Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її напишу. Я , як каже мій чоловік, живу в рожевих очках. Я погоджуюся, адже саме "рожеві очкі" допомагали мені знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Це була моя захисна оболонка від світу. Мені подобалося мріяти, мріяти про щасливе майбутнє , про коханого чоловіка та велику сім'ю. Усе здавалося так просто, так доступно . Особливо коли вже одружилися і поїздка на медовий місяць і тут заповітні 2 полосочки ... усе немов у казці. Я була на 7 небі від радості та щастя. Я відчувала себе мамою з перших днів, коли дізналася, що вагітна. Це була запланована , підготовлена вагітність. Я здала усі аналізи з чоловіком ще до весілля. Ми були розписані пів року а пізніш одружилися. І ці пів року я приймала протизаплідні таблетки ( так прописав лікар) приймала вітаміни і проходила обстеження . Лікар сказав після відміни плануємо адже ти здорова. Ми так і зробили. Вийшло, що завагітніла я відразу в перший цикл після відміни. Вагітність протікала добре, однак на 4-6 тижні я захворіла. У мене дуже боліло горло, ніс, температура була 37.2. Лікар сказав, що це може і на вагітність бути температура, але треба виключити вірусний грип. Я пішла в місцеву лікарню , там мені сказали, що нічим не можна лікувати. Лише деякими рослинними препаратами, як виключення. Я прийшла в норму десь за тиждень. Далі все було нормально.12 тиждень вагітності - плід розвивається добре. Однак вночі мені сниться сон, якась жінка говорить, що я не виношу це маля, що я або народжу і воно помре, або ж не доношу до 9 місяців. Я прокинулася зі сльозми, розбудила чоловіка. Він мене обійняв, говорить, все буде добре, це лише сон. Шо куди ніч туди і сон. Що це нормальний страх вагітної жінки за маля. Ішов 17 тиждень. Я відчула перші поштовхи маля , і навіть чоловік відчув. Це таке щастя. Словами не передати. Пам'ятаю досі, це була середа, ми мали їхати дізнатися стать дитини. Я прокинулася в поті. Мені знову снився сон, однак я не змогла сказати чоловіку, я не хотіла портити такий щасливий момент. Мені було страшно, чесно, уві сні я зайшла в приміщення, там було все незнайоме. По центру кімнати стояло ліжко, на ліжку сиділа дівчина і водила руками по моїй стороні( чомусь я почала кричати, шо це моє ліжко , що ти робиш???) в той момент я відчула біль , впала на коліна, у мене почалася нудота, я побігла в туалет і настільки все було чітко, неначе вживу. Я запам'ятала усі деталі, навіть що плитка в туалеті була жовта. Далі мені сниться шо животика уже немає, я плачу, а дівчина каже - усе, не буде більше болі. Я прокинулася і побігла вмитися. Мені було страшно. Я розуміла, що щось зі мною не так. Ми поїхали в лікарню. Я лягла на кушетку в очікуванні, ну хто ж там, дівчинка ? А може хлопчик? Мені так хотілося швидше почути ... а лікар сказав - це погана вагітність. Чоловік питає - що це значить? Він говорить- у вас у дитини вода у мозку. У мене був ступор. Чоловік заплакав... і мені стало так тяжко дихати. У мене весь світ провалився, мені було боляче, що мій чоловік плаче, що я нічого не можу зробити, шо моя дитина, з котрою я розмовляла, по словам лікаря не могла мене чути. Лікар каже- чому ти не плачеш? Трясе мене бо я не ворошилася. Я заплакала лише в машині , кричала до Бога, за що ти так зі мною, я ж нікому не бажала зла! Я любила дитинку більше за все на світі і ти її забрав! За шо ти караєш мене? Мене направили на мед комісію де діагноз підтвердили. Мене завезли в дивну лікарню. Я зрозуміла, шо це не роддом. Щасливих лиць там не було. Медсестра каже - шо з тобою? Я відповідаю: щось не добре. А вона - ну це понятно у нас всі такі