Девочки, а есть тут такие, кто давно “одолжил” у мужа не только худи, но и… духи? 😅

Я вот несколько лет назад поняла, что все женские ароматы, которые я себе покупала — ну вообще не «мое». Начала подворовывать у мужа — сначала по чуть-чуть, ради интереса. А потом всё…
Сейчас добиваю его Opus 1870 и закажу СЕБЕ новый флакон 🙈

Еще Clive Christian — это мой ароматный трофей. Муж от моих пристрастий не в восторге. Но я не могу носить Бакару и Шанель шанс, прям до рвоты… А ему нравится.

Кто тоже фанат унисекс или мужских ароматов? Что у вас любимое? Как относятся ваши мужья к таким пристрастиям?

Дівчата, поділіться секретами догляду за замшевим взуттям!
Може, у когось є круті лайфхаки? Бо я й донька носимо замшу — м’яко кажучи, не дуже дбайливо 🙈 Постійно пил, бруд… І кеди втрачають вигляд дуже швидко.
Для чорного ще можна знайти спрей, а от що робити з кольоровим?

Дівчата, хто користується такими шпильками для волосся? Де замовляли? І взагалі, реально з їх допомогою підбирати волосся, вони тримають?

Дівчатка, хто користується мобільним банкінгом Ощадбаку?
Підкажіть, будь ласка, де там можна замовити виписку за карткою за останні три місяці?
Свекрусі намагаюсь допомогти розібратися, але сама не шарю, оскільки в мене Приват(((
🙏🙏🙏🙏🙏

Стент в мочеточнике!
Девочки, нахожусь в Ирландии в неотложке. Попала с почечной коликой, на КТ подтвердили наличие камня в мочеточнике 6 мм. Говорят, что сам по себе он не выйдет и предлагают сделать уретроскопию. Если не получится разбить камень в мочеточнике, поставят стент для обеспечения оттока мочи из почки.
Кто через это проходил? Поделитесь историями🙏. На какой период ставили? Какова она жизнь со стентом?
Операция завтра, молюсь, чтоб камень вышел сам по себе😭😭😭

Надмірна тривожність мам.

Я нещодавно думала, що з переїздом в іншу країну я цього позбулась і мені стало легше жити.
Часто згадую себе і ті часті візити до лікаря без вагомих причин (прищик на тілі дитини, подряпина, не такий колір сечі, непереварені рештки їжі в калі, сон не такий…), нав‘язливий контроль харчування…

Інформаційне перенасичення - інтернет з тими діагнозами, соцмережі - все це додає неабиякого стресу та змушує переживати за кожну дрібницю.

Зараз я спокійно віддаю сина в групу, де половина дітей з зеленими шмарклями до пояса, а інша половина кашляють🙈. Мій син брудними руками в садочку дістає їжу з ланчбокса (я знаю, вони там руки не миють). Я відводжу його вранці чистенького, а забираю, ніби він був в смітнику. Раніше моя психіка цього б не витримала))).
Я стала спокійно реагувати, коли в доньки кашель і при гарному самопочутті вона йде до школи, як і всі ходять. Якщо в неї кашель більше тижня, я вже не мчусь здавати аналізи на все на світі і, о чудо!!!, кашель проходить сам!

Мами, хто зараз за кордоном, чи змінили ви ваше ставлення щодо піклування чи так само гіперопікаєте своїх дітей? Чи знайшли той самий баланс між культом ідеального материнства і «трохи підзабити»?

*на фото ірландський садочок. На вулиці +4 градуси, крижаний вітер з океану. Я в пуховику і шапці)))

Мою соседку на днях прооперировали. У нее онкология, удалили одну грудь. Мы в Ирландии, тут ее выписали на третий день. Ей очень плохо физически и морально, отказывается кушать что-либо. Из обезболивающего - морфий.
Скажите, как ее поддержать? Чем я могу ей помочь? Я присматриваю за ее ребенком (девочка у меня, домой идет только спать). С мужем, я так понимаю, у нее отношения не очень, он весь в своих делах. С психологом выходить на связь тоже не хочет. Позаботиться о ней некому…

Возможно, есть какие-то группы женщин, которые оказались в такой же ситуации?
Очень за нее переживаю(((.

Дівчата, хто не в Україні! Ви водите своїх дітей в ігрові?
Мої постійно просяться, але для мене це неабиякий стрес. Дуууже брудно, за порядком ніхто не слідкує. Дітей заставляють знімати взуття, але прибрати недоїдки з підлоги ніхто і не думає. Я мовчу про стан туалетів…
Гардеробів немає ніде, одяг валяється прямо на підлозі. Столи липкі, з напоїв щось типу юпі, з їжі - нагетси, гострі сосиски і картопля фрі.
*ми в Ірландії, якщо що🫣

Проживаємо в Ірландії. Донька після школи робить уроки. Запитую, що нового сьогодні дізналась. Вона мені каже: «На talk time нам сьогодні розказували, що таке feast/feasting”.
В мене аж ноги потерпли, чую ж «фістінг», намагаюсь розпитати деталі. Пояснює: «…ну… feast - large meal to celebrate something…»
Попросила проспелити. Перевірила в перекладачі. Заспокоїлась, поржала з себе збочинки. Але потім стало страшно від думки, що може вилітати з моїх вуст через вимову і як це можуть чути носії мови. І так комплекси, боюсь говорити граматично неправильно, часто обираю змовчати або кивнути, щоб швидше закінчити розмову, а тепер так взагалі🙈.
І те відчуття, коли маєш допомагати з уроками, а твоя мала дитина виправляє твою вимову, ставить тобі голосні (!!!) звуки, хоча ти завжди думав, що маєш непогану базу і найстрашніше в англ - це оті диграфи ng та th і ніби ж в школі тобі показували оте положення язика…

Дівчата, хто опанував англійську і прямо вільно себе відчуває в середовищі, як ви це зробили? Скільки років на це пішло?

Допоможіть розшифрувати)))