Потрібно просто виговоритися. А нема кому... Я просто на межі уже. Від чоловіка підтримки взагалі нема. Ніби і хоче щось сказати, ніби старається, старається допомогти щось по дому чи з дитиною. Але це тільки після того як я 100 раз скажу. А потім як допоможе, то реально краще б взагалі не брався. Я цілими днями сама з дитиною, в чотирьох стінах,зношу візок по сходах вниз-вверх (3 поверх), іноді ще й продукти мушу купляти і нести в рюкзаку, бо чоловік постійно на роботі. Фізичних сил уже нема. Постійні болі в попереку. Шукаю няню хоч на кілька годин, але поки нема результату. Шукаю, бо відчуваю, що вигоряю, більше нема сил. Зриваюсь на дитині ні за що😭 потім себе картаю. Коли чоловік приходить з роботи, замість того, щоб проявити ініціативу мені якось допомогти, сідає і втикає фільм🙄 вже як прошу, щоб подивився за дитиною, то вже робить вигляд, що з дитиною, а сам в телефоні - ігри грає. А я не йду нікуди гуляти, я йду на кухню щось готувати чи прибирати. А дитину з ним тепер залишати взагалі боюсь, бо вона вже кілька раз, коли з ним вдарялась головою. Ніби і не сильно. І зі мною теж буває вдаряється, падає, бо встає, пробує ходити. Але сьогодні була остання крапля: поставив їі біля холодильника, вона любить гратись магнітами, а сам втикав гру в моєму телефоні😐 вона падала і вдарилася об кут холодильника. Не сильно. Але я дуже злякалась і дуже взбісилась. Вихопила свій телефон і сильно шпурнула об землю. Я так кричала, в мене просто почалась істерика. Дитина навіть забула плакати.
Дівчата, мамочки, я просто більше не можу.... Він пішов в кімнату і каже: "Та вона навіть не вдарилась". Ліг і спить. А я далі з дитиною, пишу і сльози котяться. Я їі дуже люблю і я не знаю, як можна так не хотіти їй приділити час. Якщо я кудись виходжу, я лечу додому, бо дуже скучаю.
Але я так втомилась.... Просто хочеться зникнути. Але на кого я залишу свою крихітку.... ?😞
Дякую тим, хто дочитав до кінця...
Поговоріть зі мною...