тут. Ви знаєте про лікарів у мене до того була ше більш менш хороша думка, но те, що відбувалося далі, не входить ні в які рамки. Лікар забрав мого чоловіка на розмову, як потім виявилося- він сказав, що якщо чоловік залишить мене, то мені буде легше морально і якщо він хоче щоб я родила швидко за 2-3 дні то треба за один укол віддати 5.000 грн. А якщо два тижні то 2000 грн . Мій чоловік був розгублений, звичайно , в такій ситуації людина не може тверезо оцінювати ситуацію і згідна на будь яку ціну аби з коханою людиною все було гаразд. Коли я кричала на лікаря чому мені не можна бути з чоловіком? Він сказав - для його буде краще. Мене забрали , сказали ходи у перевязочну, ми просто подивимося. Мені було дуже боляче, шось вкололи всередину там. Завели назад у палату, сказали будеш родити покличеш. Я кажу: а як я знатиму коли я робитиму? А Медсестра каже - буде чути на вулиці. В палаті було дуже холодно, це було перше шо я відчула, я лягла в ліжко, мені болів живіт як перед місячними. Цілу ніч я лежала, під ранок знову шось вкололи , дали жменю таблеток. І тут воно почалося... не буду описувати бо це зрозуміло лише тим хто народжував штучно і тим хто знав що дитину на руки не візьме. Цю біль я відчувала довго в нічних кошмарах. Мені дуже хотілося шоб поруч хтось був, мені було дуже страшно. Страшно залишатися з бідою на одинці. Це вбиває ... я зайшла в туалет а там жовта плітка, я впала на коліна як у сні. Я кричала, шо ти знущаєшся наді мною. Навіщо ? Я просила побути поруч когось - вони відповіли - ми шо дурні? Я казала що в кошельку гроші візьміть , лише посидіть поруч! Ніхто! Ніхто не хотів поки не побачили мене біля унітазу відключеною! Вони покликали лікаря і той якось привів мене до тями. Лише одна жінка з усієї лікарні 10 хвилин побила мені в таз на спині бо це рятувало під час схваток. Вона казала, шо мій таз зараз розходиться тому така біль. І знаєте, прийшла інша Медсестра накричала на ту, сказала ти здуріла? Що ти їй робиш , вона нехай сама сидить . Звідки така ненависть? Я осталася знову сама, я кричала , просила про допомогу, кричу шо вот вот народжу. Мені сказали терпи бо занята перевязочна де ти маєш родити. Уявляєте стан мій, коли я вот вот народжу і розумію, шо мій мозок не зможе справитися з тим, шо на моїх руках опиниться дитина на 18 тижні розвитку. Нарешті вкінці кінців мені сказали вставай і ходи , я кажу не встану! Не можу, мені боляче!вони поклали мене на кушетку і повезли. По дорозі я бачила ікони, там було таке місце де такі жінки як я молилися за своє життя. Я спитала в Бога, за що ти так зі мною? Завезли мене до лікаря , всі робили своє, хтось розказував шо їв, хтось говорив по телефону, а рижа жінка Медсестра кричала на мене з матами чого я кричу. Я родила в той момент коли лягла на крісло, це було швидко, я відчула як моя дитина упала на землю. Лікар сказав - забирайте " оте" я не можу на таке дивиться. Я побачила, як вони Замотали мою дитину в тряпку з підлоги і винесли... анестезіолог хотіла робити наркоз , я кричала вже сама не пам'ятаю що. Мені було страшно, шо раз темніє в очах я не зможу контролювати те, що вони будуть робити. Я боялася настільки, що мені було тяжко думати навіть. Коли я прийшла в себе, уже в палаті , я почула , як медсестри спілкувалися між собою. Говорили, що нехай хтось залишиться з нею, бо вдруг " загнеться" ше винні будемо . Говорили а де її чоловік, чого не був з нею. Я знайшла телефон під подушкою бо сховала перед тим, як все це сталося. Набрала до чоловіка і за 9 хвилин він був уже поруч. Пам'ятаю, що лікар просив могорич, бо був день ангела його, гроші просили медсестри, бо все бігали біля