Я Вам дуже раджу або послухати ефіри для мам, або звернутися до психолога. Ви зараз несете неймовірний тягар, який, насправді, не Ваш.
Почнемо з того, що нормальні батьки завжди почуваються себе винними, якщо з дитиною щось не так. Ви самі написали, що перші два роки ви рятували нирки дитині. Мені складно уявити скільки разів Ви задавали собі питання «що я зробила не так?», «мабуть, це я винувата», «чому я не можу нічим йому зараз допомогти?!» тощо.
Не вийшовши з цієї петлі самозвинувачень, Ви потрапили у вирій криз і нові петлі накшталт «якою має бути мама».

Більшості дорослих АБСОЛЮТНО НЕЦІКАВО гратися з дітьми. Ну, 15 хвилин. Ну 20!!! Все банально - так влаштований наш мозок. Ми вже граємося інакше, в інші ігри, наш мозок інакше вчиться. Я не називаю дорослих, які люблять гратися неправильними, - у кожного своє покликання, свої сильні сторони. Але Ваше (і моє) небажання гратися пояснюється анатомією і всіма тими процесами, які відбуваються в нашому тілі ось вже тисячі років.

Вам може бути неймовірно складно, якщо у Вас з дитиною різні темпераменти, різні енергетичні «запаси», різні підходи до життя. Ми ж дітей не вибираємо. І якщо я (уявімо) інтроверт, а дитина - екстраверт з потенціалом проводити багатотисячні заходи, то тут без няні/садочка/іншого способу для батьків підзарядки власної батарейки не обійтися.

І саме через нестачу власної енергії її не вистачає і на «розумння і прийняття».
Ви себе не приймаєте. Ви себе заклювали, як ніхто інший. Навіщо Вам це? Де Ваша вигода?

Ви нормальна мама. Ви нормальна людина, яка відчуває в повній мірі свою відповідальність (а можливо й страждає на перфекціонізм) і через це набирає на себе те, що … а чи воно дійсно потрібно?..

Це нормально віддавати дитину на розвивашки. Це нормально розширювати соціальне коло дитини, показувати інших дорослих, іншу комунікацію, інші прояви емоцій тощо. Це нормально хотіти бути мамою, а не викладачем біології, фізики і механіки навіть для такого віку. Це не про Вашу поганість. Це про Ваші стереотипи і можливо не Ваші переконання і про те, що Ви не до кінця розумієте фразу «Маску вдягаємо спочатку на себе».
Вдягніть на себе маску! Зробіть сину «щасливу маму»! Я щиро бажаю Вам досягнути цього.

Мені складно зі старшою. Тут у Франції я познайомилася з мамою приблизно мого віку (француженка) з РДУГом. РДУГ і у обох її синів (правда, я думаю, там або ступінь сильніша, або на межі з іншим діагнозом). Я весь тиждень чекала на нашу зустріч в коридорі логопеда (її син після моєї ходить), щоб сказати, як я втомилася. (Ну я їй жаліюся «вона сидіть на одній сідниці на стільці і падає вдруге за обід! Вона їсть пальцями!», а вона дивиться на мене «і мій також! І не сяде ж нормально!»)

І знаєте що? Після « Бонжур» і тижневої розлуки вона мені сходу видала «як я втомилася». І я радісно відповіла «Я теж!» і ми сидімо такі радісні, усміхнені і кажемо, з чого саме ми втомилися )))

Мені дуже допомагає логіка. Ну дуже. Я б не вивезла. У дитини аденоїди? Вони майже у всіх. Вони МАЙЖЕ У ВСІХ. Я тут до чого? Це нічого не говорить про мене як маму. Це нічого не говорить про мене як людину. Я хороша мама і я доросла. Тому як доросла і турботлива мама я що роблю? Консультуюся з лікарями, шукаю на форумах. Я шукаю варіанти рішень задачі. Якщо задачу неможливо вирішити, я її приймаю. Знов таки без самозасудження. Я не стаю більш поганою мамою, якщо не можу зараз вирішити проблему з мигдалинами. Але я була б поганою мамою, якби не звернулася до 3 педіатрів в одному регіоні, 1 педіатра в Україні і ще 3 чи 4 педіатрів в іншому регіоні Франції в пошуках відповідей.

