Я пишу це все, щоб ми зрозуміли одну просту річ, головна причина наших проблем це недовіра та відсутність батьківської любові, іноді ми думаємо, що дитина знає як сильно ми її любимо, та це річ яка сама собою не розуміється, уе те, що потрібно показувати щодня, і тоді не бути ранніх шлюбів, післяродових депресій і т.п. бо ми завжди будемо знати що нас є кому підтримати. А поки залишається сподіватись на психологів які пояснять нам, що ми у цьому світі недарма та нас є кому любити)))

@nashechudo87 я маю надію, що уже наше покоління буде дивитись на такі речі з буденністю, адже у цьому немає нічого поганого. Кожна людина у різні періоди життя запутується і психолог потрібен щоб допомогти розібратись у собі. По суті він виконує роль батьків, які так і не знайшли підхід до своєї дитини. Багато в чому винне пост радянське виховання. І навіть зараз ми ведемо не відкриту війну з бабусями та дідусями, які завжди знають "краще", і саме це не дозволяє нам ширше дивитись на світ, бо замість радості материнства ми чуємо речі які до глибини серця нас ранять, іноді це щось банальне, на що б у звичайному житті ми і не реагували, та гормони, зміна життя, ще не ясність що тебе чекає, переживання за свою дитину викликають у нас незрозумілі злісні, водночас ображені почуття.
Для себе я вирішила, що психолог це не стидно, це потрібно!!

@elen_18 Я когда забеременела, у меня первой реакцией почемуто была неуверенность и страх, хотя нашу кроху мы ждали два года. И это не зависит от возраста, социального положения или климата в семье. Каждая из нас это прежде всего отдельная личность, которой нужно чремя чтобы свыкнуться с новой ролью в жизни, принять новые обязанности и ответственность. Не бывает, сразу при виде двух полосочек на тесте(хоть и очень долгожданных) чуства всепоглощающей любви и полной отдачи. Огромную роль конечно играют родственники которые рядом после рождения. Ведь в нашем обществе почему то до сих пор дико обращаться за психологической помощью когда она действительно нужна. Очень жаль, а ведь много семей могли бы сохраниться будь по другому...

@elen_18 Вы умничка! На такой молодой возраст вы очень мудро и здраво рассуждаете! Пусть у вас все будет хорошо!🤗🌷

@nashechudo87 депресія пройшла, звичайно бувають негаразди, але це лише від втручання наших родичів. Тому ми поговорили і вирішили, не розповідати нічого мамам і бабусям, у нас прийшла стадія довіри, ми не боїмось поговорити, також були розмови про інтимні проблеми.
Нам довелось багато пережити за ці три роки, у мене знайшли проблеми по жіночому, тому зараз вагітність була необхідністю. Зрештою чоловік дуже радий такому "подарунку долі".
Для себе зрозуміла, що найголовніше це терпіння та відкритість, не потрібно соромитись підніма які-небуть теми, потрібно сміло та відверто обговорити все!! Тоді жити стає легше. Головне довіра, навіть у сексуальному плані є проблеми поки немає довіри один до одного. Так навіщо все тримати в собі. Я по своїй природі не однолюб та не прив'язуюсь до людей тому я не ревную та не боюсь відпустити. Вважаю, що краще одразу висказати всі образи, та зрозуміти потрібні ви одне одному чи ні.

А мне интересно как у вас сейчас климат в семье? Прошло все время депрессии или еще есть остатки?

Мені зараз 21.В мене син якому 6 місяців і мене також навіюють часом дипресії. Але я рада що все склалося саме так. І на даний момент саме головне здоров'я сина. Я думаю що зі мною багато хто згодиться.

Совет классный, но не для той аудитории, боюсь, тут всем уже поздно))) (это шуточка такая) А если серьезно, очень понравился ваш пост, хорошо написан

@elen_18 понимаю, я бы тоже не была готова, мы с мужем очень хотели ребёнка, но не получалось сразу, и потеря была и разочарование, боль, поэтому, когда случилась удача, я уже не могла позволить себе подобные мысли и честно говоря меня и не тянуло, я была уже взрослой дамой)), оставила на время хорошую работу, но через год вернулась, хотелось уже активной жизни, да и финансово вопрос стоял тогда остро, а сейчас я вообще растворилась в детях ибо быть хорошей матерью это тоже своего рода карьера, пусть для многих менее заметная и привычная, тем не менее это огромная работа, которую мы проделываем каждый день, и когда-то оно таки даст свои плоды, конечно, необходимо находить время и для своих женских штучек и для общения с мужем, но дети растут очень быстро и при желании всё это можно успешно объединять...

Прочитав вашу историю я где то увидела себя, я с мужем с 18 лет, в 18 с половиной я забеременела и в 19 родила. До встречи с ним я вела активный образ жизни, но после рождения ребенка мой новый статус мамы мне этого и много чего мне хотелось мне не позволял. Я думала что это навсегда, я обречена быть куховаркой с кричащим малышом, в то время как мои подруги отдыхают. Первые год два мы очень ссорились я уже хотела разойтись, но видимо чувства друг к другу нас удерживали. И не давали трудностям нас одолеть. Шло время, сынок рос) и стало все налаживатся , мы стали как прежде проводить больше время вместе, выходить и выезжать куда то, и вот у нас уже второй сынок)) и мы вместе уже шестой год) и я знаю что ето временные трудности которые мы переживем снова, и будем счастливо жить дальше) очень счастлива что мы тогда это пережили

Я родила в 29, и после родов ощущала то же самое. И сейчас. Так что не в возрасте дело

@annakorr я одружилась в 17😂 і з іншого боку мої діти будуть дорослі а я буду молода, та психологічно у цьому віці це було рано.

В 20 лет, да всё только начинается, вы очень молоды, всё впереди, мне бы ваши годы😌