мене. І я не мала сили навіть сказати не давай їм грошей. Коли я прокинулася вдруге то виявилося, шо кожна отримала по 200 грн бо такий тариф, і так далі. Ви можете уявити? Чому у нас такі жорстокі люди? За що вам платити? Вибачте, що пишу з помилками, просто пишу те, шо на душі, не думаю, як то правильно. Я думаю ви зрозумієте ... Після того звісно життя моє змінилося. Змінилося відношення до усього. Змінилася я. Мені часом так хочеться вернутися в те безтурботне життя. Де мої рожеві окуляри рятували мене від усього. Три місяці я жила з фізичним болем у снах. Прокидалася зі страхом , мені було страшно спати без світла бо це нагадувало мені, той момент коли потемніло в очах і мені стало страшно... Пройшло 8 місяців. Сни бувають коли стрес. Біль в серці та страх . Я планую вагітність , але хочу планувати з своїми рожевими очками. Де світ добрий та щасливий. Дякую, хто прочитав. І надіюся, що той, хто втратив маля, зрозуміє, що не один. Бо мені ця підтримка була необхідна. ❤ 🙏🏻
Мені з дитинства хотілося мати рідке ім'я щоб я не могла зустріти свою тезку. В результаті 2 однокласниці, 1 одногрупниця, по сусідству бабуся, навіть колишню мого чоловіка звати так само як мене. З дитинства мені моє ім'я не подобалося, у 18 навіть змінити хотіла, але навколо це б не зрозуміли, інакше мене б всеодно називати не стали, тому далі подачі заяви в рацс на зміну імені це не зайшло. Зараз я вже звикла до свого імені, ніяк інакше мене і звати не може, хоча те що воно мені подобається, і те що я всеодно не мрію його іноді змінити сказати не можу. І сестрі моїй її ім'я не подобається, бо вона хотіла якесь жіноче ім'я, а її звати Олександра, і часом її називали Саша, навіть Шурік, як хлопця, і їй це дуже не подобається. А сьогодні у програмі хто зверху було запитання : "Скільком відсоткам жінок не подобається своє ім'я?". І опитування показало, що лише 13%. Що справді нас, тим кому можна сказати батьки не вгодили з ім'ям так мало? Вам подобається своє ім'я?
Сьогодні дуже спекотно, і мене дуже багато. 😂😂😂 Прочитала історію @pravochka про те, як її мама подалася на заробітки в Італію в страшні 90ті і відразу згадала, як я вперше поїхала туди на літо по програмі обміну, у ті ж страшні дев'яності, коли в Україні нічого не було взагалі! Моя мама прикупила мені новий гардеробчик, витратила на це місячну зарплатню, але чого не зробиш для донечки, все ж таки "заграніца" треба виглядати гарно і позичила трошки баксів мені на дрібні розходи, ну нічого, що там були ліри, і я не знала де їх можна міняти, та то таке. Поки ми їхали в компанії дітей, страшно не було взагалі. Літак, двоповерховий автобус трансфер до чарівного міста Неаполь, пригоди, краєвиди, смачна нова їжа, снеки, цукерки, кола - ми того навіть не бачили в очі взагалі, тому об'їдались, а потім багатьом було зле 😬 і тому їхали ми дуже довго. Та все ж це було весело! Допоки нас не привезли в ресторан, де вже було купа людей, з бейджиками на собі, на яких були написані наші імена, які після смачної вечері забрали нас до себе. І тут смішок вже не було, вони щось так швидко белькочать до тебе, мов ті цигани на базарі, і не зрозуміло, чи то вони говорять, чи сваряться на тебе. Було дуже страшно 😨 І ще я дуже хотіла в туалет, а де він мені не показали, лише мою кімнату 😥 Ну а я ж не можу ходити по хаті і шукати, бо вони ходять за тобою по п'ятах, і постійно щось белькочать по своєму, марсіанському. Тому я побігла в свою кімнату, а вони там мої речі новенькі дивляться і викидають 😱😱😱😱 у смітник, а грошики взагалі забрали! Я так перелякалась, побігла до вхідних дверей і почала плакати 😭 😭 😭 Так голосно і гірко, що на мої воплі