Сьогодні в Іспанії в мене вкрали дитячий візочок.
Ми ходили на пляж, і я його "припаркувала" поруч з деревянною доріжкою, яка веде до моря. По піску до самої води вирішила не тягнути, бо важкувато. Вигрузила всі речі з візка до сумки, пройшлися пішки, поплавали у морі, вийшли - весь цей час візок стояв. В один момент дивлюся краєм ока - немає. Серце ухнуло в п'ятки.
Дійсно немає.
Я оббігала всіх - і біч-боїв, і вздовж деревянної тропи, і навіть поліцію визвала, яка мала приїхати за 20 хвилин.
Сльози потекли від безсилля...
Четвертий день відпустки, а тут ось таке....
Потім взяла себе в руки та вирішила піти по слідах. Колія від колес все ще виднілася, хоча я не впевнена була, що то від нашого.
Уявіть моє здивування, коли слід на піску привів мене до сім'ї іспанців років 30-35 з пятирічною дитиною. Вони сиділи на принесених розкладних креслах, а між ними була груда наваленої одежі.
Наваленої одежі на... щось. Схоже на мій візок в складеному (!) стані.
Я побачила краєшок колес. І світовідбивну мітку, ту, яку носили взимку майже всі українці в блекаут.
Я так і не зняла ту мітку з коляски.
Ось по ній я її і побачила.

Ух, яка я була зла!!!
Забрала свій візочок, а ті люди навіть не сперечалися.
І не вибачалися.
Їх аргумент був: "Ми думали, що вона нічия"
Як, от як це може бути?
Доречі, поліція приїхала в цей самий момент, але я сказала, що все ок, коляска знайшлася.
😤