«Чому ти купила мені такі штанці». Я тут читаю і Вашу любов до сина, і Вашу нелюбов до себе… У Вас обох є повне право на різний смак. Але у Вас більше можливостей: показати дитині як краще з Вами спілкуватися, вибрати штанці самій і таким чином спробувати показати сину свій смак, порадитися чи ні з сином перед покупкою. І знаєте що: ще й знайти отой золотий баланс між якістю, смаком і ціною. Це ж взагалі мистецтво! Причому у деяких воно забирає купу енергії.

Я дуже-дуже хочу, вірю, що оцих моментів радісного материнства у Вас з кожним днем буде більше.
Мені важко зі старшою. Правда. Її називають невихованою. Вона і досі кричить, буває, штовхається, ридає,.. Після купи ефірів і дописів, і вже навіть після консультації з нейропсихологом я вже знаю, що це про її тіло, її мозок. Я шукаю фахівця, який мені допоможе, а не вчергове скаже «переросте» або «ти її погано виховуєш». І коли я бачу/відчуваю хороші моменти, я в них купаюся. Я спеціально регулярно згадую моменти, які суспільство вважає показником ефективного/успішного материнства. Мені так легше. Не знаю, чи то окситоцин, чи то дофамін, чи то просто мій мозок сприймає їх як галочку навпроти «я - хороша мама».

Я щиро бажаю, щоб таких моментів у Вас ставало все більше і більше.

Я хочу Вас обнять. Материнство это самый тяжёлый труд, который без выходных и не оплачивается. Потому каждый ребенок, имхо, равно героизм. Вы тоже героиня. Даже с плохим настроением, даже с криком, даже со слезами. Вы имеете право на эмоции, на чувства, на перезагрузку. Я очень Вас понимаю. Всё наладится. 100% .

А я думала що це лиш в мене така дитина.. 😄 і шо я якась не така мама..
фух, якось легше навіть трохи..

Я вас понимаю, временами испытываю то же. Пару лет назад успела полечиться от депрессии, но антидепрессанты не лечат усталость. А дети это работа, от нее устаешь. Были разные периоды, но вот сейчас когда многим легче с детьми такого возраста, мне стало достаточно трудно, эти вопросы по 100 в минуту, и бесконечные "посмотри" по 100 в секунду...они морально истощают, сейчас усталась моральная, а когда был меньше была больше физическая. Я просто повторяю как мантру "вырастет пройдет". Все временно

Да, материнство это тяжелый труд. Я вот на работе отдыхаю от домашних дел и детей 😂

Вот и у меня сейчас дилема - в садик снова с понедельника (3 недели дома лечились до полного выздоровления) или подержать ещё неделю дома, чтобы была передышка между вирусами. Логика говорит ещё неделю дома... но моё психологическое состояние кричит мне, что ей пора в сад, а мне работать.

Ох как я вас понимаю
Такая же
Но Ребенок мне вообще как обуза (((
Но самое лучшее все что жизнь отвела меня - родить рано, и это хорошо. Вообще лучше рожать под старость Когда уже пох на все)) а так пока молодой надо жить а не рожать
Вообщем. Хочу вас обнять 🫂 держитесь

Поэтому,я нашла выход с ситуации
Выйти на работу,и с моим чадом будет сидеть девочка за деньги.
Все.

Охххх) И мой парень был еще тем энерджайзером ))) Спали, что ночью, что днем по 20 минут, гулять хотели только на руках или топать, коляска ни в какую) Дома нужно было все время прилеплять ему и вы что, с площадки уходить было всегда рано 😂😂😂😂 Я ходила как панда с черными кругами под глазами, но нам уже почти 9 и все прошло) Сейчас это мой лучший друг, помощник и не представляю как бы я была без него) Да, я верю как вы устали, как тяжело, но этот возраст больше никогда не повторится. Сейчас я только смотрю фото как могла взять на ручки, поносить, а 30 кг уже не поносишь 😂😂 Время быстротечно и все проходит)

Почитала комментарии и поняла, что я не одна такая «плохая» мама. Я себя реально часто такой чувствую. Я не могу долго играть с ребенком. А как представлю, что мне предстоит это пережить опять, и уже в свои 32 года, то прям ой как страшно. До слез, истерики и паники. Со старшим только стало полегче, я себе напланировала начать жить для себя… Теперь вместо путешествий себе начну работать с психотерапевтом…

