Колись, як я ще тільки мріяла про дитину, я планувала бути ідеальною мамою. Читала різні книжки, дивилася передачі і глибоко занурювалася в питання раннього прикорму.

Звичайно ж я знала все і трошки більше про догляд і виховання дітей. Та я б могла даже виростити ціле покоління супер людей… в своїх думках.

Звичайно ж я краще знала як тим мамам, які вже народили виховувати своїх дітей. Я неустанно ділилася своїми академічними познаніями з раннього прикорму. Я розказувала їм, про особливості раннього розвитку і про благодійний вплив карточок домана в тримісячному віці майбутнього генія. Та шо там, я могла отак посидівши за паперами на роботі прийти до подружки і устроїть показове виступлєніє — «навєдєніє стєрільності в помєщєнії з дєтьмі». Ех, якою ж я була тоді мамашкою.

Я осуждала. Я от бачила дівчинку в сквері яка поклала голову на ручку коляски і задрімала і думала про неї, " от же ж ледацюга, та пішла б погуляла, актівность спорт, сидить дома, нічого не дєлає...".

Ой, скільки я разів думала про те, що так не можна говорити з дитиною.

І отак не можна.

І вобще, сидиш дома, іди розвивайся рости над собою.

А бєрємєнні, хіба вони знали як виношувать? Я знала лучше за них! І про спорт для вагітних і про саморозвиток, і про позитивізм і вообще про все на світі.

Мабуть би отаким гамном я і надалі була, якби Бог не дав мені таку непросту вагітність. Замість саморозвитку, перші три місяці я хотіла спать, ригать, шоб мене ніхто не трогав, тобто взагалі не торкався. Я була як електричний скат. Зле вираженіє ліцца і бажання гірчиці, мяса і спать і ригать, причом одночасно. Далі коли всі ідеальні мами озадачуються пренатальним розвитком плоду і всякими техніками йоги, я думала як виспаться, як не провтикать роботу і «какого *** я сюди прийшла?! ». Потім я взагалі перетворилася на Лінкор «Амєріка». Взуться? То ніжній брейк. Іноді, якщо мені треба було до лікаря на 14:00 то чоловік до роботи взував, вдівав мене і я отак і жила взута і вдіта до його повернення. Єдиними моїм бажанням було лежать, ригать і плакать і спать трошки більше ніж уривками по 3-4 години.

Вже тоді я почала здогадуватися про особливості ідеального материнства. І якось я лізла лінкором амєріка по снігу, мене гамселили внутрі по печінці, мені розтоптували сечовий міхур, по пиці котилися сльози безсилля і тошноти.

Коли акадєміки бєрємєнності пишуть про радість і святість вагітності, і про те що це буде найщасливіший період у вашому житті, то вони трохи преувілічують. Бо у мене особисті спогади про вагітність — тошнота і страшенний переляк за оту зернину в мені.

А що ж потому?

А нічого. Ідеальне материнство кончилось тоді, коли воно отаке маленьке, розсмоктало твої пишні і колись красиві груди до крові. Коли ти не спиш три доби, і воно плаче. А ти вдома сам, і ти не можеш нікому втикнути дитя на руки і сказати, «тепер твоя черга, я піду трохи поплачу у ванній». Тоді якоїсь миті я зрозуміла, що стою над дитиною і реву голосніше чим вона і кричу «доця, скажи, ну шо ти від мене хочеш? ».

Ніхто тоді мені нічого не сказав. Ще довго з молодою мамою ніхто не говорить. Її не існує. Вона обєкт, який рахує акти дефекації, вона ходячий борщ і второє і кампот. Її інтереси, її думки, її бажання ще довго нікого не цікавлять. Я памятаю як спитала подругу після народження дитини, «як ти сама, як ти себе почуваєш, що тобі хочеться, що я можу для тебе зробити? ». У неї блищали сльози і вона сказала, що я перша її про це попитала, що з другого триместру ніхто цим не цікавився.

