Как перестать чувствовать себя жертвой материнства?

Пам’ятаю ті моменти, коли я стала мамою та мені здавалося, що я найнещасніша людина у світі.

«Камооон, в тебе ж дитина, ти так її хотіла, вона здорова, з тобою все добре. Що за брєєєд. Ти сама обрала це.» - говорила я собі та все більше й більше закопувалася. Ця фраза була як палкою по голові та між рядками читалося «сама винна».

Так, так. Я сама це все обрала. Я цього хотіла та я зовсім не була морально готова.

Відчуття, що ти стоїш на місці, коли усі навколо рухаються вперед - мене не відпускало.

Всі стереотипи про мама-жертва та інші наздогнали так швидко, що я не змогла це відслідкувати.

Материнство стало приносити задоволення, коли я почала бути присутньою в ньому МЕНТАЛЬНО. (Не треба читати, що я 24/7 в екстазі від всього, що відбувається навкруги. Буває різне).

Коли декрет почав ставати усвідомленою реальністю, а не тим, що я хочу якнайскоріше перестрибнути.

Декрет та народження дитини - це і є моє життя. Ось воно. Я маю бути тут. Знаходити себе та свої бажання вже тут. А не коли мої діти підростуть, підуть к садочок, підуть у школу і тд.

Це на стільки ТИПОВО хотіти, щоб дитині скоріше стукнуло 1,5 або 3 роки і щоб мама стала вільною. Наче це якась каторга.

Але вони так швидко виростають та ростуть, це просто капець.

Кирило і цьому році вже йде до школи, а колись я рахувала дні до виходу на «справжню» роботу, наче я сиділа та у стелю плювала в той час.

Невже потрібно було народити 3 дитини, щоб зрозуміти задоволення цього?

Чи це просто безвихідь та моя психіка рятує мене ?😂

На моїй сторінці мами завжди знайдуть підтримку та відповіді на запитання «як бути» та «що робити».