Мама сына (2 года)

Лист до самої себе в старість.

Отже, дорога моя, коли ти станеш старою ...

Ніколи, нікого не повчай. Навіть якщо точно знаєш, що права. Згадай, як це дратувало тебе свого часу. І чи слідувала ти сама порадам старших ...

Не старайся допомогти, якщо тебе про це не просять. Нікому не нав'язуйся. Не намагайся захистити близьких від усіх напастей світу. Просто люби їх.

Не скаржся! На здоров'я, на сусідів, на уряд, на пенсійний фонд! Не перетворюйся в склочну стару на лавочці біля під'їзду.

Не чекай подяки від дітей. Пам'ятай: немає невдячних дітей - є дурні батьки, які чекають від дітей подяки.

Не тверди фраз типу: «Я в твоєму віці ...», «Я віддала тобі кращі роки ...», «Я старше, тому я краще знаю ...» Це нестерпно!

Якщо у тебе будуть онуки, не наполягай, щоб вони називали тебе по імені, а не бабусею. Це нерозумно.

Не витрачай останні гроші на омолоджуючі процедури. Це безглуздо. Краще витрать їх на подорож.

Не дивися на себе в дзеркало і не роби макіяж в затемненому приміщенні. Не льсти собі. І старайся виглядати елегантно. Саме елегантно, а не моложаво. Повір мені - так буде краще.

Бережи свого чоловіка, навіть якщо він став зморшкуватим, безпорадним, незадоволеним дідуганом. Не забувай, що колись він був молодим, сильним і веселим. І напевно він один з небагатьох, хто пам'ятає тебе юноб, тонкою, красивою. І можливо, він єдиний, кому ти зараз по-справжньому потрібна ...

Не старайся за всяку ціну наздогнати час: розбиратися в нових технологіях, маніакально стежити за новинами, постійно вивчати щось нове, щоб не «відстати від життя». Це смішно. Роби те, що тобі подобається. Скільки можна?!

Ні в чому себе не вини. Як би не склалася твоя життя, або життя твоїх дітей - ти зробила все, що могла.

В БУДЬ-ЯКІЙ СИТУАЦІЇ зберігати гідність! До самого кінця! Постарайся, моя люба, це дуже важливо. І пам'ятай, якщо ти досі жива, значить це комусь потрібно.

(З мережі)

Накипіло... У мене чудовий чоловік: він обожнює дітей, працює з дому, коли має можливість допомагає, зранку може і кашу зварити, і суп часто варить, коли я не встигаю, і вечором може навіть по прибирати на кухні і запустити посудомийку, і купає малу і малого, і вкладає старшого, і спить з ним (раніше ще й суміш йому вночі робив), та і зараз син погано спить, плаче вночі, прокидається....Ідеальний, правда? А що б ви сказали, якби при цьому він майже щовечора агресивно на мене кричав при дітях, звинувачував мене в тому, що я не відчуваю своїх дітей, не люблю сина, бо весь час скаржуся, що він капризує, що він і досі їсть зблендеровану їжу і сам ложку не тримає, а я рукожопа і коли він щось не хоче їсти, то це я винна, приготувала те, що він ніби просто не любить і взагалі досі не знаю, що любить наш син і завжди повинна мати другий варіант їжі, якщо не зайде перший, а з донькою що я навіть не налаштувала їй режим і взагалі він би краще впорався без мене, якби я сціжувала молоко.... І так, зазвичай це сказано все в сердцях і потім він може підійти і мовчки поцілувати мене на ніч, але я вже місяць під цим тиском і цими постійними образами... Спершу я слухала від його мами, що я мати кукушка і взагалі не достойна її синочка і любимого онучка (онучку вона і досі не дуже сприймає), тепер все це я вислуховую від чоловіка... Якщо людині кожен день казати, що вона лайно, то вона і правда вважатиме себе лайном! От і у мене вже в голові засіло, що я більше люблю доньку, ніж сина, бо її повністю виховую я, а сина хай і зі мною поруч, але ростила свекруха, і він просто некерований, і я дійсно не можу з ним впоратися.... Але я стараюся, от прикро, що я дійсно стараюся!!! Я готую кожен день, кожен день у нам все свіже, кожен день я прибираю, перу речі, і не скаржуся - можу інколи понити, коли щось не встигаю, але чим я заслуговую на ці образи і приниження??? Якби не діти, я б зібрала речі і пішла.... Я вже казала, що нам треба до сімейного психолога, а у відповідь лише, що це тільки я психічка і мені треба лікувати нерви... Просто якесь замкнене коло... 😢

Что делать, когда не понимают?

Що ви робите коли чоловік вам говорить ?:, що ти ні на що не здатна і в тебе саме краще виходить це спать і сидіти в Тік ток . Або що ми вирішуємо (він і його друзі , в яких є гроші) куди і коли підемо гулять . (Я від нього фінансово залежна)

Чому Європа не така вже й розвинена? Медицина, житло, комуналка...