мне тоже хочется вас обнять. ВЫ ХОРОШАЯ МАМА!!! Потому что плохие мамы не мучаются чувством вины. Дети в возрасте вашего ребенка должны обызательно ходить в общество детей и чем больше, тем лучше. Взрослые люди очень редко способны адекватно вынести их напор один на один. Мои дети ходили в сад и я уставала от них даже вечером за пару часов. Я тоже не особо любила играть в паровозики по их правилам и строить бесконечные домики из лего.
Помогите себе - организуйте ребенку общество других детей без вас. Садик, развивашки. Накрайняк няня. Еще можно познакомиться с кем-то и ходить друг к другу в гости. Оставляйте папе или родственникам по возможности. И не вините себя за это. Вам нужна помощь и пока вы сами это не осознаете, вряд ли что-то изменится. Сил вам и любви к самой себе. Берегите себя!

Я вас понимаю, у меня ребенок не ходил в сад, как то решили так все героически тянула, да и болячки, думаю в школе будет легче а нет, школа онлайн, два дня в школе и то успевает там подхватить заразу и болеем, в итоги в школу и те два дня не особо ходим, сейчас уже вторую неделю карантин по ветрянке в школе. И это с 6 утра встать уроки отсидеть домашки приготовить просто сил нет

Мені потрібно встановлювати обмеження на кількість знаків 😂😂😂
Блін, от що нереалізованість і обмежене спілкування робить з людиною 😂

Я Вам дуже раджу або послухати ефіри для мам, або звернутися до психолога. Ви зараз несете неймовірний тягар, який, насправді, не Ваш.
Почнемо з того, що нормальні батьки завжди почуваються себе винними, якщо з дитиною щось не так. Ви самі написали, що перші два роки ви рятували нирки дитині. Мені складно уявити скільки разів Ви задавали собі питання «що я зробила не так?», «мабуть, це я винувата», «чому я не можу нічим йому зараз допомогти?!» тощо.
Не вийшовши з цієї петлі самозвинувачень, Ви потрапили у вирій криз і нові петлі накшталт «якою має бути мама».

Більшості дорослих АБСОЛЮТНО НЕЦІКАВО гратися з дітьми. Ну, 15 хвилин. Ну 20!!! Все банально - так влаштований наш мозок. Ми вже граємося інакше, в інші ігри, наш мозок інакше вчиться. Я не називаю дорослих, які люблять гратися неправильними, - у кожного своє покликання, свої сильні сторони. Але Ваше (і моє) небажання гратися пояснюється анатомією і всіма тими процесами, які відбуваються в нашому тілі ось вже тисячі років.

Вам може бути неймовірно складно, якщо у Вас з дитиною різні темпераменти, різні енергетичні «запаси», різні підходи до життя. Ми ж дітей не вибираємо. І якщо я (уявімо) інтроверт, а дитина - екстраверт з потенціалом проводити багатотисячні заходи, то тут без няні/садочка/іншого способу для батьків підзарядки власної батарейки не обійтися.

І саме через нестачу власної енергії її не вистачає і на «розумння і прийняття».
Ви себе не приймаєте. Ви себе заклювали, як ніхто інший. Навіщо Вам це? Де Ваша вигода?

Ви нормальна мама. Ви нормальна людина, яка відчуває в повній мірі свою відповідальність (а можливо й страждає на перфекціонізм) і через це набирає на себе те, що … а чи воно дійсно потрібно?..

Це нормально віддавати дитину на розвивашки. Це нормально розширювати соціальне коло дитини, показувати інших дорослих, іншу комунікацію, інші прояви емоцій тощо. Це нормально хотіти бути мамою, а не викладачем біології, фізики і механіки навіть для такого віку. Це не про Вашу поганість. Це про Ваші стереотипи і можливо не Ваші переконання і про те, що Ви не до кінця розумієте фразу «Маску вдягаємо спочатку на себе».
Вдягніть на себе маску! Зробіть сину «щасливу маму»! Я щиро бажаю Вам досягнути цього.

