Чому невістка — це радість чи горе?

всім невісткам посвячено:

ДОЧКА І НЕВІСТКА

(з народних джерел)

Біля річки матуся Федора

Із кумою пере сорочки

І розказує, чую, що вчора

Повернулась вона від дочки.

— Ну, то як же там ваша Маруся?

Чи щаслива? — питає кума.

Просіяла ще більше матуся:

— Щасливішої в світі нема!

Три кімнати у центрі столиці!

В вікнах тюль і капрон над дверми.

Поміняла вже дві робітниці,

Щоб трусили її килими.

Догляда і, як паву,

голубить

Муженьок її, Петя,

наш зять.

Ну до того шанує і любить,

Що і слів не знайду розказать!

На роботу ходила спочатку,

А тепер не пустив чоловік:

Натягнув їй біленькі перчатки,

Щоб гляділа себе лиш весь вік.

Пораненьку — Маруся ще в ліжку.

А подбає вже Петя про все:

Покладе коло ліжка їй книжку,

Потім чай з молоком принесе.

Поцілує —

і їде на службу!

І по правді, кумо, вам скажу:

Надивилась на ту їхню дружбу

І радію, весела ходжу!

Скоро буде у них і машина! —

Похвалилась, щаслива без меж...

А кума і пита: — Ну, а сина,

Василя, ви одвідали теж?

Як він там? Як невістка Катруся?

Як онук? А чи й два уже, мо'? —

Посмутніла, зітхнула матуся: —

Не питайте ви краще, кумо!

Не живе він, а мучиться, бачу,

Вліз, єй-єй, як у яму теля:

Оженивсь і таку взяв ледачу,

Що до сліз мені жаль Василя!

Робить сам, а свою молодицю

Держить дома, щоб спала весь день

Ще й найняв їй, дурній, робітницю!

Все — Василь. А вона — нітелень!

Накупив килимів їй і плюшу,

Телевізор вмостив у куток...

Не невістка — а камінь на душу!

Пропаде з нею бідний синок.

Загнуздала і держить за віжки.

Він же любить, тюхтій, і везе.

Вже до того доживсь, що у ліжко

Вранці чай з молоком їй несе!

І ночами,

і днями журюся.

Дуже тяжко це, вірте мені!.. —

Тую радість і горе матусі

Слухав я, сидячи на човні.

Шелестів щось вітрець в очереті,

Мов повторював думку мою:

«Мабуть, мати зятька її, Петі,

Теж так любить невістку свою!

.

Автор Степан Олійник (1962 р)