post image

Продовження ліричного відступу #моянемояісторія

Коли я сиділа обпершись біля стінки і гірко плакала, сама не розуміючи чому, адже я двадцять років жила без нього і не згадувала навіть, раптово подзвонив знову домашній телефон. Я здивувалась, бо зазвичай ніхто на цей телефон не дзвонить, а тут такий ажіотаж в один день.

"Привіт, як справи?" пролунало з того боку. Це була моя мама.

"Все ок 👌" швидко на автоматі відповіла я. В цю мить на якийсь час запанувала тиша, видно, що їй важко було підбирати слова, і взагалі починати цю тему.

"Він дзвонив?"

"Дзвонив" нарешті зрозуміла я звідки у нього мій номер.

"І ви поговорили?"

"Поговорили"

"І що?"

"І я його послала туди, де він був двадцять років"

"Так не можна, ти повинна з ним поговорити"

"Кому повинна?"

"Він хоче з тобою поговорити. "

" І що, він вирішив заповісти мені спадок?" Сміх по ту сторону телефону.

" Ні, навряд. Але нам від нього нічого не треба. "

" Це тобі не треба, а мені може якраз треба квартиру побільше і машину. "😌

" У тебе все це буде"

" Я знаю, але хочу на халяву "

"На халяву нічого не буває! "

" Про що мені з ним говорити?"

"Про що хочеш"

" І що, можна питати будь що?"

" Так"

" Ну ок, тоді поговорю. "

" І що ти його хочеш спитати? "

" Як він міг зраджувати дружині? "

" Так не можна! Це твій батько! Я його пробачила"

" А я ні "

І саме в цей момент я зрозуміла, що мені дійсно є що йому сказати, адже я дійсно не пробачила йому своє дитинство без нього, не пробачила за те, що я була постійно у когось, лиш не з сім'єю, за те, що у мене фактично сім'ї не було, і за те, що його теж не було поруч, коли він так був потрібен.

Я поклала слухавку, і ще довго перебирала в думках спогади про нього та плакала.

Десь через два тижні ми були в гостях у мами на якомусь святі. Знову подзвонив домашній телефон, мама взяла слухавку і щось щасливо щебетала по телефону, я не вслухалась в що. І тут вона передає слухавку мені.

"З тобою хоче поговорити"

"Хто?"

"Твій тато"

І знову щось закалатало всередині.

"Привіт!"

"Доброго вечора"

"Як у тебе справи?"

"Добре! А як у вас, совість не мучає?" І відразу я почула коментар мами "Аня, так не можна!". Але мене дико бісила ця ситуація, що вони щось домовляються за моєю спиною, що моя мама сидить і слухає кожне слово, що я скажу, що він так самовпенено дзвонить через купу років, і вона так з ним мило щебече по телефону, ніби й не було цих років.

"Ні" почула я у відповідь в слухавці .

"Зухвало одначе! Зраджувати дружині, кинути доньку, і зараз навіть совість не мучає!"

Тут моя мама стала червоніше буряка і щось кричала типу "так не гарно" , забираючи слухавку із моїх рук.

А я лиш почула в телефоні відповідь.

"Я ні в чому перед тобою не винен, спитай у мами. " Моя рука сама відпустила слухавку і мама її забрала, сказавши щось йому, вона швидко поклала її теж і дивилась на мене такими очима, наче я її в гамні обмазала, а у мене в голові продовжувала лунати фраза " я ні в чому перед тобою не винен, спитай у мами", я ніяк не могла її зрозуміти, але спитати у мами так і не наважилась, а з татом більше можливості поговорити не випало.

Він більше не подзвонив. Мама казала, що це був вечір перед важкою операцією на серці, після якої, коли він відійде , він обов'язково приїде і ми з ним ще поговоримо. Але він так і не приїхав. У мене в однокласниках ще якийсь час в гостях з' являлись люди з закритими акаунтами з того краю, де він зараз живе ( чи жив), але написати їм чи переглянути інформацію про них, я не могла. Тому закрила і свій акаунт для перегляду. І більше до мене ніхто не заходив.

