#2

Серед головних потреб дитини психологія на перше місце ставить визнання та включенність. « Коли потреби дитини не задоволені, дитина поводиться неналежно... Діти прагнуть визнання... Дітям потрібна серйозна оцінка і вона може бути будь-якою. Якщо їм не дістається позитивного визнання, негативне теж підійде - це краще, ніж взагалі ніякого. Таким чином, якщо дитина не отримує уваги у вигляді любові, обіймів чи приємної бесіди, вона буде домагатися її у вигляді заколисування, пшикання, окриків, лайки чи навіть покарання».

Наша країна одна з останніх у світі, де відпустка по догляду за дитиною триває 3 роки. В усіх інших країнах ця відпустка набагато менша - від кількох тижнів до кількох місяців. І мами змушені вибирати: чи йти на роботу, щоб не втратити місце, і ,звісно, тоді наймають няньку, чи залишають роботу заради дитини. Чому ж , проводячи стільки часу з власними дітьми, які є втіленням радості, ми залишаємося нацією з найнижчим рівнем щастя?! Допоки наша держава дозволяє нам, давайте проводити цей час якомога корисніше і приємніше для обох😉

Коли сім‘я наважується на народження дитини, то всі її члени, а особливо мама, повинні усвідомлювати, що дитина - то не стілець, який чекатиме вас там, де ви його залишили. Дитина приходить у світ зі своїми потребами і їм, потребам, абсолютно все одно, що мама і тато собі напланували. В перші місяці і роки життя я, як мама, виділила б три такі потреби:

1. Слова.

Не знаю чому і як, але я почала говорити з своїм сином ще в пологовому будинку. Лежучи в палаті я весь час коментувала чи озвучувала свої дії. Через кілька днів ( нам прийшлося полежати більше, ніж три дні) я почула, що в сусідніх палатах мами, які до того не говорили, почали теж щось лепетати своїм малюкам. Це було дуже мило. Зараз я постійно з ним говорю, озвучую свої дії, пояснюю щось. І він мене слухає, уважно слухає. І десь на своєму рівні щось розуміє. З кожним днем все більше. Я це бачу по його очах.

2. Час. Це, напевно, найважливіший пункт. Ще до пологів я вирішила, що в перші два роки, доки йому потрібно буде, я виділятимиму менше часу хатнім справам, приготуванню їжі і т.п., щоб цей час віддати дитині. І світ поки не перевертається. Час, виділений для дитини, - це не тільки читання книжечок разом, розглядання машинок у вікні, ігри з машинками, але і просто лежання на ліжку разом і гра носиками, пальчиками. Дитина в цей час усвідомлює, що його існуванню раді, він потрібен, йому приділяють увагу. Він наповнюється енергією щастя. А потім наступає момент, коли він, наситившись перебуванням зі мною чи татом, проситься сам на підлогу і, як я це називаю, « поспішає до пригод». В цей час я читаю, пишу, дивлюся семінар - тобто приділяю увагу собі, наповнююся тим, що особисто мені цікаво і потрібно. Погравшись на самоті, він знов повертається до мене. І так цілий день. Цілий день перевірок: « Мене люблять?». Така особливість віку, така його потреба. І лиш задовільнивши її, можна говорити про виховування внутрішнього стержня.

Іноді мамам здається, що вони проводять час з дитиною, а самі в цей час сидять з телефоном в руках і лиш підсовують дитині іграшку чи книжку. Я сама інколи себе на цьому ловлю, коли сиджу тут, я ж не свята. В цей момент дитина не отримує маминої уваги, адже її увага в телефоні. Справжня увага для дитини - це повне включення в процес, коли двоє, мама і маля, стають одним цілим і разом щось досліджують.

3. Дотики.

Дотики - це не просто обійми, коли дитина впала чи вдарилася. Дотики - це обійми просто так в будь-який час дня зі словами: « Мама тебе любить», « Мама така рада/ щаслива/ задоволена, що ти у неї є». Дотики - це і прості поглажування. Дотики - це засинати в обіймах мами. Дотики - це погладити пальчики і порахувати їх. Дотики - це у формі гри придумати віршик про очки, носик, щічки, губки, вушка і торкатися їх. Дотиків багато, варто лише підібрати, що вам обом подобається.

Отримавши достатньо уваги в перші місяці-роки життя, дитина росте щасливою і не вимагає тоді негативної уваги до себе.

Всі ми родом з дитинства. І за умови щасливого дитинства так звана « підліткова криза» не наступає. Чому? Тому що в підлітковому віці вилазять нагору всі промахи у вихованні в перші роки життя. Підлітки просто вертають нам те, що отримали колись самі - ігнорування прохань, не звертання уваги на наші бажання, потреби в підтримці, емоції та почуття, особливо переживання, коли дорослі думають, що дитина переживає біль, страх, чи інші нересурсні емоції “по-дитячому” і кажуть, та це пусте, що ти таке дурне думаєш, переживаєш, боїшся, “ну що ти як баба”... в дитини зламалась іграшка, сльози, біль втрати, вона реально переживає почуття втрати по-дорослому....детальніше напишу про це напевно іншим разом, якщо ви захочете цього. Вам цікаво? :)

Якщо ваша дитина зараз погано поводиться, то спершу варто задуматися, чи те, що вона робить дійсно є поганим чи це просто особливість віку. Для цього краще всього перепитати у когось. Якщо ж поведінка є дійсно неналежною, то задумайтеся, яка потреба дитини не є задоволенною, і спробуйте дати їй це: слово, час, дотик. У кожної дитини своє мірило задоволенності потребою. Спершу вам може здаватися, що скільки не давай, все мало. Але горщик в кінці- кінців наповниться. Це просто. І не потрібно тоді ніякого психолога.

Хочу вам сказати, що я зараз оце пишу, і ще більше це усвідомлюю. Отже пишу і для себе😉

Дякую усім, хто мене читає, хто мене надихає, хто мене оточує і вчить...

Я бажаю всім щастя😇

#женапсихолога #моймужпсихолог #мамасына #мамаблогер #психологиясчастья #детскаяпсихология #яжелаювсемсчастья