Привіт) дівчата, після народження доньки мене накрила післяпологова депресія. Я просто постійно плакала, тривожилась і так по колу. При цьому я дуже хвилювалася за дитину, щоб все робити правильно і бути супер хорошою мамою. Коли народився молодший мені було легше все це переживати, але крило теж нормально. Поділіться своїм досвідом материнства. Чи стикались ви з післяпологовою депресією?
Накипіло... У мене чудовий чоловік: він обожнює дітей, працює з дому, коли має можливість допомагає, зранку може і кашу зварити, і суп часто варить, коли я не встигаю, і вечором може навіть по прибирати на кухні і запустити посудомийку, і купає малу і малого, і вкладає старшого, і спить з ним (раніше ще й суміш йому вночі робив), та і зараз син погано спить, плаче вночі, прокидається....Ідеальний, правда? А що б ви сказали, якби при цьому він майже щовечора агресивно на мене кричав при дітях, звинувачував мене в тому, що я не відчуваю своїх дітей, не люблю сина, бо весь час скаржуся, що він капризує, що він і досі їсть зблендеровану їжу і сам ложку не тримає, а я рукожопа і коли він щось не хоче їсти, то це я винна, приготувала те, що він ніби просто не любить і взагалі досі не знаю, що любить наш син і завжди повинна мати другий варіант їжі, якщо не зайде перший, а з донькою що я навіть не налаштувала їй режим і взагалі він би краще впорався без мене, якби я сціжувала молоко.... І так, зазвичай це сказано все в сердцях і потім він може підійти і мовчки поцілувати мене на ніч, але я вже місяць під цим тиском і цими постійними образами... Спершу я слухала від його мами, що я мати кукушка і взагалі не достойна її синочка і любимого онучка (онучку вона і досі не дуже сприймає), тепер все це я вислуховую від чоловіка... Якщо людині кожен день казати, що вона лайно, то вона і правда вважатиме себе лайном! От і у мене вже в голові засіло, що я більше люблю доньку, ніж сина, бо її повністю виховую я, а сина хай і зі мною поруч, але ростила свекруха, і він просто некерований, і я дійсно не можу з ним впоратися.... Але я стараюся, от прикро, що я дійсно стараюся!!! Я готую кожен день, кожен день у нам все свіже, кожен день я прибираю, перу речі, і не скаржуся - можу інколи понити, коли щось не встигаю, але чим я заслуговую на ці образи і приниження??? Якби не діти, я б зібрала речі і пішла.... Я вже казала, що нам треба до сімейного психолога, а у відповідь лише, що це тільки я психічка і мені треба лікувати нерви... Просто якесь замкнене коло... 😢
І знову'пост #апоговоритьто . Чи ви колись мріяли помінятись місцями з чоловіком? Щоб він сидів у декреті, з дітьми, прав, прибирав, готував, а ви ходили на роботу і приносили в сім'ю гроші? П.С. Усім хто, колись про таке думав чи мріяв раджу переглянути фільм "По ту сторону ліжка". Якраз фільмець під суші з винцем🍷🍷🍷. І коробку цукерок😱🙈 Весна? Ні, ні не чула😂😂😂😂
Хто як і коли відівчав діток прокидатись по ночах? 😴
Мами, як швидко побороти післяпологовий геморой? І поділіться лайфхаками, як легше сходити перший раз в туалет🫣
Бляха я чесно в шоці. Це норм коли на др (25) чоловік дарує просто тортик? Навіть без квітів В мене шок і нерозуміння ....(
Юлiя·
Мама двоих (5 лет, 8 лет)
Було таке ...Тільки догляд за собою допоміг, ходіть всюди, дивіться красиве
Мадам ·
Мама двоих (3 года, 9 лет)
С сыном очень накрыло , тогда не понимала а сейчас оборачивая назад понимаю , очень стала тревожная боялась за все . Со вторым ребенком , хоть и в тот период был полный треш , ковид , воспаление легких война и еще много другого в душе я была на много стабильней . Не знаю от чего это зависит
Дарья·
Мама троих детей
У меня со старшей была жуткая депрессия, когда родила её. От этого дочка была очень беспокойная. Я думала поеду кукухой. Потом начала интересоваться наращиванием ресниц, переключилась, спасибо мама тогда помогала и меня отпустило. Со средней дочкой я была вообще спокойная, муж помогал, я работала переодически, депрессии не было. Вот сейчас немного в первые дни после родов накрыло, но сразу взяла себя в руки, так как не хочу впадать в то состояние, которое помню до сих пор. По сути , это депрессия про жалость к себе и повышенную тревожность, а так же про то, какая я мама, в поисках ошибок. Я решила на это забить и жить свою жизнь , пусть не идеальную, но свою