Я пару раз через пошук по прізвищу намагалася знайти його сина, бо за словами мами, він розказав лише йому про мене, але з таким прізвищем в його краї в Росії дуже багато людей, а імені сина я не знаю. Намагалася також знайти його самого чи доньку, яка також має дитину і живе в Києві. Але так і не знайшла. Не знаю навіщо я взагалі шукала, скоріш за все мені хотілося запевнтись, що операція пройшла успішно, і що він не помер, і що я йому не перед смертю наговорила стільки гадостей. Ось такий от у мене татусь, у нього совість не мучає, а моя не дає мені покою до сих пір. Не хочеться думати про те, що його вже нема на цьому світі, а я до сих пір йому не пробачила! 😢

Ось такий от ліричний відступ. Тепер і я розповіла про свого тата @vitaky

Я так обожнюю твої флешмоби, але ніколи не можу нічого в них написати, бо якби писала - ці пости були б сумні і дуже довгі 😕

І ще одне фото з минулого заняття #FunnyEnglish 😆 Захар такий зосереджений на навчанні тут 😊

#мояписанина

27

Комментарии

Ольга Успенская·Мама сына (1 год)

Реву не могу. Очень жаль Вас, жаль что выросли без ПАПЫ. Не знаю как это но думаю что очень больно. Советовать ничего не буду, не имею на это право, но хочу сказать что обиды нужно учиться отпускать. Раковые клетки это наши непрощенные обиды. Простите его. Будьте здоровы

Нравится Ответить

Я вже давно все йому побачила і забула 🙂

Нравится Ответить
Mari·Мама сына (1 год)

Столько осталось не закрытых вопросов. С этим нужно как то ведь жить?

Только душу растревожил

Нравится Ответить
Аня·Мама двоих (1 год, 5 лет)

@hellenichka_dubai в вашей ситуации мать поступает скорее не правильно, я конечно, не могу судить, вообще это сложные моменты, и больше всего жалко детей, которые страдают из-за непонятных амбиций взрослых...очень жаль, что отец не может видеть дочь, нужно всё ровно не опускать руки и если не ей, то ему искать варианты, я так думаю....опять таки всех нюансов знать невозможно, даст Бог и мать обдумает своё решение, изменит отношение, тем более, что не он был инициатором разрыва...отец ведь всё таки...

Нравится Ответить
Аня·Мама двоих (1 год, 5 лет)

@hellenichka_dubai вполне возможно, очень часто женщина сама сжигает мосты, но с другой стороны, Аня росла и можно было бы проделать усилия, увидеть дочь, поговорить, объяснить, понять, мать бы что амбразурой легла что ли? Нет конечно, тут и отец где-то не прав тоже, если бы он действительно хотел поддерживать общение с родной дочерью он бы это делал, всегда можно договориться, кроме смерти)), а так проще всего сказать, мне не давали видится, меня не пускали...это же твой ребенок, твоя кровь, и не важно, что там было с матерью, не пойму я этого никогда, может я чего и не знаю и ошибаюсь, спорить не буду.

Нравится Ответить
Наташа·Мама двоих (1 год, 11 лет)

Напишу свою думку, тільки не ображайся. На місці твоєї мами я вчинила б інакше. Що значить : нам нічого не потрібно і я не заберу ні крихти від твоїх дітей?? Ти теж його дитина і мала такі самі права на його допомогу! І ти права, він винен перед тобою! За те, що його не було поряд, за те, що не допомагав і навіть не намагався! Я б не пробачила! У мене є знайома в такій самій ситуаціі. Батько дитини має сім'ю, але допомагає сину! Дає гроші, купує іграшки, їжу..бачиться з ним. І це правильно! Правда хлопчик знає його, як маминого друга, але він ще малий, важко буде йому пояснити що до чого. Але коли підросте, обов'язково дізнається правду.

Нравится Ответить
Катя·Мама дочки (1 год)

как это он ни в чем не виноват? он то знал, что женат, когда с другой спать стал ( а вообще, у многих нет пап, даже если они в одной квартире живут. увы.

