Кризис шести лет

Цей пост я хотіла назвати «Криза 6ти років».

Та скоріше він буде називатися «6 років та треш який відбувається у нас».

Сьогодні на майданчику мені мій син кричав: «Як же ви набридли мені усі!!»

А вчора: «Ви зі мною спілкуєтеся наче з тупою свинею!» «нащо мені це все!??!?»

Кожен раз, коли я даю йому вибір, він спочатку чекає поки хтось обере, а потім каже навпаки.

Так каже: «Я не повинен жити так, як ви цього хочете» та «чому ти мене просиш робити те, чого я не хочу. Ти таким чином мене привчаєш жити без задоволення»

І в цей момент мені хочеться кричати «Я ж хороша мама! ЧОМУ?».

Одразу собі кажу «стоп». Це не про «хороша» та «погана» мама. Це про кризу 6ти років.

• дитина хоче бути дорослою, та розуміє, що це в неї не виходить

• шукає свою місце у соціумі

• переживає страхи на почуття самотності

• формується особистість

Їй потрібна допомога та підтримка.

На виході з кризи дитина сформує самодостатність або почуття провини за свою нікчемність.

Яких правил ми дотримуємося (дуже стараємося):

• ніякої люті та гніву;

• криків;

• ніякої зневажливої оцінки якщо в дитини щось виходить;

• зневажливій ​​інтонації у розмовах немає місця теж;

• вимикаємо надмірну опіку;

• звісно ніякого фізичного покарання;

• брати до уваги його плани та бажання.

Для дітей у цьому віці важлива свобода вибору. У такий спосіб вони навчаються приймати самостійні рішення, озвучувати свою думку.

Тож, терпіння і терпіння нам. І вам, мої хороші мами 🤍