Просто хочу вас обійняти🥹
Той самий вік малої, так само верещить, якщо не на руках. Так само прокидаюся і вже стомлена і все дратує. Тільки є ще старший син першокласник, який потребує багато уваги і чоловік працює за кордоном.
Мене витягає з депресії робота - маю магазинчик аптечної косметики. От ці всі замовлення/пакування, гонка по поштам мене відволікає від того виття.
І те, що сина маю возити до школи/гуртків/тренувань заставляє мене купувати собі якісь речі, мити голову і іноді замальовувати синюшні мішки під очима.
Тішу себе, що це все тимчасово і стане краще після 4 років😂

Ви все робите так. Адаптація до материнства, дитини…
У дитини скоріш за все період сепарації. Ну, тут 4 варіанти: хіп-сіт, щоб було легше тримати. Просто класти дитину в манеж і дати іграшки/книжки в сподіваннях, що вона заграється/заспокоїться/переоре. Вчити її гратися самостійно (спойлер, далеко не всі діти здатні до такого в такому віці). Ставити її поруч/садити на кухонні поверхні і робити щось разом. Ви чистите картоплю - вона грюкає каструлями. Ви миєте посуд в раковині, в якій вона сидить. Тощо тощо

Отдых вам поможет. Я поехала с малой в 10 мес к родителям летом на полтора месяца. Хотя бы готовка ушла из моей жизни, мне стало легче, часто папа гулял с малой, а я отдыхала. Появилось желание и в парикмахерскую сходить и вещи купить

По першому питанню
Є можливість робити справи поруч із дитиною і говорити з нею? Наприклад, у дитячий стільчик на кухні посадити, поки готуєте їжу
Тобто, заміняти телесний контакт якоюсь іншою формою спілкування

По другому питанню
В мене так роки чотири було і у війну ще загострилось (жахливий одяг, немите волосся, уникання людей і т.п.)
Несподіванно з цього мене витягло спілкування з іншими людьми (я не хотіла ні з ким спілкуватись, ці звʼязки мені по суті встановила дитина і заради неї мені довелось знайомитись з мамами її друзів)
В розмовах побачила, що так важко і іншим. Потім зʼявилось бажання виглядати трохи краще, ніж ніби я місяць у підвалі жила і тільки вийшла з нього

Делала все когда муж приходил или спала она
А так с рук слезет когда ходить начнёт

По первому вопросу , у меня есть свой пост на эту тему((
Слез более менее с рук после года и двух месяцев, когда стал сам ходить. Сейчас 50/50 на руках
Ничего не помогало, все время носила на руках. Если прям что то срочное надо было сделать, то снимала с рук и вот сколько времени я что то делала, столько истерически и орал

Не переживайте, добрая половина мам так себя чувствуют.
Я в том числе 👋🏻
Выход - няня/бабушка/домработница.

Хотя всё равно иногда хочу убежать в лес, а это ещё нет второго ребёнка 😅

1. Ребенок не важнее меня что б убить свою спину , забросить работу, дела потакая капризам.
2. Ну а как вы будете не раздраженная после такого . Ещё и не вылеченная депрессия . Хз до чего она у вас дошла

Це мають період такий,може стрибок росту якийсь,теж було в такому віці,що малий те й робив,що плакав... думала дах поїде, особливо коли одна лишалась...після року стало легше

А на рахунок роздратованості,то воно й не дивно..стрес вдень+ безсонні ночі протягом вже 10 міс....
Я от свого сина дуже люблю,але бувають моменти,що так хочеться по сраці дати,але розумію,що нідо нічого окрім ще більших криків це не призведе

Тримайтеся,все скоро налагодиться!!!

1. От якщо прям оре, то я б виключила б для початку медичні аспекти, хай невролог перевірить дитину.
А так, то бажання бути ближче до мами є нормою.. моя мала денні сни тільки на руках, коли лягала на ніч, то треба було і мені лежати поруч, а на нічний вона уходила о 19:00.. Коли вона гралась, то хотіла щоб я біля неї на підлозі сиділа, далеко не відпускала мене. Я спочатку дуже нервувала через це, але потім просто прийняла ситуацію і була з нею.
І це минуло, поступово, але минуло! Зараз вона спокійно йде в садок і цілий день проводить без мене і не плаче за мною 🤞🏼
2. Роздратованість тут норма. Так буває, коли плани не співпадають з реальністю. У мене так було.. я малювала собі в уяві гарні картинки, але все пішло не по плану і з цим важко змиритись. Коли я прийняла ситуацію стало легше. Але якщо Ви відчуваєте, що не може самі справитись - допоможе психолог.
Мені дуже допомогла підтримка чоловіка - він з розумінням готував їсти і мив підлогу, бо мене дитина не відускала..

Все буде добре! Ваші почуття цілком природні 💕 все налагодиться! Не кажу, що потім буде легше, буде по-іншому. Але мені дійсно стало легше, як підросла 🙈