Накипіло... У мене чудовий чоловік: він обожнює дітей, працює з дому, коли має можливість допомагає, зранку може і кашу зварити, і суп часто варить, коли я не встигаю, і вечором може навіть по прибирати на кухні і запустити посудомийку, і купає малу і малого, і вкладає старшого, і спить з ним (раніше ще й суміш йому вночі робив), та і зараз син погано спить, плаче вночі, прокидається....Ідеальний, правда? А що б ви сказали, якби при цьому він майже щовечора агресивно на мене кричав при дітях, звинувачував мене в тому, що я не відчуваю своїх дітей, не люблю сина, бо весь час скаржуся, що він капризує, що він і досі їсть зблендеровану їжу і сам ложку не тримає, а я рукожопа і коли він щось не хоче їсти, то це я винна, приготувала те, що він ніби просто не любить і взагалі досі не знаю, що любить наш син і завжди повинна мати другий варіант їжі, якщо не зайде перший, а з донькою що я навіть не налаштувала їй режим і взагалі він би краще впорався без мене, якби я сціжувала молоко.... І так, зазвичай це сказано все в сердцях і потім він може підійти і мовчки поцілувати мене на ніч, але я вже місяць під цим тиском і цими постійними образами... Спершу я слухала від його мами, що я мати кукушка і взагалі не достойна її синочка і любимого онучка (онучку вона і досі не дуже сприймає), тепер все це я вислуховую від чоловіка... Якщо людині кожен день казати, що вона лайно, то вона і правда вважатиме себе лайном! От і у мене вже в голові засіло, що я більше люблю доньку, ніж сина, бо її повністю виховую я, а сина хай і зі мною поруч, але ростила свекруха, і він просто некерований, і я дійсно не можу з ним впоратися.... Але я стараюся, от прикро, що я дійсно стараюся!!! Я готую кожен день, кожен день у нам все свіже, кожен день я прибираю, перу речі, і не скаржуся - можу інколи понити, коли щось не встигаю, але чим я заслуговую на ці образи і приниження??? Якби не діти, я б зібрала речі і пішла.... Я вже казала, що нам треба до сімейного психолога, а у відповідь лише, що це тільки я психічка і мені треба лікувати нерви... Просто якесь замкнене коло... 😢
Я одна не розумію чому ми так прагли і прагнемо до Європи. Я дуже вдячна всим європейцям за допомогу. Але відверто Україна на багато кроків попереду. В багатьох аспектах. Вартість житла в Європі для звичайних людей не досяжна, багато людей просто все життя орендують. Звісно простіше і набагато дешевше придбати машину. А на комунальні послуги теж космічні ціни. Медицина взагалі, ніби ми на різних планетах. Ніяких обстежень перед вакцинацією лікар не робить, я записалася в клініку до лікаря, а потім до медсестри. Лікар дитині не зробив ніякого огляду, все що ми дізналися це вагу дитини. Якщо дитина на розсуд мами добре себе почуває, вперед. Ніяких, а послухати, а подивитися, а про аналіз крові взагалі мова не йдеться. Навіть коли у дитини було акне, нам лікар без різних аналізів в 3 тижні призначає антибіотик. Коли я сказала, що ще не давала дитині води, всі були в шоці. Зібрали пів лікарні консиліуму, що дитина без води. Всим колективом мене переконували, що це не правильно. Для кого ті рекомендації ВООЗ тільки для українців?? Банківська система. Я два місяці робила і чекала на відкриття рахунку, в результаті sorry, в нашій системі зникли всі ваші дані( і знову чекаю. На вулицях люди смітять не соромлячись і, ще ти не маєш права робити людям зауваження, не тому, що ти не європеєць, а взагалі ні в кого не має такого права. В Україні до цього ставляться відповідальніше, звісно і в нас є такі люди. Але… Люди привітні, дуже нам допомагають, але і не задоволених я теж зустрічала, наприклад місцевий хлопець накинувся на дівчину(нашу) з двома маленькими дітьми прямо на дитячому майданчику. Поліція сказала, що нічим допомогти не може. Це було жахливо….