Як правильно виховувати дітей без дитячих травм?

Вы как-будто про меня написали. Я думаю что у многих аналогичные мысли. Мы поколение такое, психологически травмированное, но в отличие от наших родителей, уже осознаем, что делаем неправильно. А как правильно мы не знаем. Мое мнение, нужно прорабатывать детские травмы. Сама хочу это начать делать, но все упирается в финансы, да и я такой человек что буду копаться в себе долго и могу впасть в депрессию на этой почве, слабая психика, энергии 0, ресурса тоже 0, кажется что это «не на часі» и т д.

Ох, обіймаю вас. В мене буває теж саме. Знаю, що не треба так робити та все одно буває роблю (потім картаю себе). Цей приклад виховання у нас в підсвідомості такі корені випустив, що самостійно важко позбутися і коли ми не в ресурсі, то починають керувати нами ті шаблони з дитинства. Тут або пропрацювати це, чи хоча б навчитися контролювати (спочатку відстежувати початок кипіння - вашого обурення, а потім вже вчитися своєчасно перемикатися/видихнути/вийти в іншу кімнату/подихати, щоб в решті спокійніше відреагувати на бешкет)

Просто замислитесь над тим,що окрім Вас до них у житті ніхто так добре не буде ставитись ,що тільки ви їх так добре будете любити та піклуватись . Життя складне і ні начальник ,ні вчителі не будуть так відноситись і оберігати ,як ви

Я вважаю ,що карати дітей теж не варто. Ну не треба . Любіть їх ,та говоріть з ними.

Нажаль, без травм неможливо, якою б ідеальною мамою ви не були б... задача батьків адаптувати дитину до життя в суспільстві і дати як найбільше варіантів поведінки, а не інкубатор створити імхо. тут тільки до терапевта радила б та пропрацювувати те, що не на все можна вплинути)

Обіймаю вас. В мене теж є такі страхи)

Це НОРМАЛЬНО, що Ви дієте, як Ваші батьки - це ж на підкорку закладається.

Виховання - настільки багатогранний процес, що порадити щось ну геть складно. Є нормотипові діти і ні. Є меланхоліки, а є сангвініки. Є більш схильні до залежностей і менш…

Але давайте спробуємо принаймні розібратися.

Від чого саме хочеться ридати?

Знаєте, колись мене психолог навчив: «я роблю все, що я можу. А що не можу я не роблю».

Бо ви мама, а не супергерой. Ви можете втомлюватися, ви можете злитися, і тд. І це нормально, бо ви людина.

І кожна мама буває час від часу на вашому місці.

Я постійно гризла себе такими думками, що я мало гуляю з дітьми, що я недостатньо часу їм приділяю, що за домашніми справами не вистачає сил і часу на всіх. Потім я взяла собі няню на півдня, яка за цей час їх вигуляє, вкладе спати на обідній я сон, а я і домашні справи пороблю, і для себе час спокійно приділю. А потім спокійно вже проводжу час з малими, з чоловіком.

@dashkina_anya ось ця жінка . Вона розказує про підлітків . Але мій п'ятирічний все себе уже як підліток🙈

Мені часто допомагають її поради ,особливо в критичних ситуаціях

Я з вами

Це життя, ідеально може бути тільки в інсті. Я теж можу крикнути на свого малого, і потім прошу вибачення в нього , раніше я Капец як хвилювалася, а зараз простіше до цього відношусь … всі кричать, зриваються, всі ми люди . Але звичайно по можливості потрібно старатись робити висновки після своїх помилок і змінюватись , все поступово. Тримайтесь 🫶

Кожна душа прийшла на землю для отримання досвіду, досвід це і є проходження певних труднощів від початку дитинства. І ваша душа разом з дитячою домовились ще до втілення на цей досвід. Ваша душа отримує досвід виховання саме цієї душі ( бо для вас це теж травмуюче насправді і ви працюєте багато в чому над собою, навіть задаючи такі питання як виростити добре дитину) а дитина отримує досвід саме з такою мамою ☺️ Все гаразд для вас обох. Проходження цих травм, пропрацювання і дає досвід, розвиток, і в кінцевому результаті піднесення душі, якщо вона таки достойно пройшла досвід та травму, зробивши вірні висновки.

Раджу книжку «Радикальне прощення»

Там більш зрозуміло описано багато цікавих речей на цю тему.

Зачем вам тогда третий? Если с двумя такой пиздец….