Нравится Ответить
Аня·Мама двоих (1 год, 5 лет)

@ryuliya мы говорим с вами на разных языках, потому как я вижу ситуацию Ани по другому, вы рассказываете про совершенно другие вещи, не имеющие к данной истории отношения, разве что самое самое косвенное...

Нравится Ответить
Юлия·В ожидании первенца

@annakorr какой процент детей в нашей стране, выросших без отца? И тех детей, в которых он фактически есть в свидетельстве о рождении и дома на диване каждый вечер, а практически его никогда не было? В наших постсоветских семьях в 90% случаев "скелет" семьи - это женщина, и без нее все рушится, как и с ней тоже. Просто детей не надо вмешивать в разборки папы и мамы. Самая страшная роль для женщины, на мой взгляд, это роль жертвы - я сама всю жизнь несу свою ношу, пашу как лошадь, чтобы дитятко взростить. Это она мужику может поплакаться в жилетку, а дите при чем? Дите - это счастье, и в тот же момент уже отдельная личность. Зачем ребенку тянуть карму мамы на плечах через всю жизнь?

Нравится Ответить
Юлия·В ожидании первенца

@annakorr я сейчас не садистов имела в виду, это уже вы сами в крайности)) к примеру, у семейной пары появился второй ребенок, и младшего они больше любят, чем старшего. Поверьте, даже на этой безобидной почве, дети ростут в таких комплексах, шо мамадорогая

Нравится Ответить
Аня·Мама двоих (1 год, 5 лет)

@l0llipop может у мамы, есть какие-то контакты или связь, как можно его найти, или она тоже все концы в воду...

Нравится Ответить
Юлия·В ожидании первенца

@annakorr поверьте, есть такие полные семьи, что ужас, как вообще оттуда дети маньяками не выходят)) у автора, слава Богу, все хорошо - мама, которая ее любит, авось и с папкой найдут общий язык

Нравится Ответить
Юлия·В ожидании первенца

@l0llipop какая вообще разница - знала/не знала, это их отношения, зачем смотреть на ваши с отцом отношения через призму их отношений (все равно как было на самом деле вам никто правду не скажет). Если он позвонил, значит сделал усилия над собой, значит хочет покаяться, это уже подвиг для него. Вам любой психолог посоветовал бы встретиться с ним и все выговорить, высказать в лицо. Или роль жертвы вам больше нравится? Тогда да, можно тихонько сидеть и хникать под плинтусом.

Нравится Ответить
Аня·Мама двоих (1 год, 5 лет)

@ryuliya если женщина думает, что все мужики козлы, то проблема не с мужиками, а с женщиной на самом деле...

Нравится Ответить

@viktoria.vi так, вона в цьому плані молодець. Мені завжди важко давалося прощати. І навіть, коли здавалося, що я цю ситуацію відпустила давно і пробачила, ось в такі моменти як цей дзвінок по телефону, розумію, що насправді не пробачила 😢

Нравится Ответить
Аня·Мама двоих (1 год, 5 лет)

@ryuliya там была другая ситуация, почитайте сначала...у меня нет обиды на родителей, все обиды я уже давно простила и отпустила, и они мелочь по сравнению с тем, что переживает автор, когда живёшь в неполной семье...и всю жизнь без отца или матери...а то, что вы описали это другая история и да, такое тоже есть и вы правы, но не в данном случае....

Нравится Ответить

@ryuliya я про те, що якби ви читали історію, то б знали, вона не знала, що він одружений. А коли дізналася, вигнала і його не бачила. Мені все дитинство розповідали який він добрий, готовий допомогти, відданий роботі, виконує свій обов'язок, тому поки не приїздить. І ніхто образ не нав' язував.

А тепер прочитайте свій коментар, і поясніть до чого цей ваш текст? Я не проти нічиїх думок, але ваші взагалі не в тему до того, що було насправді

Нравится Ответить
Viktoria·Мама сына (1 год)

@l0llipop, вот это любовь была! Знаете, не каждому в жизни дано любить. Мама счастливая что испытала это чувство и у неё есть вы! Она простила и шла вперёд.

