ігривий з іскорками в очах, брови розсупились, зморшки розгладились, і волосся вже було не скуйовджене, а кудряве.

Вона знову томно поглянула йому в очі, і побачила те, з якою любов'ю він дивиться на неї та дітей. "Ось чому він" "Добре, що це він" знову пролунало в її голові....

#мояписанина

Трошки спогадів, навіяних настроєм.

Ну і фоточки від @anastasiia_k.,