Привіт) просто цікаво знати вашу думку на таку ситуацію: Моєму папі вчора зробили операцію на одному оці. Йому 51 рік.У нього вітректомія. Для продовження лікарняного він звернувся до Нашого Сімейного лікаря, в себе в кабінеті вона дала заповнити заяву на обслуговування. Далі. Папа хотів присісти на стільчик, щоб написати заяву, на що лікар сказала: «це стільчик медсестри, на ньому сидіти не можна. Папа сказав, що він після операції, йому не можна стоячи заяву писати, і він не бачить. На що прозвучала фраза лікаря - «тоді Ставайте на коліна і пишіть заяву» Заява була написана. На колінах. У кабінеті лікаря. 👍🏽
В старшої щось болить всередині коли пісяє. Це може бути що запалення? До лікаря з обіду, це я так розумію краще з собою взяти аналіз сечі?
Бляха, у малого бронхіт☹ вчора ввечері послухав лікар і була підозра на пневмонію, то їздили робити рентген зразу і здавати аналіз..по аналізу крові все добре, по рентгену трохи бронхіт(а хрипи типу соплі давали, скоріше ща все), температури нема..але він так важко дихає і кашляє 🥺 вже 3 ніч нормально не спимо, плюс ще цей кашель, погано їсть через соплі..якась жесть((( І саме дибільне, що не знаю, чим допомогти..лікар прописала просто промивати і чистити ніс,симптоматичне лікування.. типу нічого більше йому не можна по віку.. От як таким малявочкам допомагати, коли хворіють? ☹
Накипіло... У мене чудовий чоловік: він обожнює дітей, працює з дому, коли має можливість допомагає, зранку може і кашу зварити, і суп часто варить, коли я не встигаю, і вечором може навіть по прибирати на кухні і запустити посудомийку, і купає малу і малого, і вкладає старшого, і спить з ним (раніше ще й суміш йому вночі робив), та і зараз син погано спить, плаче вночі, прокидається....Ідеальний, правда? А що б ви сказали, якби при цьому він майже щовечора агресивно на мене кричав при дітях, звинувачував мене в тому, що я не відчуваю своїх дітей, не люблю сина, бо весь час скаржуся, що він капризує, що він і досі їсть зблендеровану їжу і сам ложку не тримає, а я рукожопа і коли він щось не хоче їсти, то це я винна, приготувала те, що він ніби просто не любить і взагалі досі не знаю, що любить наш син і завжди повинна мати другий варіант їжі, якщо не зайде перший, а з донькою що я навіть не налаштувала їй режим і взагалі він би краще впорався без мене, якби я сціжувала молоко.... І так, зазвичай це сказано все в сердцях і потім він може підійти і мовчки поцілувати мене на ніч, але я вже місяць під цим тиском і цими постійними образами... Спершу я слухала від його мами, що я мати кукушка і взагалі не достойна її синочка і любимого онучка (онучку вона і досі не дуже сприймає), тепер все це я вислуховую від чоловіка... Якщо людині кожен день казати, що вона лайно, то вона і правда вважатиме себе лайном! От і у мене вже в голові засіло, що я більше люблю доньку, ніж сина, бо її повністю виховую я, а сина хай і зі мною поруч, але ростила свекруха, і він просто некерований, і я дійсно не можу з ним впоратися.... Але я стараюся, от прикро, що я дійсно стараюся!!! Я готую кожен день, кожен день у нам все свіже, кожен день я прибираю, перу речі, і не скаржуся - можу інколи понити, коли щось не встигаю, але чим я заслуговую на ці образи і приниження??? Якби не діти, я б зібрала речі і пішла.... Я вже казала, що нам треба до сімейного психолога, а у відповідь лише, що це тільки я психічка і мені треба лікувати нерви... Просто якесь замкнене коло... 😢
