Як впоратися зі стресом під час ковіду?
Привіт усім. Із закінченням дикрету, мої дописи тут обірвалися,чи то життя стало надто динамічним, часу не вистачало, чи просто лінь було. А сьогодні я спіймала себе на думці, що хочеться виговоритися, але в своїх аккаунтах в фб чи інстаграмм цього зробити не можу. Там багато тих, кому не хочеться говорити все, що в голові... (це ж треба було так френдзону підібрати🤦♀️).
Основна тема на роботі вже більше року "ковід". Але саме два тижні я живу в цьому пеклі. Усі мами кажуть, краще б я хворіла, ніж діти, та зараз хворіють мої батьки. І це страшно. Страшно до мурах по шкірі.
А ще, коли є подразники-родичі, які виводять тебе з рівноваги... Це просто триндець. Чесно. Ось я маю в голові план, як це все має бути, я вирішую питання, шукаю знайомих(дякуючи Богу, вони в мене классні), а потім один дзвінок, по типу, а шо ж ви сидите, йому ж погано... І все, все валиться з рук. І я знаю, що йому не погано(відвідую, спілкуюсь з лікарем, переживаю дуже), але цей дзвінок, і я вже думаю, що все погано, що я щось упускаю, не лікую, роблю не так...
Господи, дай мені сил і терпіння. Терпіння мовчати, сил- витримати. А мої батьки скоріше б одужали... Ковід - це жах.
Видихнула... Виговорилась, пішла вигулювати вже дорослу 5річку))))
П. С. Фотці два тижні)
Людмила·
Мама подростка
Вибачте, не повчаю вас. Просто треба навчитися адаптуватися до чужого слова, iх слова проти ваших знаннь (ви ж знаете, що все добре на данному етапi). Хай собi кажуть, собака лает, караван идёт. Вони кажуть, а ви як скеля, як гранiт.
Екатерина··
Мама дочки (5 лет)
Як жеж бути гранітом, як всі ресурси віддаєшь на рішення проблем (тато в лікарні-все необхідне, щоб мав+турбота про аналізи, сатурацію, 20разові переговори, вони такі уперті стають з віком, і мама, якій крапельниці ставлять вдома(знайди хто прокапає, хто привезе їжу, ліки і т.д бо вона в іншому місті). Є ще робота, яка чомусь з розміреної і спокійної перетворилась на гонку, а ще малеча почала кашляти...
Повірте,я з вами повністю згодна і цей пост просто хвилинка слабкості, виговорилась і пішла далі жити і радіти тому, що вже ж зараз маю.
Людмила··
Мама подростка
дякую за вiдповiдь. Хвилини слабкостi теж потрiбнi. Ви трохи скинули негатив. Гранiт я мала на увазi до тих родичiв, що дзвонять та кажуть всякi нicенiтницi.