Нравится Ответить
Юлия·В ожидании первенца

@l0llipop я читала, если вы против мнений других людей, против иного мнения, зачем тогда здесь размещать? Я вас не чем не обидела, посмотрите на ситуацию с другой стороны, боль и обиды разрушают человека, вот, собственно, что я имела в виду.

Нравится Ответить

@viktoria.vi а я, напевно, боюсь почути відповідь. Бо все, що я знаю, знаю лише з її щоденника. Ми ніколи на цю тему не говорили, а якщо я питала, чула, що " він гарна людина, просто ми зустрілися занадто пізно.."

Нравится Ответить

@annakorr Дякую, сонце. Але інколи, в думках проскакує те, що раптом його вже нема, а я так говорила в останню його ніч. Не так я уявляла розмову з ним. І якби він не об'явився, мені було б значно краще

Нравится Ответить
Viktoria·Мама сына (1 год)

@l0llipop, я б уже точно выпытала ))) мама молодец что простила. Это сложно.

Нравится Ответить

@ryuliya Якщо вам не важко, прочитайте історію спочатку, бо вона повна протилежність вашим словам. І не судіть людей по іншим чи собі, не знаю... 😬

Нравится Ответить

@viktoria.vi не знаю, після цієї реакції зі слухавкою я не наважилась спитати у неї це. Я лиш питала, чи він ще дзвонив. Вона сказала, що ні.

Нравится Ответить
Юлия·В ожидании первенца

@annakorr про боль понимаю, но даже у каждого ребенка, у которого полная семья, есть своя обида/боль на родителя. Я о том, что сначала наши женщины принимают женатых мужчин, типа люблю не могу, рожают от них детей, потом же этим детям внушают эту боль - папка нас бросил, я сама всю жизнь тяну все на себе, мужики все козлы. Это ужасно. Нельзя требовать от человека любовь и нельзя ее навязывать.

Нравится Ответить
Viktoria·Мама сына (1 год)

Он же сказал спросить у мамы... может мама что-то не договаривает? Или это он про то что хотел уйти с той семьи к вам, а мама не допустила этого?

Нравится Ответить

@ryuliya Можливо, тому що це була перша розмова за стільки років, і я не очікувала на неї, і за мене говорили емоції. І моя мама не знала, що він одружений, і перед тим, як таке писати можна б було хоча б прочитати саму історію. І вони не спілкуються більше, то була і її остання розмова.

Нравится Ответить
Аня·Мама двоих (1 год, 5 лет)

Ань, прости и отпусти тебя ни за что не должна мучать совесть....!

Нравится Ответить
Аня·Мама двоих (1 год, 5 лет)

@ryuliya я не думаю, что это упрек, это скорее детская обида и боль, трудно понять и почувствовать тем, кто этого не пережил и не переживает до сих пор в сердце, может быть если бы отец проявил большую инициативу и попросил хотя бы прощение у дочери, ведь дети не виноваты ни в чём, они на свет не просятся, ведь ей всю жизнь его не хватало, я очень понимаю автора...это очень всё тяжело и это откладывает отпечаток на всю жизнь.

Нравится Ответить
Таня·Мама сына-младенца

Аналогично,общалась в 20 лет ,раз с отцом,приблизительно в том же тоне, на эту тему....

Его слова:" что я мамына дочь, что все в жизни взаимосвязано,что он рос без отца и поэтому и я"...

Просто ноу комментс,честно я немного даже обрадовалась после этих слов,что его не было в моей жизни.

Нравится Ответить
Юлия·В ожидании первенца

Сейчас меня забросают помидорами, но не могу промолчать - зачем упрекать вообще родителей, я понимаю, что иногда нет сил себя сдерживать, и очень хочется, НО - этот мужчина для вас изначально чужой человек, хоть и отец генетически. Эти фразы типа - зачем изменял жене и тд...а зачем тогда ваша мама с ним встречалась, если он женат??? Они все равно будут общаться, это их отношения, зачем упрекать? Тут либо принять папку какой он есть, либо нет. А вообще - родных людей много не бывает.

Нравится Ответить