Мені складно зі старшою. Тут у Франції я познайомилася з мамою приблизно мого віку (француженка) з РДУГом. РДУГ і у обох її синів (правда, я думаю, там або ступінь сильніша, або на межі з іншим діагнозом). Я весь тиждень чекала на нашу зустріч в коридорі логопеда (її син після моєї ходить), щоб сказати, як я втомилася. (Ну я їй жаліюся «вона сидіть на одній сідниці на стільці і падає вдруге за обід! Вона їсть пальцями!», а вона дивиться на мене «і мій також! І не сяде ж нормально!»)

І знаєте що? Після « Бонжур» і тижневої розлуки вона мені сходу видала «як я втомилася». І я радісно відповіла «Я теж!» і ми сидімо такі радісні, усміхнені і кажемо, з чого саме ми втомилися )))

Мені дуже допомагає логіка. Ну дуже. Я б не вивезла. У дитини аденоїди? Вони майже у всіх. Вони МАЙЖЕ У ВСІХ. Я тут до чого? Це нічого не говорить про мене як маму. Це нічого не говорить про мене як людину. Я хороша мама і я доросла. Тому як доросла і турботлива мама я що роблю? Консультуюся з лікарями, шукаю на форумах. Я шукаю варіанти рішень задачі. Якщо задачу неможливо вирішити, я її приймаю. Знов таки без самозасудження. Я не стаю більш поганою мамою, якщо не можу зараз вирішити проблему з мигдалинами. Але я була б поганою мамою, якби не звернулася до 3 педіатрів в одному регіоні, 1 педіатра в Україні і ще 3 чи 4 педіатрів в іншому регіоні Франції в пошуках відповідей.

«Чому ти купила мені такі штанці». Я тут читаю і Вашу любов до сина, і Вашу нелюбов до себе… У Вас обох є повне право на різний смак. Але у Вас більше можливостей: показати дитині як краще з Вами спілкуватися, вибрати штанці самій і таким чином спробувати показати сину свій смак, порадитися чи ні з сином перед покупкою. І знаєте що: ще й знайти отой золотий баланс між якістю, смаком і ціною. Це ж взагалі мистецтво! Причому у деяких воно забирає купу енергії.

Я дуже-дуже хочу, вірю, що оцих моментів радісного материнства у Вас з кожним днем буде більше.
Мені важко зі старшою. Правда. Її називають невихованою. Вона і досі кричить, буває, штовхається, ридає,.. Після купи ефірів і дописів, і вже навіть після консультації з нейропсихологом я вже знаю, що це про її тіло, її мозок. Я шукаю фахівця, який мені допоможе, а не вчергове скаже «переросте» або «ти її погано виховуєш». І коли я бачу/відчуваю хороші моменти, я в них купаюся. Я спеціально регулярно згадую моменти, які суспільство вважає показником ефективного/успішного материнства. Мені так легше. Не знаю, чи то окситоцин, чи то дофамін, чи то просто мій мозок сприймає їх як галочку навпроти «я - хороша мама».

Я щиро бажаю, щоб таких моментів у Вас ставало все більше і більше.

0% осуждения, 100% понимания.

Крыша уехала уже давно, я не знаю где я беру силы 😅

У меня сыну 2 и я тоже постоянно хочу от него избавиться …в том плане, что отдать мужу и заняться НИЧЕМ…. Я постоянно одна и видимо это сказывается… я каждый день как на автомате…и сил просто нет и неоткуда черпать. Очень виню себя что я не такая мама как все…

Більшість мам так само вітали в хмарах з першим дитям. Це як очікування і реальність. В нас нема нікого. Ми самі. Ви справитесь і ми теж. Все буде добре

Я людина цитат. Одна з моїх улюблених - «найкоротший шлях до розчарування - очікування»…

У меня с сыном вот точно так же было, да и есть немного и сейчас иногда). У кого спокойные дети - тем не понять. На дочь решились спустя 7 лет, считаю идеальная разница и с ней значительно проще, слава Богу.
Терпения Вам. Обнимаю.

