короче девочки... настроїлась я написати про свої роди. це був кошмар. і я мабудь ніколи його не забуду. ..... 30 червня ми поїхали на осмотр так як я трохи перехожувала, ПДР мені назначали на 25-27 червня. я взагалі думала що раніше рожу. ага, не тут то було. короче, ми приїхали, почекали доктора, вона прийшла, там зробила свої діла, і бігом почала всих хто на осмотр загалять в смотровий кабінет, я була дико в шоке. там було около десяти человек. і я відітелі перед всима ними должна була вилазити на крісло. ну ладно, всі ми жінки. там видно нічо не було, бо вони стояли заді. бігом з переляку наче посадили мене на те крісло, каже рослабся, тіки хотіла рослабитися як вона резко запхала свої пальці в промежность, реально, було больно. каже в тебе є розкриття, сьогодні їдь в роддом. поиім послухали сердечко доці, все ок. короче вихожу з кабінета, все доложилп мамв. їдемо додому, миюсь, збираюсь і їду. положили мене в палату, оформили. жду... я поясниця і низ живота після неї почала еле нити. палата одиночна, туалет, слава Богу, рядом, душ гарячий круглосуточно. хоть шось радує. разів 5 ще провіряли відкриття, і воно стояло на місці. і ще доктор сказала, шо нема того відкриття шо вона думала. думаю ,,даааа,, то зачем я їхала?,, вночі я спати номально немогла бо сильно поясниця нила. на утро прийшла доктор, провірила мене, нічо, пробила пузиря, і пізніше поставили окситоцин, схватки були ужасніші і ужасніші, зі мною була мама. я єле видержувала, немогла найти собі місця, з капельницею по всій палаті ходила. Боже, як вспомню, аж дурно стає. короче, десь у 12 часов дня мені доктор відкривала шийку вручну, і я орала як сумасшедша, умаляла прекратити, вся больниця мене мабудь чула. ненавижу гінікологів. перевели мене в родзал. там ще немало я помучилася. умирала. думала реально в обмок впаду. і так і остануся. я всих подробиць не пишу. бо ще є девочки, яким родити. шоб ненастраюлися на погане. подивилась вона мене ще. і сказала вилазь на крісло. кстаті мене тужило, але не в попу, а іменно я відчувала як шось є там у влагаліщі і хочеться видути його. ітак, вилізла я на крісло, началась схватка, і я начала тужиться, це так було бистро і не ожиданно, наконец-то я дождалася цього крісла, шо я начала тужиться неправельно. потім мені об,яснили як нада, начась схватка, і я начала тужитися, в мене вже сили нестало тужитися, я припіднялася шоб побачити чи я шось видула, і я почачила половину тілка, і я набралася бистро сили і видула її всю. положили її на мене. і її крик наче десь був далеко. і мені невірилося шо це закінчилося, шо я родила, шо я мама. потім її забрали. а мене зашивать начали. це було ужасно больно і довго. пішло 2 нитки саморозсасуючі. коли мене зашили, я повернула голову де лежала копія мого коханого чоловіка. я начала ридати від щастя. я так її чекала. і я так хотіла шоб вона була похожа на свого папу. ой, девочки, шви у мене спустя 24 дня болять. я незнаю шо це, но я ще не сідаю, лише на бочок, болі у мене є. я мічтаю коли це все вже пройде. кстаті, чоловік зараз в рейсі, приїде до кінця вересня. зі мною на родах була мама. і я її дуже благодарна. я думала шо роди у мене будуть легкі і бистрі, але все пройшло наоборот. девочки, кому ще родити, я вам всим бажаю легких родів. і нікому не бажаю таких родів як у мене.