Ми приїхали в ПАГ, заплатили внесок за картку, здали літр крові, пройшли з десяток лікарів, узд, весь день я голодна і на нервах чекала на завітну відповідь. Як народжувати, щоб не зашкодити дитині? Я очікувала на відповідь, що можна зробити КР під наркозом, щоб я не бачила і не чула нічого, щоб не стався приступ панічної атаки і щоб не могла нічого запороти. 😭
А у відповідь мені приписали цілу купу діагнозів, яких до цього часу у мене не було, сказали, що у мене дійсно є патологія (не зв'язана з грижею) і що я можу народжувати у них безкоштовно. На питання, що робити з грижею мені відповіли, що такого заключення вони дати не можуть, бо у них нема хірурга. 🤷‍♀️ А тільки він може прийняти таке рішення. Тому вони мене направляють на ще один консиліум до іншого інституту. 🤦‍♀️ Але ще треба здати аналіз крові, щоб підтвердити якийсь з діагнозів, через те, що я в дитинстві хворіла на мононуклеоз, але він вже платний...Я була в шоці від почутого, спантеличена новими діагнозами та бумажками, які мені вручили, а також відсутністю відповідей на питання, які мене хвилюють. Не знаю, чому я не втікла раніше звідти? Але я з ватними ногами пішла здавати ще той аналіз і там втратила свідомість. Прокидаюсь, а всі навколо бігають, метушаться, мій чоловік тримає мене за руку. Лікарка каже мені знову про мої патології, і що треба госпіталізуватись сьогодні, на збереження. А сюди вже вони викличуть професора... Не знаю, куди саме подівся той мій страх, але перше, що я сказала чоловікові, коли прийшла до себе : "Викликай таксі, ми їдемо додому!"
Ми встали і пішли, не реагуючи на слова лікарів. Я приїхала на наступний день з тими папірцями до свого гінеколога, а вона мені сказала, що якщо ми прикріпимо на 34 тижні ці папірці з ПАГу до обмінної картки, жоден пологовий мене не прийме, а їй ще доведеться мене відправити не на один аналіз. Я сиділа в шоці! Я запитала, що ж мені тоді з цими папірцями робити? Лікар сказала, що можу поставити їх в рамочку або викинути і забути. Я вибрала другий варіант і вийшовши з кабінету вишвернула в першу ж урну для сміття.
Приїхавши в пологовий, до лікарки, з якою планувала народжувати і розказавши їй всю цю історію, вона підтвердила слова гінеколога і запевнила, що ми будемо пробувати народжувати самі, але буде чекати бригада на екстренний КР, вона буде контролювати пульсацію грижі від моменту схваток і потуг, до народження дитини, і якщо відчує будь які зміни, вона зробить ЕКР. І ці її слова звучали впевненіше, за всіх лікарів та професорів. І вона, і мій гінеколог, запевнили мене, що все буде добре! І я в це також вірила, вже без сумнівів та страху! Мені розповіли від а до я, як я маю діяти в разі чого, ми проговорили з нею усі моменти, і найголовніший, що я проти епідуралки і все має бути абсолютно природньо! Проблема була в тому, що я хотіла народжувати в 1 пологовому, а він був закритий на мойку. Але й тут лікар мене запевнила, що в разі чого у неї є виходи у всіх пологових міста, народимо в іншому. Тому до 37 тижня я ходила з непідписаною обмінкою. 😂😂😂 А як тільки пологовий відкрився, я нарешті видихнула на повні груди.
Часу Х я чекала дуже довго. Всі казали, що друге дитя швидше народжується, що живіт у мене рано опустився, що от-от народжу. Але з відкриттям 1,5-2 пальці я ще проходила до 42 тижня. В останній день 42 тижня пішла на фотосесію вагітності.😂😂😂 Просто поки я була гарна - я була лежача, а коли стала знову мамонтом, дуже себе соромилась і не дозволяла навіть чоловікові фоткати мене на телефон. А в 42 тижні мені стало начхати, що хто про мене думає. Я наче в тому ПАГ як фенікс народилась заново! Тепер фото з цієї фотосесії висять у мене в коридорі на самому видному місці! :)
А в понеділок мене чекали в пологовому на госпіталізацію. Лікар нічого не сказала, що будуть викликати роди, але дала зрозуміти, що я більше ходити так не можу, тому вони кладуть мене під нагляд. До пологового я їхала на метро, ще ми випили кави в маку і пішли госпіталізуватись. До слова, я приїхала без речей, бо дуже сподівалась, що відпустять.(хоча б речі взяти 😂😂😂) Але мене не відпустили, сказали, щоб чоловік їхав за речами, а я поки вибирала собі палату і здавала аналізи для госпіталізації. Ну і звісно, вона мене глянула на кріслі і сказала, що відкриття далі 1,5 пальці, сьогодні не народжую, тому вона їде додому. Поки я походила по всіх кабінетах, мене виміряли з усіх боків і сказали, що малюк вже 4 кг. Я чуть не впала, по Узд казали 3,600. Але акушерочка сказала, що вона міряє точніше будь яких машин. Якщо виявиться, що помилилась більше ніж на 50 гр, з неї шоколадка , а якщо ні - то з мене. До слова - вона не помилилась, рівно 4.0.😜
Хоч шоколадку я їй до сих пір торчу. 😂
Поки я ходила мене постійно тягнув живіт, але я не звертала увагу, бо останні два тижні мене постійно мучили тренувальні схватки. Мені зробили екг і узд і відправили в палату, там вже чекав мій чоловік з речами. Пам'ятаю як попросила дістати чайник, щоб зробив мені хоч чаю з печивом. Бо була дуже голодна. Чайник закипів, а схватки стали вже досить болючі і часті. Під час однієї з таких схваток зайшла медсестра, щоб я підписала якісь папірці на госпіталізацію, і запитала чи я міряла інтервал між ними. Я щось і не подумала про це. Почали засікати, а інтервал 1 хв, 30 сек. Я дзвоню своїй лікарці, вона каже, "Аня, я лиш після чергування, я ж вас бачила, ви точно не народжуєте. Я тільки від'їхала з пологового. Але добре, вернусь назад, для вашого заспокоєння, а ви йдіть на крісло."