збіглися усі. Пропонували і їсти, і пити, і 🍬, і навіть плюшового ведмедика, щось говорили, і єдине, що я уловила, це слово "мамма" "Так, хочу до мами" сказала я. Тоді якась дивна жінка простягнула Мені руку, я з недовірою взялася за неї, і вона мене повела до телефону, на якому мені набрали номер і я дозвонилась до мами в Україну, я розказала, які варвари мені попалась, про одяг і гроші, мама мене заспокоювала, сказала не хвилюватися, купимо ще, йти спати і слухатись цю сім'ю. Я поклала слухавку і розридалась ще більше. Після чого у дивної жінки на обличчі з' явився страх. І вона ще раз набрала номер, щось довго белькотіла по телефону по марсіанському , потім дала слухавку мені, спочатку я подумала, що вона здуріла, я ж ні бе, ні ме, ні кукаріку по їхньому, але слухавку взяла. Звідти пролунав російський чоловічий голос, виявилось то наш перекладач 😂, я йому пояснила ситуацію, він послухав, і попросив передати слухавку сеньйорі. Я дала. Через хвилину мені показали усю квартиру, включаючи туалет 🚾, слідом за мною більше не ходили, а мої речі на наступний ранок були випрані та розвішені у шафі. Щоправда, на наступний ранок мені купили стільки нових, що я ті так і не вдягнула , і в Україні Ми їх віддали у притулок. Але в той день я вивчила перше слово "мамма" і коли я хотіла з нею поговорити, казала це слово, і мені набирали її номер. А через два місяці я вільно лєпєтала по марсіанськи, включаючи наполітанський діалект. Це так, ще трошки про мене, #моянемояісторія і про вивчення іноземних мов 🙂 #мояписанина
Питання цікаве, яке може почати в коментах так Вами улюблений СРАч😂 От була собі я ,яка любила ходити в гості, приймати гостей, ходити в кафе ресторани , до малого ходили кожну неділю з кумами кудись! Їхати в поїздки за місто і тд... я могла бути мертвою після роботи і прибирання дома ,але якщо хтось пропонував вилазку з дому , завжди погоджувались з чоловіком . І тут нас стало троє,і бажання моє до цього всього не змінилось !!! І я навіть більше скажу,воно виросло!!! Це шанс тепер змінити обстановку,поспілкуватись і дізнатись щось нове окрім як ,чого діти погано сплять і їдять! Бажання є вийти як з сином ,так і без,але якщо виходить вийти без я щаслива,чесно! Я не відчуваю себе поганою мамою від того і скажу більше я лишаюсь всеодно МАМОЮ!!! Бо перед тим ,як піти з дому кудись з подругами,я готую ім всього чого душа забажає ЇМ двом... варю супчик любимий дитини ( сирковий) печу пирог/ торт/ сирники чи ще щось в цьому дусі...Короче все щоб вони не були обділені 😂😂😂😂все лишаю і розповідаю по полочкам чоловіку чи мамі, щоб облегчити ім няньчіство:) якщо є можливість купую нову іграшку дитині щоб ій було цікаво сидіти :) так я компенсую той час що я не з ним ☺ мені цікаво, скільки таких як я? Скільки тут є мамочок ,яким потрібні такі посиденьки з дівчатами як повітря??? Скільки нас таких?ось сьогодні говорю з подругою по телефону і кажу , зараз знову я випаду з активного життя своіх падруг, а вона Мені каже що я ненормальна,що ій пофіг чи піде вона кудась чи лишиться дома, але ось різниця у нас з малими пару днів , за весь час чесно? Я не чула щоб вона була сама, брешу! Раз зі мною На день народженні( дівчачник😂)решта час весь з дитиною ... ну я іі не осуджую,ій так подобається , але я народивши сина і надіюсь другу дитину, не збираюсь і не збиралась себе закрити дома!!! Усі решта в моєму оточенні такої ж думки як я, і виходять і ми зустрічаємось, одна навіть добирається з селища на годинку ту щоб випити каву з нами , вона теж чокнута? Чи всі ми недоматєря, чи ми неправильно зробили що не зациклились повністю на дитині і домашніх справах!!! Скажіть вашу думку ....і як у вас ... дякую :) і не дуже сваріться 😂😘😘