А ще отак, поклавши руку на серце, хто з чоловіків скаже, що швидко справився з усіма заморочками і швидко повернулися до активного статевого життя? У нас же не прийнято, щоб психолог говорив з родинами де малі діти. І отак мама і татко живуть, як партньори по бізнесу, сплять втрізних кімнатах, і потім мама якось підходить до дзеркала і бачить не красуню Анєчку, за якою кипятком стяв весь клас, а борщ з кашою, в яких плавають фрукти з кампоту, від якого пахне «дєтскім стулом » і отрижками. Бо Анєчки уже нема, про неї всі забули. Бо секс то розкіш в управлінні часом. Бо як же займатися сексом, коли там отето всьо і пролізла голова твого розумацького сина. І книдки пишуть, про діагностіку по цвєту какашок, але ні слова про маму, як про жінку, ні слова про її потреби ф бажання, ні слова про страхи молодого батька.

Так от після народження, ти живеш як в тюрмі. Бо вийти десь далеко з дому то серйозна проблема, якщо ви з коляскою то взагалі кабзда. Пандусів немає, зїздів з тротуарів в більшості своїй теж, власники авто, запаркувавшись лишають прохід для дістрофіка. На всяких культурно массових хернях вам теж не раді, бо «ваш рєбьонок плачет і возможно даже может усраться». Я колись пішла в парк погуляти, дитина заплакала, я вирішила її погодувати, пішла в найдальший кут, прикрила пеленкою і годувала, повернувшись до всіх спиною. Ох шо ж тут почалося… «Женщіна корміт грудью. Піздєц, піздєц, піздєц „(с). Суспільний осуд був такий, ніби я там не годувала дитя 3 місяців, а занімалась ізвращонним сексом з множеством мужчин. Та пяний мужик, який валявся на березі ставка з голою сракою менше викликав суспільного осуду, ніж моє кормлєніє, де і грудь і дитина були надійно прикриті.

Ну і поради відусіль, чего ви качаєтє? чего ви нє качаєтє? ви і в школу в пампєрсє?

Я звичайно ж читала комаровського і знала, що дитина має спати окремо і всьо такоє. І я хотіла ж бути ідеальною мамою. І бігала щоночі, як в жопу ранєна. І отак не спала кілька місяців майже зовсім, а потім… потім в мене почалися слухові глюки. Реально глючило. І тоді я знову забила на ідеальне материнство.

Всі ж знають що дитину треба готувати тільки свіжим і корисним. І я ж стрємілась до ідєальної мами. Я вставала пораньше готувала пюре з броколі, пюре з кабачка, що я тільки не витворяла. І потім я як ідеальна мама намагалася нагодувати цим дитину. Там і караблікі літали і самальотікі плавали, а пюре оте закономірно випльовувалося мені в волосся, на стіни і в ліцо. Дитина воліла орать від голоду ніж їсти оту гадість. Якоюїсь миті, я здалась…

А ще ж от треба дітям все свіже, ніяких розігрівань, правильно ж?

Я і варила щораз свіже. і якось отак виявилось, що на кухні стоїть чотири свіжоприготовані страви, а дитина оре і просить вчорашнього борщу.

Отут я і змирилась із своєю неідельною мамськістю.

Бо подумала що дитині і всім оточуючим буде легше, якщо я матиму сили на посмішку, якщо я не стоятиму на кухні весь день а намалюю з дитиною величезного крокодила.

І я зараз прошу вибачення у всіх мам, яких колись засуджувала за не так прибрану хату, за кашу замість суперполєзной цвітной капусти, за те що вони спали поряд з дитиною за все. Дівчата я була не права.

А ще я щиро захоплююся тими татами, які знаходять сили в собі не тільки займатися дитиною і роботою, а й приділяти достатньо уваги дружині. Мужчини, кожен ваш комплімент і поцілунок, це плюс десять до сили, плюс двадцять до винослівості і плюс сто до краси.

І все таки в материнстві треба бути щасливою, а не зациклюватися на кимось вигаланих ідеалах.

У мене все.

Автор Татуся Бо