Вона лише встигла засунути туди руку, як води полились на неї. 🤦‍♀️🤦‍♀️🤦‍♀️
"Відкриття 8 пальців, каталка, родзал, терміново! "
Я злізла з крісла, чоловік в шоці, лиш чайник розпакував. 😂 Санітарка приїхала з таким візком як у Метро. Я жартую, що я туди вже не залізу, чоловік каже, що він може допомогти, в разі чого і підпихнути. 😂😂😂
Санітарка глянула на нас, як на дурних, "жіночко , то для речей ваших". 🤦‍♀️😂
На каталку я не сіла, схватила чашку з чаєм і печиво і намагалася їх з'їсти, поки ми їхали в родзал на ліфті. Санітарка сказала, що вперше бачить вагітну з повним відкриттям, яка жартує і п' є чайок з печивом.
Але вже через 15 хвилин я нагадувала звичайну роженицю, яка кричала не своїм голосом. Знову плід завеликий і голова застряє. Знову у мене почалася тошнота, рвота та слабкість. Знову я кричала епідуралку, а лікар мене заспокоювала, що анастезіолог вже йде. (Вони його навіть не гукали, це я до того, чому треба обов'язково проговорити все до.) Лікар мені робила массаж в середині і роздвигала кості, було неприємно, але щоразу ставало легше. Ми спробували з десяток різних поз, виявилось, мені легше таки на кріслі. Найважче було терпіти, коли потуги і не тужитись. Але я максимально чула лікаря і чоловіка, який дублював її слова. За три потуги я почула крик малечі, голосний такий. ❤️Чоловік обрізав пуповину, хоч і не планував і боявся, але акушерка його підколола і він пішов на її поводу. 😂 А потім вже всім хвалився, "я сам."😂😂😂Мені поклали малечу на груди, мого пухленького і червоненького хлопчика, відразу приклали до грудей. Яке ж це неймовірне відчуття і як довго я на нього чекала. Я ридала, ридала від щастя.
Плацента вийшла сама, і мені показали, що вона ціла і неушкоджена. Запитали, чи я щось збираюсь з нею робити. І тільки через хвилин 20 я запитала питання, яке мене так мучало останні кілька місяців. А якже грижа??? Акушерка розсміялась і сказала, що все добре. До слова, я до сих пір нічого з нею не заробила, хоч інколи, коли довго ходжу, відчуваю різкий біль, але вона більше ні разу не вилазила наружу.
Я народила малечу, після важких патологічних родів, двох величезних розрізів і купи швів, дитину вагою в 4 кг, сама, без жодної навіть мікро тріщини. Через три години я вже їла доставку з улюбленого ресторану і вставала сама до туалету. На наступний день я вже бігала. Для мене це дивне відчуття, бо після перших пологів я сісти нормально не могла два місяці! Це я до того, що лікар грає величезну роль. І я вдячна, що на моєму шляху трапився дуже класний лікар. ❤️Після мене у неї народили ще 5 моїх подруг, і дехто навіть по двоє діток:)
Після народження меншого сина я наче знову повернулася до життя, я більше ніколи і нічого не боялась! Тому що я обрала життя, а не страх.
Я знаю, що багато хто так і не наважується народити вдруге саме через сумний досвід з першим малям. І мій минулий пост показав наскільки багато матусь зіштовхнулись з таким ж сценарієм. Дуже хочу, щоб сьогоднішня історія була прикладом того, що те, що було, воно було, цього не зміниш, але все може бути зовсім інакше! ❤️
П. С. За фото дякую неймовірній @natallli24
#історіянародженнячуда