і плював в обличчя і взуттям кидався. У нас це один майданчик, до якого йти більше ніж пів години. Але і туди ми вже місяць не ходимо. Та ситуація досі перед очима. Я до того, що такого ставлення до нас дуже багато, часто чую: «Чому ви не робили нічого 8 років?», «Світ здурів, коли відкриють очі?», «Що це за цирк?», «Для чого ці привілегії українцям?» Звісно, що та підтримка яку ми отримуємо, перекриває ті негативні вислови людей. І ти відчуваєш ніби весь світ з тобою, а потім отримуєш: «З України? Ну зрозуміло, понаїхали, халявщики.» А я що можу казати?? Батько чоловіка був і в АТО і зараз в ЗСУ. Але у мене і до того АТО багато питань, коли вторгаються зі зброєю і технікою, ми організовуємо лиши антитерористичну організацію. То дійсно питання, чому? За, що гинули тоді люди, і зараз. А КРИМ взагалі, хочете беріть, ми поговоримо, що він наш, але робити нічого не будемо. З Росією все і так зрозуміло, ненавиджу всим серцем. Тварюки. Гидко і бридко від тих людей. Які вбивають і ґвалтують. Мені іноді здається, що це страшний сон, від якого я не можу прокинутися. Просто питання, чому ми не можемо бути незалежною країною, як Швейцарія наприклад. Ми хочемо до Європи, а нас не беруть. То можливо і не треба? Чому нам все кудись потрібно? Україна переможе. Я вірю в те, що справедливість має бути. Але для мене та ціна страшна. Ця ціна це - життя, життя людей. А життя у людини одне! А ще українці найпрацьовитіший і найвідповідальніший народ. І дуже розумний.
Дівчата, що робити. Як себе контролювати і не зриватися на дитину. Якось останнім часом, помітила, що можу його сварити чи накричати на нього. І розумію, що не маю цього робити і, що буду дуже шкодувати, але ну іноді стає вже дуже важко, від того, що він мене не чує. Він все розуміє, він розумний хлопчик я його дуже сильно люблю. Я все для нього і ради нього. Він у мене впертий, що просто🤯🤯🤯 🤯 хоч 100 разів повтори і як не чує. Як мені себе контролювати, як мені не зриватися на ньому. Я розумом все розумію, що не можна, що це дитина і всі діти себе так поводять, що це період, що я маю набратися терпіння, що це характер, що сваритися не можна, кричати не можна. А потім в мене душа не на місці, мені дуже боляче і сумно до сліз від розуміння того, що я свою дитину насварила😢😢😢 І кожного разу обіцяю, що цього більше не повториться і, що буду більш терпеливіше відноситися до всих його виходок, але….не так то просто.
Мушу написати цей пост, якби дивно це не звучало, але... останнім часом я дико хвилююсь, що моя дитина дуже мало говорить. Так, я знаю, що хвилюватись ще рано, і що в нашому віці якихось певних норм нема. Але все ж, я переживаю, а іноді, навіть, злюсь. То мені здається, що я мало з ним займаюсь, або що він просто мене не хоче розуміти чи не може. Я цілими днями йому балаболю. А він говорить пару слів. З того що говорить: - ти де? - кака - і то не завжди не каку - гав - говорить на всіх чотирилапих - курка - на всіх птахів - мама - дуже рідко - тато - теж дуже рідко Ну, а все решту просто набір звуків і складів. Я йому і мявкаю, і хрюкаю, і мукаю - він дивиться на мене і гавкає 🤷 ♀ 🤷 ♀ Блін! Ну чому? Чому я зараз беру і очікую від нього щось? Себе тривожу і його напрягаю? І коли можна по-серйозному бити на сполох? Покажіть, що говорять ваші дітки в нашому віці? Цікавить саме про хлопчиків? Бо дівчата, ті вже говорять «во всю» 🙏🙏🙏
Мої нерви уже на грані.. а це всього тиждень материнства. Малюк цілими днями їсть і смокче груди, але чи там мало молока, чи що. Не наїдається і плаче, майже не спить... догодовуєм сумішшю ще з пологового. Груди горять і болять від постійного смоктання. Важимо його до і після їжі але рідко тому що він так кричить що просто забуваєм це зробити і одразу починаєм кормити. А ще одну грудь він бере неправильно, під соском вже синяк😢 не можу йому нормально вкласти грудь. Хтось може допомогти порадою? Я зараз неадекватна, плачу цілими днями 🤷🏻 ♀
Анастасия ·Педиатр ·Мама сына (2 года)
Сама себя лечу от гайморита , это конечно сильно.
Идите к врачу. Ради всего святого. Азитромицин не антибиотик выбора. Антибиотики выбирают не по удобности в приёме🙊🙈
·1 отметок «Нравится»1·Ответить