В мене сьогодні перший день критичних. Хочеться так багато жерти і так само багато ридати. Про якісь невиправдані очікування, нездійснені мрії, нереалізовані плани і цілі, про розтрачену бездумно молодість, легкість, незалежність, позитивність. Тепер я в плюссайзі , громістка, понура, млява і повністю розбита жінка за 30 з дитиною, розлучена, без роботи і взагалі без будь-яких багатообіцяючих хоч в якісь сфері перспектив. Ну такоє…
Господи, як важко бути розлученій. Так, але і з ним жити було б набагато важче, це був би в першу чергу обман самої себе, врешті-решт я скинула його як важкий баласт. Бо ми вже давно перестали бути сім’єю. А йому було дуже зручно і вигідно бути на мені одруженим.
Тепер я сама, для мене сильно нічого не змінилося, я жила довго в моральному і фінансовому насиллі, зараз просто наче в якісь такій безшумній зоні перебуваю і поки що не розумію який напрям обрати, такий якийсь упадок сил, не можу нічого робити по дому, з дитиною, мегаважко пережити самій ці дитячі істерики, я розгублена стовсовно підробітку, роботи, здається я ще більше отупіла за момент декрету, звісно ні професійні, ні особистісні скіли не апнулися за минулі роки, а тільки понизилися. За
цілий місяць син ходив лиш тиждень в садок, через нежить та кашель…І от, сьогодні вихователька вирішила докінця добити і написала в групу одним реченням: «садок буде зачинено з 30.06 аж до вересня.» Без попереджень, за 2 дні, хоча ми, батьки, за вимогою керівництва садка всі писали заяву на те, що хочемо щоб діти відвідували садок, в наступні літні місяця, робили пожертви, спонсорські внески…І ніби ж мав садок працювати, а ні - таки зачиняють.
Екс тимчасом скинув лише 3 тисячі грн на нас двох на місяць. Це з розрахунку, що до кінця декрету він ще і мене зобов’язаний забезпечувати. У всякому разі, я вкотре переконалася яке ж він лайно. Раз в тиждень цікавиться, як дитина. Хоча б’є себе в груди при кожній можливості, що якщо мені важко з дитиною чи я фінансово її не тягну, він може запросто її забрати у мене. Наче це якась іграшка чи домашня тваринка. Поки що в мене ні разу не склалася така думка, що син йому таки реально потрібен, і він його любить по-справжньому. Не розумію тоді для чого словесно лякати і говорити те, чого в житті сам прекрасно розумієш, що не зробиш хоча б через свою лінивість та наглість. Так на хвилиночку згадалося, вчора мало б бути 10 років як ми розписалися… ми мали б святкувати втрьох це свято любові, свято коли ми стали сім’єю нещасливою….і такий от результат… я повний неудачнік, дуже важко переживаю свою неуспішність практично у всіх сферах.
Ходила до адвоката стосовно аліментів, на себе подавати напевно все-таки не буду, лишилося не так багато місяців до закінчення декрету, невідомо коли буде те рішення суду, а ще він може подати зустрічний позов, нащо мені ця вся тягомотина. На дитину буду точно подавати, в найближчий час.
Отакий от хеппіенд історії в 10 років.

Знаю-знаю, що тут не сильно актуально читати про розлучення і всі його прєлісті. Мама ж в декреті - це найщасливіша жінка. Якби хотілося застерегти майбутніх жінок, мам, не витрачати життя на таких покидьків, при перших дзвіночках відстоювати себе, тікати, не боятися щось змінювати, ніяких других шансів не давати, не жити роками в депресіях і емоційних качелях… інакше це буде вбивати потрохи по пікселю… по клітиночці вас як особистість, а в декреті ви станете в рази беззахиснішою, слабшою, пасивнішою… Завжди обирайте себе, свій комфорт, свій стійкий емоційний стан, своє здоров‘я, свої перспективи розвитку, своє просування в кар’єрі, а не його. Знайте, якщо мужчина і вартий вас і дійсно гідний і кохаючий, він ніколи не змусить вас обирати між ним та:
вашою родиною,
вашими справжніми подругами,
вашою кар’єрою,
вашим саморозвитком,
вашим психічним та фізичним здоров’я.
З ним ви повинні жити краще, ніж до, і я маю на увазі не тільки фінансову складову.
Краще бути здоровою ментально і фінансово незалежною людиною і цілісною одиницею, і аж тоді думати про сім‘ю, про дітей…а так що найменше як результат дві зламаних долі.