Вчора моя #солюшкаговорушка до глибини серця вразила мене однією розмовою. Підійшла до мене і каже:

- Мам, а як ти думаєш, якщо я сплету для N браслетик, може вона подобрішає? Ну а що, може вона така зла, бо в неї травма якась? Може вона і хоче бути доброю, але їй це так вразливо. Може вона в дитинстві була доброю, її ображали і тепер вона боїться, що якщо покаже ласку, то над нею посміються або не будуть її любити. Їй же, мабуть, дуже неприємно знати, що її ніхто не любить, а тільки бояться?…

Якщо би мені хтось сказав, що дитина у без 5 хвилин 7 років може вести ТАКІ розмови і мати такі глибоко психологічні міркування, я би в житті не повірила! А читаючи такий допис у когось з колег, точно подумала би, що це мама так вихваляється і додумує, видаючи бажане і «психологічно грамотне» за дійсність 🙈

Але насправді Соля сказала ще більш красиво, я просто не змогла запам’ятати слово в слово. Проте слова «травма» і «вразливо» вона сказала, присягаюся! 😃

Ось вони - перші пагонці емоційного виховання. Перші вияви справжньої емпатії, перші промінчики емоційного інтелекту ❤️

Я щаслива мама! Часом, цього так довго доводиться чекати: наче спостерігати за насіниною, яка дооовго не сходить і є хвилювання, а чи взагалі зійде? А чи всі ці методи справді працюють? А чи є якийсь «правильний» спосіб виховання?

І от коли бачиш те, як вони поволі навчаються розуміти що відчувають і чому, як уже можуть розбиратися не лише зі своїми, але й з почуттями інших - це просто якась дивовижна магія! ✨

І я давно не поновлювала цю рубрику - перлів моїх дівчат, це перша в часі війни. І я через це теж щаслива 🤍