Я старшую родила в 20, ничуть не легче,потому что опыта нет, единственное что дочка спокойная, самостоятельная,не требовала бесконечно внимания, главное находится в её поле зрения) Среднюю после 30 родила, легче было в плане беременности и родов.А так она маленький энерджайзер, не уставала и после детского сада.🤪Но самое веселое время с младшей,с ней я узнала что у детей бывают колики,газики,как режуться зубы.🫠Спала она по 20-30 минут,что ночью можно спать я вспомнила после 2 лет.Единственное что даёт не уехать крыше при школе онлайн и закрытых садах,то что я проще стала относиться к материнству и быту.Если понимаю что настроение нет заниматься домашними делами,то я спокойно закрою на это глаза.Раньше для меня это было нереально, стараясь успеть быть и мамой,и хозяйкой,уставала нереально, нервы покидали, вместе с настроением.🙈 Насчёт бесконечных вопросов легче,что не знаю я можно у сестры спросить.😜Что сказать легче понимать что всё это временно, старшая дочка выросла,у неё своя жизнь,интересы...Так что держитесь, всё будет хорошо.🫂

це просто втома. вам потрібен відпочинок без дитини, хоча б декілька днів. і ви чудова мама! для вашого синочка іншої кращої просто не існує!

Я дотянула до 26 лет первые роды, хотела бы ещё позже😅 Вторые роды были в 31. Реально легче, когда моложе🥲 хотя дети не проблемные все, моё отношение ко всему поменялось.

В сад отдать не пробовали 😂?) в два года можно было отдать в сад и не страдать … 🫠

Я из тех кто начал рожать в 20😅
Точнее, к19 годам у меня было уже 2е детей. Я всегда именно так мечтала и хотела, потому что у меня был пример матери, которая меня в 32 родила и уже она не могла со мной ничего ни играть, ни бегать, и нервы ни к черту. Я то уже потом поняла конечно, что это от человека зависит , а не от возраста, но я благодарна себе, что я родила рано. Но я успела и поработать, и погулять, и бывший муж в воспитании детей принимал прямо таки очень много участия. У меня нет ощущения , что я «просрала свои молодые годы». Мне прям очень нравится, как я жизнь свою построила. Но возможно, только возможно, нервная система со возрастом таки выматывается😅 С младшим мне сейчас кажется, будто тяжелее, чем со старшими двумя погодками. Сейчас конечно уже есть няня, свекровь в этот раз чудесная попалась, старшие дети в частной школе с самого утра до самого вечера, так что тоже соломка есть. Но была бы я одна - с малышком , как периодически бывает, когда все начинают болеть, и я одна должна лечить всех детей, себя и мужа, няню и свекровь я не приглашаю, чтобы не заразить - то я конечно вешаюсь)) та даже просто с малым одна - жуть муть))

Так что я вас обнимаю, и очень желаю найти себе помощь с ребёнком хотя бы может с няней. Помощь и время на себя точно нужна каждой маме)

Я понимаю Ваши чувства. Материнство - самый тяжкий, недооцененный и неблагодарный труд. Я очень люблю своих детей, но ещё больше, когда они в саду и в школе, вот дочка пойдет летом в ясли и я смогу просто полежать полдня, и чтоб никто не мамкал. Не вините и не гнобите себя. Вы хорошая мама, раз этот пост написали. Обнимаю ❤️

Ой пам'ятаю як ми з дівчиною майже вдвічі молодшою за мене на майданчику і в парку дітей вигулювали
Вона не те що яке вижатий лимон, в неї були спроби суїциду навіть і довга робота терапевтів... Мені 35 було, їй 22
Дурня це все

От ми за кордоном зараз і давно їздили по всяких країнах і спостерігали як тут. Так от багато хто тут якраз в 30+ лише ПЛАНУЄ дітей і повірте, так само або вивозить, або ні. Просто вони свідомо хочуть або вже точно не хочуть. А не пісюхи яких суспільство спочатку заміж виштовхує "тобі вже 20, а ти..." А потім так само тиснуть щоб народжували швидше, бо нібито легше
Херня це все
А, і тут на допомогу бабусь навіть не прийнято особливо розраховувати. І багато щасливих пар молодих батьків 35+ які один за одиґним народжують двох, трьох однорічок майже😳

Нема якогось ключика до щастя материнства типу в 18 стартанула і прекрасно. Там інші приколи типу пожити не встигла для себе і набуя воно мені треба було - цілком можливі

