Ми відсвяткували свій перший ювілей...І дуже хочеться сказати...Не бійтеся повністю віддаватися материнству, занурюватися в нього з головою, насолоджуватися ним і розчинятися в ньому... Так - це звучить нездорово, якщо стосується подальших років дорослішання дитини. Але не першого року життя.
Я розумію, як це важко, коли на тебе тисне соціум, лякаючи тим, що ти перетворишся на клуху, деградуєш, що треба реалізовуватися і хотіти жити. Так ніби дитина - це не житя☺️☺️☺️
І коли ти втомилася - відразу порадники розкажуть, що тобі потрібна няня, хоча насправді жінка втомлюється не від дитини, а від десятку справ, які паралельно тягне на собі...
І - так - це важко, коли бачиш, як в соціумі цінуються мами, які відразу після народження дитини працюють, розвивають нові проекти, вертають собі ідеальну фігуру і стають на підбори)) І мимоволі починаєш сумніватися в своїй адекватності, тому що тобі насправді цікавіше в сотий раз будувати вежу з кубиків і найбільше кайфуєш ти від запаху своєї дитини, потребуючи цього допінгу цілодобово😊😊😊
Але насправді / перший рік - це особливий період, який ніколи не можливо перепрожити, перепрошити і надолужити. І діти відчувають насправді - чи рветься мама на свободу, тому що їй нудно поруч; чи вона сама насолоджується кожною секундою поруч, скручуючи їх день за днем по ниточці у міцний канат Любові і особливого зв‘язку, який не розірвати ніколи і нікому....
Так - основне призначення мами перший рік після народження дитини - просто бути... Не розвивати, не «виховувати», не навчати, а так банально і одночасно дуже складно - емоційно тотально бути з дитиною. В кожному моменті, в кожному поцілунку, в кожних обіймах, в перших досягненнях і розчаруваннях. І це насправді найцінніше, що вона може дати дитині за все життя і на все життя....
І не варто переживати, що за цей один-однісінький рік можна якось деградувати чи що цей стан назавжди😱
Насправді природа настільки мудра, що якщо жінка наважується довіритися їй і піти вглиб свого стану Матері, в сакральну дату 1 рік ррраз і наче переключається тумблер. І якщо раніше навіть необхідність відволікатися на хатні справи дратувала, бо забирала безцінні хвилини буття з дитиною, то раптом в тобі розквітають десятки бажань і поривів - знову почати танцювати, вишивати, в‘язати, перепробувати з десяток нових рецептів чи просто зависнути на годинку з подругами, базікаючи ні про що🤣🤣
І це не від відчуття «вирватися на волю»🙀🤣🤣🤣, а від розпираючого груди почуття реалізованості і прагнення рости, надихати і захоплювати. Бо просто бути вже недостатньо😊😊😊😊
Не знаю, чи вистачить комусь сил дочитати це до кінця🙈🤗🤗🤗 Але дуже хочу прочитати свої інсайти через рік і порівняти з тим станом
І не уявляю, як би вдалося мені так натхненно і глибоко пережити цей рік, якби не мої любимі... Які витримали мене таку, підтримували і любили❤️❤️❤️❤️❤️