Є така ситуація) що ви думаєте з цього приводу)
Більше року назад змінились стосунки з чоловіком (він військовий). Змінились так, що почав спочатку поступово в повідомленнях віддалятися, потім приїхав і сказав, що нічого не відчуває, не знає, що це і як це, але ще не значить, що це розлучення. На фоні цього я вирішила повернутися в Києв, знімати квартиру, вийти на роботу. В нього якраз була можливість і він нас з донькою привіз, допоміг облаштуватися. Побувши з нами три місяці, наче почав знову проявляти до мене увагу і наче навіть сказав, що вже хоче бути зі мною і почуття є. Він був на лікуванні і була можливість бути з нами. Через три місяці повернувсь на службу. І тут знову через місяць починає віддалятися. Майже перестав спілкуватися і можливості бачитись не було, майже пів року. Подзвонив і по телефону сказав, що це все. Це розлучення. Цього разу взагалі був доволі строгий. І ніякі мої прохання щоб відтермінувати це до закінчення війни не торкнуло його. Спілкування майже не має, ну і звісно, коли я пишу то він відповіє якось постольку поскольку. Я розумію, що вже час пройшов і що я зробила все що могла. А ще оці качелі хочу не хочу, мені дуже болісно дається. Я і так сама з дитиною. Він зараз настояв, що от йому треба розлучення і немає чого чекати. І на фоні цього питання. Як не почуватися себе винною, коли я починаю спілкуватись з іншим чоловіком? Просто спілкуватися. Я дуже правильно, чи дурна не знаю вже. Але я за весь час ніколи не давала приводу для ревнощів, і тому в мене зараз йде якесь знецінення себе навіть. Я вже навіть думаю, от я зараз скимось заговорю, чи погуляю просто на каві, а чоловік передумає і схоче бути зі мною, а я все зіпсую....і так постійно.