Коротше, вас потрібно мабуть хоч інколи бути не лише мамою. Свекруха і ваш вік тут ні до чого. Вона не зобов'язана сидіти, а ви і в 20 могли так само не хотіти зайвий раз типу дитину навіть бачити (я без осуду, сама така була і буваю)
Можливо ви загубили саме себе в материнстві, розчинилися в ньому? Можливо в цей бік треба копати, а копати треба бо це ж не діло і потрібно собі допомогти

Что мне говорить, я родила в 37 🥴. И да, жёсткая действительность это не 💩 радужных единорогов 🙃. И о да, я сейчас сбежала на работу домой, а дитё в другом городе, вижу по видео связи (приезжаю раз в месяц на неделю/две), потом обратно (я подрабатываю). Малая в саду не была, поэтому все на мне было. И от ее ИГРАТЬ у меня дёргается глаз. А я когда то думала, что будет много детей у меня, сейчас вообще понимаю, что я Чайлд фри по натуре, и меня реально напрягает все это.

Есть женщины для которых быть мамой легко. Вот прям призвание по жизни

Мне так же тяжело, как и вам
Но моя в саду 5 дней в неделю, один выходной у бабушки. Это серьёзно облегчает жизнь.
По поводу рожать в 20 все равно не согласна
Потом ты в 30 понимаешь, что пока все тусили и гуляли ты в памперсах сидела
Ну и короче жизнь идет не по логическому развитию, а как попало

Та же история. Абсолютно выжатый лимон и в первые месяцы, и сейчас. Жалею, что тогда редко пользовалась услугами няни. Сейчас есть садик, но всего пять дней в неделю)
При этом люблю сына безусловной любовью. И уже не упрекаю себя за то, что жду понедельники. И вы не гнобите себя, нас таких очень много.

мне легче было до полутора двух лет,дети это сложно.эти милион не буду,не хочу,почемучки.я тоже так говорю что рожать лучше в 18-20 побольше сил енергии,но я тогда еще конкретным дитем была если чесно.но потповоду возраста не факт,
у меня двоюродные сестры порожали в 19 по одному,дети ходили в сад,щас в школу,по две бабушки и одна прабабушка няньчат им детей и в быту помогают,все рядом в одном селе живут,и вот они всеравно устают орут на детей шлепают,мне бы хоть пару раз в неделю гулял бы кто с ребенком и уже щастье.а то готовка уборка,она на голове вечно отвлекает,то руки помой,то чтото разольет,то поиграй то подай,то посмотри 100500раз

Свекровь конечно 🤦‍♀️🤦‍♀️🤦‍♀️ Родили взрослые люди, когда смогли, и что теперь это не внуки? (а вдруг не получалось, то тогда тоже "тянули") типа если бы раньше родили, то я бы няньлась и помогала, а теперь не стану?!🤯 думаю такие найдут как отморозится в любом случае...
А на счёт материнства прекрасно вас понимаю)!
Родила старшего в 30, тоже порой думаю что раньше легче, но я не жалею, успели хоть до детей отношения построить, пожить в кайф вдвоём, поработать и попутешествовать)

Я вас так хорошо понимаю. За те 3ч которые сын дома после сада и до отбоя я выжатый лимон. И каждый раз я думаю боже а как я выживала до 2х лет🤯и потом когда были перерывы в саду.
у нас тоже нет под боком бабушек.
Но я все еще хочу второго. Два года упрашиваю мужа. Он еле еле начинает соглашаться. Но он очень активное участие принимает в жизни малого.

ваш ребенок ходит в садик ? и почему муж не участвует в воспитании?😒
есть очень много разных развивашек куда можно отдать ребенка)
согласна с выше указанным комментарием , материнство это очень тяжёлый труд. но чтоб жизнь не казалась адом , вам нужно заниматься и собой и отдыхать от ребенка , не бойтесь казаться плохой мамой , когда вы уделяете время себе . счастливая мама счастливый ребенок .

Я хочу Вас обнять. Материнство это самый тяжёлый труд, который без выходных и не оплачивается. Потому каждый ребенок, имхо, равно героизм. Вы тоже героиня. Даже с плохим настроением, даже с криком, даже со слезами. Вы имеете право на эмоции, на чувства, на перезагрузку. Я очень Вас понимаю. Всё наладится. 100% .