Привіт! Розкажіть як ви вибирали ім'я своїй дитині? Мені дуже цікава ця тема, так як мені ім'я підбиралося не простим способом і моїй доні. Як мене назвати мама з татом спорили дуже довго мама хотіла Софія або Зоряна, тато хотів Ганна(так звати його маму) або Тетяна(так звати жінку старшого брата мого тата), мама була в жахливих стосунках з ними обома і категорично не хотіла мене називати ні один з цих імен. Після довгої сварки з татом мама пішла вкладати мене спати і задрімала. Їй поиснилося, що хтось сказав :" щоб уникнути сварки, назви Марія". Так мене і назвали. Коли я була вагітна ходила думала і підбирала імена, але для хлопчика щось не могла придумати вирішила думати для дівчинки, а тоді по ходу і для хлопчика придумаю. І як не дивно мені теж приснилося ім'я своєї доні, хоча я не знала навіть хто в мене буде, я ходила і називала свою дитину Даринкою. Але до вагітності мені подобалися зовсім інші імена і я була впевнена, що в мене буде Настя або Віка😁
Valery·
Мама сына (2 года), беременна (23 нед.)
Людей в такому віці вже не переробити, якщо вони самі дуже сильно цього не хочуть. Вам треба змиритися з тим, яка вона є і знайти підтримку в іншому місці. А потім змінити відносини з нею на такі, в яких вам не буде боляче.
Я з мамою нажаль можу спілкуватись лише раз на два тижні. І то вона знаходить, як мене піддіти.
Summer Babe·
Мама сына (2 года)
Я думаю что папу надо поддержать сейчас,если он попросил,значит ему важно это,попробуйте ради этого поехать к ним
Мила·
Мама сына-младенца
Хочу Вам посоветовать посмотреть психолога на ютубе Руслан Нарушевич. Он много в своих лекциях рассказывает про такие отношения с мамами и говорит как нужно правильно к этому относится. Посмотрите его и Вам обязательно станет на душе легче.
Влада·
Мама сына-младенца
Как-то мама пыталась завести подобный разговор со мной о папе, я сразу обрубила, сказала, что я понимаю ее, но он мой папа и мне неприятно это слушать! Попробуйте и вы сказать ей об этом) но мужа своего тогда тоже с ней не обсуждайте.)
kitty··
Ніколи не обсуждаю своє сімейне життя з мамою бо у нас не склалося ніякі обсуждання. Ще як була дівчиною, розповіла про хлопця, котрий подобався і попросила, щоб нікому не казала. Так сказати, відкрилася і довірилася. На другий день тато почав зустрічати мене зі школи, забрали телефон і так далі.
Бо не гоже думати про хлопців.
З того часу я ніколи не радилася з нею і вона особо не цікавилася моїм особистим життям.
Tanya·
В ожидании первенца
Справа в тому, що схоже Ваша мама з того покоління, де їй самій дуже бракувало материнського тепла і підтримки. Відповідно в цій зоні у неї пусто і голодно. Немає що Вам дати, але потреба взяти є. Тому вона Вам і жаліється, шукає підтримки. Виходить такий собі перевертень: коли мама в своїй дитині шукає "маму". Звісно, що Ви ображаєтесь. Питання, в тому, щоб усвідомити, прийняти, пожаліти і відстати від мами. Ну ось так, на жаль вийшло, не може вона Вам дати опору. Це складний процес, зазвичай вимагає психотерапії: прожити цю образу і відпустити. А Вам треба шукати альтернативні способи підтримки: чоловік, подруги, батько, інші старші жінки, няня і тд.
kitty··
Можливо і так, в неї дуже погані стосунки з її мамою. Вони не можуть знайти спільну мову. Бабушка підтримує старшу сестру з дитинства . А мама постійно жаліється, що її не помічає
От в нас виходить мама жаліє меншу сестра мою а мене не помічає
Tanya··
В ожидании первенца
ех, сумно :( Але Ви не винна у такій долі своєї мами. І можна півжиття витратити стукаючи в закриті двері, а можна відгорювати і знайти нові, відкриті.