Я одна не розумію чому ми так прагли і прагнемо до Європи. Я дуже вдячна всим європейцям за допомогу. Але відверто Україна на багато кроків попереду. В багатьох аспектах. Вартість житла в Європі для звичайних людей не досяжна, багато людей просто все життя орендують. Звісно простіше і набагато дешевше придбати машину. А на комунальні послуги теж космічні ціни. Медицина взагалі, ніби ми на різних планетах. Ніяких обстежень перед вакцинацією лікар не робить, я записалася в клініку до лікаря, а потім до медсестри. Лікар дитині не зробив ніякого огляду, все що ми дізналися це вагу дитини. Якщо дитина на розсуд мами добре себе почуває, вперед. Ніяких, а послухати, а подивитися, а про аналіз крові взагалі мова не йдеться. Навіть коли у дитини було акне, нам лікар без різних аналізів в 3 тижні призначає антибіотик. Коли я сказала, що ще не давала дитині води, всі були в шоці. Зібрали пів лікарні консиліуму, що дитина без води. Всим колективом мене переконували, що це не правильно. Для кого ті рекомендації ВООЗ тільки для українців?? Банківська система. Я два місяці робила і чекала на відкриття рахунку, в результаті sorry, в нашій системі зникли всі ваші дані( і знову чекаю. На вулицях люди смітять не соромлячись і, ще ти не маєш права робити людям зауваження, не тому, що ти не європеєць, а взагалі ні в кого не має такого права. В Україні до цього ставляться відповідальніше, звісно і в нас є такі люди. Але… Люди привітні, дуже нам допомагають, але і не задоволених я теж зустрічала, наприклад місцевий хлопець накинувся на дівчину(нашу) з двома маленькими дітьми прямо на дитячому майданчику. Поліція сказала, що нічим допомогти не може. Це було жахливо….і плював в обличчя і взуттям кидався. У нас це один майданчик, до якого йти більше ніж пів години. Але і туди ми вже місяць не ходимо. Та ситуація досі перед очима. Я до того, що такого ставлення до нас дуже багато, часто чую: «Чому ви не робили нічого 8 років?», «Світ здурів, коли відкриють очі?», «Що це за цирк?», «Для чого ці привілегії українцям?» Звісно, що та підтримка яку ми отримуємо, перекриває ті негативні вислови людей. І ти відчуваєш ніби весь світ з тобою, а потім отримуєш: «З України? Ну зрозуміло, понаїхали, халявщики.» А я що можу казати?? Батько чоловіка був і в АТО і зараз в ЗСУ. Але у мене і до того АТО багато питань, коли вторгаються зі зброєю і технікою, ми організовуємо лиши антитерористичну організацію. То дійсно питання, чому? За, що гинули тоді люди, і зараз. А КРИМ взагалі, хочете беріть, ми поговоримо, що він наш, але робити нічого не будемо. З Росією все і так зрозуміло, ненавиджу всим серцем. Тварюки. Гидко і бридко від тих людей. Які вбивають і ґвалтують. Мені іноді здається, що це страшний сон, від якого я не можу прокинутися. Просто питання, чому ми не можемо бути незалежною країною, як Швейцарія наприклад. Ми хочемо до Європи, а нас не беруть. То можливо і не треба? Чому нам все кудись потрібно? Україна переможе. Я вірю в те, що справедливість має бути. Але для мене та ціна страшна. Ця ціна це - життя, життя людей. А життя у людини одне! А ще українці найпрацьовитіший і найвідповідальніший народ. І дуже розумний.

У кого є родичі в Росії? Мої (трохи далекі, але є) це п…ц 🤬 Читаю російських мам - це п…ц🤬 А найгірше те, що читаю для…

У кого є родичі в Росії? Мої (трохи далекі, але є) це п…ц 🤬 Читаю російських мам - це п…ц🤬 А найгірше те, що читаю для того, щоб нарешті почути, що у них так п…ц гуманітарна катастрофа і економічна криза, а вони, с…., планують відпустки і вірять, що це маленький спад перед величезним підйомом 🤬🤬🤬 Невже у них реально і досі нормальне життя, а нам лапшу вішають? Хто знає з перших уст як там?

Перший місяць материнства: як подолати страх і втому?

Дівчатка ,дитинці вже майже місяць ,а я все ще в себе прийти не можу . Наче розумію що я мама ,але мені так страшно від цих думок ,боюсь не впасти в депресію . Мені здається що я не справлюся ,це так складно ,безсонні ночі ,життя змінилося кардинально ,я не була готова до таких різких змін . Дивлюся на нього і радію що він в мене є ,і в цей же час хочу плакати ,бо шкода себе ,що я не готова виходить так жити .Мені не комфортно вести такий спосіб життя хоча допомагає мама постійно і чоловік . Я боюся признатися їм про свої думки та почуття щоб їх не налякати та не розчарувати ((( Дуже надіюся ,що це таке часто трапляється і проходить з часом ,поділіться вашим досвідом як у вас перші місяці з дитиною пройшли ? Як бородися з такими думками та відчуттями ?