Моя донька від народження досить спокійна, безпроблемна дитина в плані поведінки. Була...ось їй стукнуло 7 років і це шок яка вона стала гостра на язик, капризна а інколи ахуєвша 😵 💫. Маніпуляції по будь якому поводу. То вона не буде їсти, то вона не буде робити і т.д. і головне так оборзєла що щодня мені висказує "зачем я її роділа" якщо я не можу зробити її щасливою 🤪. А я що? Я просто народила бажану дитину, любила і люблю, не била її, все намагаюсь пояснювати. Тепер вона сидить на голові міцно. А скільки я гідоти вже почула в свою адресу з вуст дитини. Я в шоці. Довиховувалась 🤪
В мене просто вибухає голова від думок про те, що в моєї дитини немає режиму дня і що в цьому винна я. Що я не можу вкласти спати її без сіськи, колисання на руках або на Фітболі... Що вона не їздить в колясці і в ліжку спить тільки коли її туди ложу виключно міцно заснувшу... Пробувала сьогодні весь день вкладати в ліжко і колисати там, або гладити, підіймала щоб заспокоювати- ФАНАРЬ!!! Невже нема ще в нас таких спеціалістів, яких можна найняти щоб вони допомогли пройти ці всі "круги Ада"????ну не можу я справитись наодинці...
Немає прекраснішої мови ніж українська ! Мене вивертає від того що прочитала сьогодні, с такими людьми навіть в одній країні бридко жити, особливо коли вони живуть в першії столиці України. Тотальна не повага до мови до країни, при тому кричати що « я коренная жительница и буду жить в этой стране» але обезцінювати все що належить її батьківщині , тепер я розумію чому ми так живем і винна не тільки влада... Нажаль Я розмовляю українською та російською але ніколи не зможу сказати що рідна мова російська Надіюсь наші діти будуть кращими і будуть цінувати все що нас оточує насамперед будуть вдячними ..
Поділюсь дискусією із своєю сестрою 😁 почну з того, що я не люблю тварин, але це не значить, що мені їх не шкода… просто я така людина, що як з’явилися в мене діти, а уже не одна 😀, то я просто не можу реагувати, та і не хочу, на кошенят/цуценят так, як всі звикли 🤷🏼 ♀ не люблю, коли тварини мене торкаються, а тим паче лізуть в обличчя 😫 раніше я думала, що це щось постидне, бо колись почула фразу , що якщо людина не любить тварин - значить любить вона не вміє. І РОЗВІЮ ЦЕЙ МІФ - бо це НЕ ПРАВДА. Вчора мене сестра назвала неадекватною по цій же причині, бо я на її відео із сотньою кошенят відреагувала не так як вона хотіла, а сказала, що такі відео в мене викликають тривогу і тошноту 🫠 ну блін… моя відповідь була адекватна, тому я сказала, що порівнюю себе до Чайлд Фрі))))) чому людям можна не любити дітей, чи людей, а тварин зобов’язані всі любити? Точніше, не бажання мати дітей рахується нормою, чи не любити якусь людину, а тут не нормально ))) просто я не можу зрозуміти логіку людини, а так як вона вперта навіть, коли я намагаюся закінчити дискусію - вона її продовжує 🙄🥲
Запис про подруг, можливо почую чужу думку і зроблю висновки. Ситуація, яка ніяк не відпускає. Постараюся коротко, але не обіцяю. Є у мене подруга, ми знайомі 10 років, раніше були дуже близькими. Коли я вийшла заміж, завагітніла і була на 7 місяці ми припинили спілкування. З народженням дитини вона не привітала. Ми не спілкувалися рік, але я вирішила зробити перший крок і дізнатися як у неї справи. Після того мені здавалося, що все нормально. Ми з Софією двічі приїжджали до моїх батьків в інше місто і у нас була можливість побачитися. Софію я брала з собою так як батьки на роботі. Про дитину я майже не говорила, тільки, коли подруга щось запитувала .Вона казала, що дітей поки не хоче, а тепер каже, що не хоче взагалі. Я поважаю її вибір і не намагаюся переконати. Але є одна проблеми, це те як вона ставиться до моєї дитини. Я не вимагаю щоб вона її любила, розважала чи щось таке. Але...хоча б не ігнорувати її присутність. Останній раз ми бачилися весною. Гуляли втрьох. Частину шляху Софія їхала в колясці, частину - йшла ніжками. Ми вже збиралися йти додому, я запила Соню чи поїде вона в колясці, але її увагу щось відволікло і вона не одразу відповіла. На що подруга сказала "Що ти хочеш почути вона ж дитина?" Мене це заділо і я сказала, що по можливості прислухаюся до бажань своєї дитини. Далі вона розказувала, що діти вилазять на голову і т.д. Інша ситуація була, коли ми були в Карпатах. Замість того щоб розпитати як нам відпочивається, питання було таким "а ви не думали її залишити в батьків?". Я сказала, що ні. Далі вона намагалася мене переконати, чи що 2 роки це вже не така мала дитина і ще писала безліч всяких "аргументів". На що я як попугай казала, що кожна мама сама вирішує і материнство на практиці не таке як в теорії. Дрібних таких ситуацій було безліч. Мене вони засмучують, хоча здавалося б не повинні. Я занадто гостро реагую? Поставити на цю тему табу? Взагалі не спілкуватися?
Елена·
Мама двоих (1 год, 4 года)
У нас сейчас тоже самое. Что-то не так - падает на пол и орёт. На разговоры особо не реагирует, поэтому я занимался своими делами. Минут через 5 он понимает, что его концерт ничего не даёт и спокойно приходит ко мне играть.
Дарья·
Мама дочки (1 год), беременна (7 нед.)
Дальше хуже🤣
Дарина·
Мама сына (1 год)
Ребёнок прощупывает границы дозволенного, не прогибайтесь))
Katherine ·
Мама двоих (младенец)
Если что-то можно и это не несёт опасности -не запрещайте
Если это то,что никак нельзя -стойте на своём,объясняйте
Екатерина··
Мама сына (2 года)
Согласна
А ещё спокойствие и только а говорить говорить объяснять и все это рядом с ребёнком.
И если сказали один раз нет значит нет , и если мама сказала то папа тоже не разрешает .