Наталія·
Мама двоих (3 года, 5 лет)
Моїй мамі як порятунок стала фраза сестри "що б не сталося, в тебе є ми, ми підтримаємо і допоможемо"
Вона вже декілька раз і мені і іншим повторювала.
kitty··
Я вже говорила, що хочеш. Вона впринципі любить щоб її жаліли. Але коли іде тема тата то я не підтримую. Я завжди говорю, шо то їх обох справа і дітей нн треба вплутувати.
Я не хочу знати про інтимні подробиці життя їх чи ше шось. А вона може писати мені 1000 смс як все погано в неї . І ти хоч стільки ж пиши підтримуй все одно все буде погано.
В її розумінні хороша дочка то приїхати прибрати все.
Якщо я не приїжджала і не прибирала - автоматично неблагодарна дитина.
І потім я читаю смс-ки яка я погана і не вдячна. Коли я завагітніла і родила ,- уже можна не писати бо я ж не маю часу приїхати прибратися ... це дуже обідно ..
Наталія··
Мама двоих (3 года, 5 лет)
моя теж якось натякала,що коли вона приїжає до бабусі, то прибирає все, готує.... Але , цього не хочу....
Наталія·
Мама двоих (3 года, 5 лет)
Якщо є можливість приїдьте на вихідні,покажіть,що вона вам дорога привезіть тортика чи допоможіть в чомусь. Зараз важливо підтримати її і показати, що вона для вас важлива. Для неї треба, як для пташенятам під крильце мами... тільки так вони утихомиряться.
kitty·
@zhannaglazyrina1, я вже змирилася, що я їй не цікава. Но не можу слухати її жалоби на тата. Вона ж обіжається, шо я її не підтримую. І мабуть то її відштовхує та обіда від мене
Жанна··
Мама сына-младенца
Ну моя мама с папой не живёт. Живёт с ухажёром. Вот когда она мне жалуется на него я не могу это слушать потому что я сразу хочу приехать и дать ему пи#дюлей за то что он ее обижает . И уже такое было.
Поэтому я ее попросила мне такого не рассказывать . Потому что она с ним мирится и у них все хорошо, а я все равно хочу дать ему пи#ды.
kitty··
ну, скажи не приємно то слухати. Нн хочеш жити, - не живи ... я просто втомилася від тої мови
Наталія·
Мама двоих (3 года, 5 лет)
В мене таке було з мамою, коли вона не працювала, і чим далі, тим гірше. Їй треба було виходити, спілкуватися, мати якісь свої думки робочі, а не фігньою всякою займати. Пішла на роботу, стало краще, але все одно груба така. Ну в моєму випадку, вона має обіду на тата, і в такі моменти вона підсвідомо випливає через агресію, все не так в не то.... Щось хоче сама не знає що, знервована....
Жанна·
Мама сына-младенца
Похожие отношения и у меня с мамой.
Мы с моей мамой вообще разные люди, и не смотря что мы родные друг другу мы очень часто спорим и не понятно из-за чего. Ну вот разные мы люди . Я уже смирилась. Да мне её не хватает хочется поддержки ласкового слова понимания.
Когда у меня началась депрессия я ей позвонила долго говорила ей что-то плакала очень долго . На что я услышала что мне нужно больше отдыхать и ВСЁ. Даже не позвонила на следующий день и не спросила как у меня дела.
Я уже привыкла и смирилась что у нас такие отношения.
kitty··
Треба і мені змиритися😑