А не про дітей? :

Написано кілька тижнів тому...

Сьогодні мені стільки то стільки то, Д Н, йома йо. Але коли ти лежиш в палатці, чуєш прибій моря, і спів цвіркунів., в унісон з сопінням коханого, приходить розуміння того, що те, там в Столиці, скажене гасання - рутинить нас, ми маємо все встигнути ( вспіти), режим, розклад.....так мина життя, в забутті - мрії, забуті прагнення. Без ритму, чуєш себе, все не несе таку важливість, патла в космос- заземлення)))

Після останнього ( заземлення) з'явився син)))

Не має свободи....навіть слово рутина і те набридло, не хочеться чогось хотіти і нічого не хотіти теж не хочеться, бо ти тоді не в тренді....ну полінувався пів дня і все знову на рейки і в шеренгу....а де світло?(ти ніби Ів світлі, просто в похмурому))))ми якісь робокопи, копкоп кап кап, дощ

Світло в легенях аж розтискає їх, і цей м'яч в животі такий великий....такі відчуття зараз. Я росту, чи вже доросла)? Можу втнути щось, чи вже ні? Щаслива, чи не можу собі дозволити?

Щаслива, бо повна- наповнена)) тобто, ну світлом у легенях- фізично чую це.

Не хватає Дори(собаки), вже . Тупо так.