Знаю, я вас замучила своїми постами про кохання😉

Але сьогодні такий же день, love in the air літає, тому тримайте ще один, зі свіженького!👇😘

Кохання……Усі так про нього багато говорять, пишуть у соцмережах, форумах, блогах, дають один одному поради, скрізь можна побачити смайли з сердечками, цьомчики, фрази «ван лав», але, мені здається, мало хто насправді знає, що це почуття означає! Та й я, напевне, не так давно зрозуміла його справжнє значення!

У мене є подруга, у якої, що не відносини, то кохання. Кохання на тиждень, кохання на місяць, кохання, на рік, а потім, що? Знову кохання на тиждень? То чи кохання це взагалі? Можливо, це захопленість? А може банальна нехватка сексу?

А є знайома, яка в свої тридцять з гаком років до сих пір сама, тому, що вважає, що її кохання пішло, це була любов з першого погляду, точніше з першої шкільної парти, за якою вони сиділи. Вони просиділи за нею десять щасливих років, але перед випускним вони посварились, він запросив іншу на бал, і більше вони не бачились. Вона про нього нічого не знає, але упевнена, що то  було перше і єдине кохання на все життя.  І що серйозно? Ось кохання на все життя, і гордість не дозволила вам бути разом? А можливо то не кохання було зовсім, а закоханість, захопленість, пристрасть, є стільки почуттів, щоб описати такого роду відносини, але більшість чомусь ліплять кліше «кохання».

Розмінявши третій десяток свого життя, а точніше перебуваючи на його завершальній стадії, я можу ствердно сказати, що кохання в житті буває лише одне. Так, воно може бути першим коханням, пронесеним крізь все життя. Це може бути й нерозділене кохання, коли людина, нажаль, не відповідає взаємністю. Воно може бути пристрасне і шалене, або тихе, спокійне і ніжне, або обидва варіанти, але на різних етапах. Воно може складатись і з захопленості, або пристрасті, і плавно перерости в кохання, але кохання в захопленість не переросте ніколи. І захопленостей,  і уподобань, і пристрастей може бути безліч, поки не зустрінеш свого єдиного, але ніколи не може бути другого кохання, після першого, так само, як і третього та п’ятого.

Я так само як усі дуже часто промовляла чоловікові слова «люблю тебе», не віддаючи  уваги змісту цих слів. Але одного літнього ранку, коли у нього різко заболів живіт, і вияснилось, що це апендицит і час іде на лік, потрібна термінова операція, протягом  двух-трьох годин, інакше він може лопнути, я зрозуміла, що насправді ці слова значать для мене! У мене на руках мала дитина, яка хворіє бронхітом, старший син, якого треба забрати зі школи, і чоловік, який збентеженими очима дивиться на мене, і в його очах страх! Мені цей вираз обличчя дуже знайомий,  зазвичай таким поглядом на нього дивлюсь я, у всіх життєвих труднощах, а він мене в таких випадках міцно обіймає, і вирішує усі проблеми! Тут вперше я зрозуміла, що вирішувати щось потрібно мені самій, і це страшенно важко, бо лікарень та лікарів я боюсь більше ніж маньяків. ;-)

За декілька хвилин, бо годин у мене не було, я знайшла чудового хірурга в найкращій клініці Києва, забронювала палату і це все по дорозі додому, де потрібно було зібрати речі. Я попросила брата, щоб він нас відвіз у лікарню,  щоб мати можливість поїхати з коханим до лікарні, лишивши старшого на подругу, а меншого прихопивши з собою!

Коли ми приїхали в лікарню, на нас вже чекали, операційний стіл і палата люкс були готові, чоловіка оглянули, зробили термінові аналізи, потім підготували до операції, прийшов анестезіолог, який вколов моєму чоловікові, щось таке, що він почав провалюватись в царство Морфея. Зав відділенням хірургії, який і мав проводити операцію, заспокоїв мене, що вона буде тривати не більше пів години, і ми можемо з малечею побути в палаті. Я була на диво спокійна, можливо, тому, що палата була схожа на номер, а не на палату, а вид з неї на чудовий сосновий ліс, через пів години прийшов лікар та сказав, що операція пройшла успішно і за десять-двадцять хвилин чоловіка привезуть. Ми зможемо побути трохи часу разом, поки він буде відходити від наркозу, а потім доведеться їхати додому. Це я і так розуміла, бо малечі спати в лікарні не добре, та й вдома на мене чекає син. Минуло двадцять хвилин, а чоловіка не привозять, тридцять, сорок, п’ятдесят, я вже починаю хвилюватись, тут в палату заходить лікар, здивованими очима дивиться, що чоловіка нема і біжить в операційну. Я біжу за ним слідом, лишивши дитину в палаті. Хвилини, які я простояла біля операційної, в яку мене не пустили, здавались для мене вічністю, я подумки молилась усіма молитвами, які згадувала, хоч до цього мені здавалось я не знаю жодної, я ридала, прислонялась до дверей, щоб хоч щось почути, мене тіпало, трусило, я знову просила Бога про допомогу, подумки обіцяючи йому змінитись і бути кращою для свого чоловіка, і ще даю безліч дуже особистих обіцянок, знову прошу, знову плачу…..І тут відкривають двері і я бачу ЙОГО, стомленого, замученого, видно, що йому боляче і погано, та він ЖИВИЙ, і це саме основне. За ці секунди часу, що його везли від операційної до палати, я йшла поруч з ним і дивилась йому в очі, але у мене перед очима була інша картина….Перед моїми очима пронеслось усе наше життя як одна мить, знайомство, дружба, побачення, захопленість, проживання разом, закоханість, одруження, КОХАННЯ, вагітність, народження дитини, подорожі, смішні моменти та історії, знову вагітність, знову народження сина, його слова в пологовому будинку, і ось цей момент, лікарня, палата і ВІН, такий замучений, такий рідний, такий КОХАНИЙ!!!! І хоч я страшенно боялась лікарень, хвороб, операцій, крові, і переживала, як воно буде, доглядати за чоловіком, якщо я боюсь на нього глянути – я ні секунди не думаючи прислонилась до нього і не відпускала весь положений нам час.

А по дорозі додому, в машині брата, я всю дорогу ридала, від ЩАСТЯ, що все добре, що він ЖИВИЙ, що він зі мною. Приїхавши додому я написала смс «Кохаю безмежно», тепер вже з повним розумінням, що таке КОХАННЯ! Це тоді, коли ти готовий віддати своє життя в замін, аби лиш ВІН ЖИВ!

#жабка-царівана🐸 #мамадвох #мамавогонь