Колись я не читатиму казки, Не буду цілувати діток рани. Я знаю, швидко пролетять роки, І більше не…

Колись я не читатиму казки,

Не буду цілувати діток рани.

Я знаю, швидко пролетять роки,

І більше не захочуть діти мами!

Колись піти я зможу вже без них.

За руку теж не буду їх тримати.

Та знаю, що і серед днів таких

За них я буду, все ж, переживати!

Колись не буде: “мама, йди сюди….”

Колись не буде: “мама, йдем гуляти….”

Колись не буде: ” мама, щось купи…..”

Не буде: “мама, ми вже хочем спати….”

Колись сімейні фото на стіні

Про будні й свята діток нагадають!

А зараз сонно просять увісні:

” Накрий…. Бо наші ніжки замерзають!”

Колись у мене буде вільний час.

Колись для себе зможу щось зробити.

Та знаю, що думками повсякчас

Дітьми я буду безперечно жити!

То ж поки ще мене біля дверей

Чекають найдорожчі дві людини,

Біжу в обійми до своїх дітей

Й радію їх дитинству щохвилини!

Автор: Христина Кравчишин